Сьогодні, 15 вересня 2022 року, виповнюється 145 років від дня народження Олени Кульчицької – видатного українського графіка, живописця, майстра декоративно-ужиткового мистецтва, педагога, професора, Народного художника України, Лауреата Шевченківської премії. Мисткиня – одна із чільних постатей в історії української культури ХХ століття, творець нових естетичних концепцій в національному мистецтві. Вона була речником ідейних та духовних устремлінь свого народу, з яким переживала катаклізми бурхливого сторіччя.
Вершиною творчості О. Кульчицької стала графіка, де найповніше проявився її талант майстерного інтерпретатора буття українського народу. Універсалізм О. Кульчицької виявив її небуденний талант, а любов до мистецтва та надзвичайна працьовитість дозволили їй створити унікальний творчий доробок, що заклав основи новітнього українського образотворчого мистецтва у його різних видах і жанрах.
У першій третині ХХ століття нова українська графічна школа формувалася силами видатних митців нового покоління – В. Кричевського, Г. Нарбута, М. Бойчука, М. Жука, М. Сосенка, Ю. Панькевича, І. Косиніна, П. Ковжуна, О. Кульчицької. Художня атмосфера у Галичині значно пожвавилася після Першої світової війни та національно-визвольних змагань українців. До цього спричинилася й діяльність попередників – мистецького об’єднання «Товариство прихильників українського мистецтва» (1896), колосальна художня та громадська праця І. Труша, який ініціював створення у Львові «Товариства прихильників українського письменства, науки і штуки» (1904) та започаткував у 1909 році перший у Галичині мистецький часопис «Артистичний вістник», що порушував пекучі проблеми розвитку українського мистецького руху.
На зацікавлення мистецтвом графіки вплинула також організація престижних виставок західноєвропейських митців – А. Бьокліна, А. Мухи та дільність польських мистців-графіків, які гуртувалися навколо мистецького об’єднання «Товариство для розвою штук красних». Визначною подією у художньому житті міста було відкриття Національного Музею у Львові та першої всеукраїнської виставки образотворчого мистецтва 1905 року. На той час активізується діяльність друкарні Піллера-Ньюмена у Львові, припадає поява приватної студії С. Батовського-Качора та Р. Братковського, а 1912 року було відкрито Вільну академію інженера Л. Підгорецького, у 1920-их роках діяла Мистецька школа О.Новаківського. До розвитку графіки, особливо книжкової та прикладної, долучилися митці-емігранти із Наддніпрянщини – П. Ковжун, Р. Лісовський, П. Холодний, М. Бутович, В. Січинський, які своєю творчістю кардинально вплинули на рівень графіки та книгодрукування. Значущою у цій царині була мистецька та організаторська діяльність П. Ковжуна, який причетний до створення мистецьких угруповань – «Гуртка діячів українського мистецтва» (1922–1926) та «Асоціації незалежних українських мистців» (1931–1938).
До видатних майстрів графіки належить Олена Кульчицька, яка на початку ХХ століття відродила художню цінність мистецтва гравюри, повернувши із забуття давні техніки ксилографії та офорта, відкрила величезні художні можливості нових графічних технік – чорно-білої та кольорової ліногравюри, монотипії, утвердивши самодостатність цього виду образотворчого мистецтва. Її праця у станковій гравюрі була поштовхом до становлення та розвитку новітньої школи графіки, спрямованої на засвоєння українського та європейського художнього досвіду. Ідейні та естетичні пошуки художниці вписувалися у річище загальноєвропейських тенденцій.
Перший художній виступ О. Кульчицької відбувся 1909 року. На цій персональній виставці вона широко представила свої гравюри у різних техніках, які стали відкриттям для поціновувачів мистецтва, адже ніхто із тогочасних українських мистців не працював у станковій графіці. Виставка стала епохальною, такою, що означила важливий етап становлення новітньої української графіки. На наступних виставках у Львові, Полтаві, Харкові, Варшаві, Познані, Кракові О. Кульчицька виставляла переважно графіку, яка принесла їй успіх, а на всеукраїнських виставках у Києві (1911, 1913) як графік вона посіла чільне місце.
Захоплення сецесією простежується у графіці раннього періоду, в якій відчутні впливи графіка модерного спрямування Ф. Валлотона. У чорно-білій та кольоровій ліногравюрі та деревориті вона будує форму на зіставленні великих площин чорного та білого – це твори із циклу «З історії княжих часів» (1918), «УСС 1914–1915), ліногравюра «На хліб насущний / Орання» (1903–1906), екслібрис «Бджілка». У цій манері виконані й інші кольорові ліногравюри, форма яких будується площинами локального кольору. Ранні кольорові ліногравюри – «Пастушок», «Жниці», «Молодий гуцулик», «Дитина із голубами» (усі – 1903–1906), «Сусідки» (1908) – позначені рисами модерну. Ці роботи вирізняє лаконічне використання художніх засобів, а колорит нагадує веселкові барви народних творінь. У багатьох кольорових ліноритах Олена Кульчицька досягає надзвичайної імпресії образу, демонструє засвоєння прийомів імпресіонізму та принципів формотворення у народному мистецтві. Посилення декоративної контрасності чорного та білого є характерною рисою естампів художниці. Визначальними у графіці О. Кульчицької залишаються традиційні мотиви, але її образна мова чутлива до мистецьких пошуків тогочасної європейської графіки, бо помітні впливи імпресіонізму, символізму, експресіонізму. Серед українських художників стилістку модерну розвивали І. Косинін, М. Жук, В. Кричевський, М. Сосенко, Ю. Панькевич. Олена Кульчицька – одна із виразних послідовниць стилю сецесії в українській станковій та в книжковій графіці, декоративно-ужитковому мистецтві.
Микола Голубець, мистецький критик і публіцист, пишучи 1936 року про художні проблеми тогочасного українського мистецтва, зазначав, що «вся майже творчість такої української постімпресіоністки, як Кульчицька, малярська і графічна пройнята ідеями сецесії. «Село і місто» та «Дон Кіхот», як теж її дереворити «Легенди гір і лісів» (це твори, що експонувалися на VІІІ-ій виставці АНУМ-у, присвяченій меценату українських митців Митрополиту Андрею Шептицькому. – Л. К.) уже своїми літературними заголовками зраджують символізм сецесійної марки. Не менше сецесійною, тобто здецидованою в лінії і площі, стилізованою в загальних контурах і укладі композиції, є й формальна фактура цих творів». Він зауважив, що О. Кульчицька є «невідродною донькою сецесії», вона з неї вийшла і віддавала їй данину упродовж усього творчого шляху.
Художниця створила також цілу серію офортів, в якій відобразила настрої галицького суспільства і порушила низку тем, нових для тогочасної графіки, зокрема тему воєнного лихоліття, героїзму та самопожертви, тему еміграції. Свої задуми вона втілила як у реалістичних образах, так і в алегорично-символічних візіях воєнного лихоліття. Звертаючись до давньої української міфології та класичної спадщини, художниця інтерпретувала тогочасні події, наповнивши їх алегорично-символічним звучанням. Пасіонарна у ставленні до творчості, О. Кульчицька пристрасно вболівала за долю свого народу, ось чому події тогочасного суспільного життя стають провідною темою її графічних творів.
Для естампів притаманне глибоке осмислення тем і сюжетів, переданих в образах глибокої алегорії. Цьому підпорядкована і система графічних засобів, в якій провідну функцію відіграє динамічна, експресивна лінія, офортний штрих різної інтенсивності та спрямованості, площинно трактована пляма, що дало змогу створити узагальнене зображення, підкреслити лаконізм та декоративность форми. Це серія офортів періоду Першої Світової війни та національно-визвольних змагань – «На варті», «Березовий хрест / Життя перемагає», «Татарське лихоліття», «Молох війни», «Страхіття війни», «Чорна хмара війни», «За справедливість» (усі – 1915 року), «Апофеоз» (1916), «Помста» (1917).
У цих офортах завдяки глибокій символіці та експресії художниця відтворила тему воєнного лихоліття, поневіряння народу та героїзм борців за волю України. Формально-пластичне відображення воєнної проблематики в її графіці часто поєднується із лірико-епічним звучанням української народно-пісенної творчісті. Ці твори просякнуті гуманізмом та любов’ю до людини. За своєю духовною природою Олена Кульчицька була великою гуманісткою. У багатьох графічних аркушах художниця позиціонувала себе, як зауважує В. Сусак, «лаконічним і сильним виразником екзистенціальної самотності людини ХХ століття». Новою у тогочасній графіці була і тема української еміграції, до якої вона вперше звернулася у гравюрі «За море» (1914). Згодом ця тема знайде своє пластичне втілення в офорті «Втікачі / Біженці» (1915), ліногравюрі «Під чужим небом» (1914–1915) та у дереворитах періоду Другої світової війни – «У світ за очі», «Зруйноване гніздо» (1943).
(завтра чекайте продовження)
Любов КОСТЬ
завідувачка Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Використана література:
- Волошин Л. Олена Кульчицька – майстер українського офорту / Любов Волошин. Образотворче мистецво. Київ, 1992. Ч.6. С. 23–26.
- Голубець М. Проблеми сучасного мистецтва: (Відчит на VIII Виставі АНУМ дня 29. IX. ц. р.) / Микола Голубець. Новий час. 1936. 2-4, 7, 8, 10-12, 14 груд.
- Каталог мистецької виставки мистця Олени Кульчицької / вступ. ст. Л. Федорович-Малицької. Львів: УЦКСПУОМ, 1943. 33 с.
- Кіс-Федорук О. Графіка О. Кульчицької / Олена Кіс-Федорук. Арт-клас. 2007. №3-4. С.18–20.
- Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. Київ: Грані-Т, 2007. 168 с.
- Сусак В. Графіка О Кульчицької у збірці Ярослави Музики / Вікторія Сусак. Народознавчі зошити. Львів, 2001. №1. С. 118–127.
