Їй пощастило стати свідком небувалого пожвавлення українського культурно-мистецького життя Галичини. Вчитися у Олекси Новаківського – кращого з кращих серед майстрів пензля того часу. Бути в числі молодих українських митців, котрим прийшов на поміч великий меценат національної культури митрополит Андрей граф Шептицький. Доля поєднала її з Василем Дядинюком – одним з найцікавіших українських художників початку минулого століття.
Життя цієї жінки було непростим, але довгим. Більшу його частину довелося провести далеко від дому, на іншому кінці земної кулі. Попри те, вона завжди пам’ятала про своє коріння, що, безперечно, знайшло відображення у її творчій спадщині. Вона залишила цей світ на початку нового тисячоліття, перетнувши столітній поріг, переживши усіх, з ким набиралася знань під дахом майстерні Новаківського.
Ольга Козакевич-Дядинюк (10 квітня 1903, м. Самбір, Королівство Галичини і Лодомерії, Австро-Угорська імперія, нині Львівська область, Україна – 17 червня 2004, м. Джерсі-Сіті, штат Нью-Джерсі, США) – українська мисткиня і музейниця, учениця Мистецької школи Олекси Новаківського у 1924 – 1927 рр.
Народилася в сім’ї повітового судді й художника-аматора Володимира Козакевича (1870 – 1940). Перед тим як вступити до школи Новаківського навчалася у самбірській народній школі (1908 – 1911), католицькому дівочому ліцеї св. Аґнеси в швейцарському Люцерні (1912 – 1920), приватній ґімназії у Самборі (1920 – 1924).
Прибуття до Львова наприкінці передвоєнного 1913 р. самобутнього художника Олекси Новаківського (1872 – 1935), випускника Краківської Академії мистецтв, запрошеного до галицької столиці митрополитом Андреєм Шептицьким, поклало початок тектонічним зрушенням в українському мистецькому середовищі краю. Одним із наслідків подібних зрушень стала поява навесні 1923-го першої в Галичині української художньої школи. Мистецька школа, створена стараннями Новаківського і владики Андрея, відіграла винятково важливу роль у подальшому розвитку новітнього українського мистецтва, виховавши ціле покоління талановитих і свідомих митців, майбутніх речників української культури в цілому світі.
Для хлопців й дівчат, що висловили бажання вчитися у Маестро, Новаківський був не лишень суворим і вимогливим професором, але й добрим другом, навіть батьком. І художник, і Митрополит, кожен в свій спосіб, намагалися полегшити умови навчання молодих людей – здебільшого вихідців із малозабезпечених родин. Приміром Кир Андрей взявся сплачувати за науку від імені найбідніших учнів, тоді як митець дозволяв вихованцям, котрі не могли знайти помешкання у Львові, винаймати кімнати в своєму будинку. Серед тих, хто деякий час жив під одним дахом із Новаківським у кам’яниці на вул. Земялковського (тепер – Новаківського), 2, була й юна Ольга Козакевич. Заняття відбувалися в майстерні художника на другому поверсі помешкання – викупленої Митрополитом колишньої вілли польського митця Яна Стики (1858 – 1925). Зараз тут знаходиться постійна експозиція Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського.
Навчаючись у Маестро, молода мисткиня їздила разом із товаришами по школі у Карпати, до мальовничого Космача, де брала участь у літніх пленерах. Згодом, восени 1926-го задемонструвала власні твори ширшому загалу на першій звітній виставці Мистецької школи у львівському Академічному Домі. Наступного року влаштувалася працювати художницею до однієї з найбільших українських культурних установ галицької столиці – заснованого митрополитом Шептицьким Національного музею. Як стипендіатка владики, відвідувала протягом 1927 – 1932 рр. заняття на архітектурному відділі Львівської політехніки.
Творами Ольги Козакевич раннього періоду (кінець 1920 – початок 1930-х рр..) були настроєві пейзажі, натюрморти й портрети, у значній мірі натхненні експресивною манерою вчителя Олекси Новаківського. Окремі із них виставлені на оглядини публіки на виставках зорганізованих знаним на цілу Галичину Українським товариством прихильників мистецтва (УТПМ).
У 1930 р. Ольга вийшла заміж за Василя Дядинюка (1900 – 1944) – оригінального художника й викладача малярської школи при львівській обителі отців-студитів, з яким познайомилася ще під час студій у школі Новаківського. Як мисткиня, зазнала впливу досвідченішого чоловіка, зацікавилась традиційним українським іконописом. Від середини 30-х у ряді її композицій на історичну та релігійну тематику простежуються елементи неовізантинізму. Створений Ольгою Козакевич-Дядинюк темперний розпис «Благовіщення» (1934) для каплиці Св. Духа при львівській Богословській академії до наших днів, на жаль, не зберігся.
З початком Другої світової війни подружжя Дядинюків, у котрого тоді вже народився син Андрій, осіло в Коломиї. Чоловік багато хворів, тож художниці нерідко доводилося бути єдиною годувальницею сім’ї, багато працювати, через що часу на творчість практично не залишалось. Наприкінці 1943 р. Дядинюки, мабуть передчуваючи недобре у разі повернення більшовиків, назавжди покинули Галичину. У січні 1944-го в окупованому нацистами Відні після тяжкої хвороби помер чоловік мисткині Василь Дядинюк.
Протягом чотирьох повоєнних років (1945 – 1949) його вдові й синові довелося поневірятися таборами для переміщених осіб на теренах Баварії (Оберстдорф, Міттенвальд). На німецькій землі розпочався новий етап творчості Ольги Козакевич-Дядинюк, представлений роботами на кшталт «Свята Ольга» і «Плач Ярославни». Художниця долучилась до «Спілки українських письменників, мистців і науковців» у Міттенвальді, заснованої професором Василем Левом, письменницею Дарією Ярославською-Столярчук й митцем Іваном Кейваном – у минулому також вихованцем школи Новаківського. Представляла власні твори на виставках українських митців-іммігрантів (Мюнхен, Міттенвальд, Реґенсбург).
1949 р. виїхала до Сполучених Штатів. У Нью-Йорку працювала в архітектурному бюро. Брала участь в діяльності Об’єднання мистців-українців в Америці (ОМУА), Союзу українок Америки (СУА) тощо. Продовжувала творчо працювати над композиціями на античну, релігійну, історичну, літературну й алегоричну теми («Св. Юрій, Діва й Семиголов», «Княжі лови», «Шестикрилець»). Упродовж 1978 – 1984 рр. мала три персональні виставки в Нью-Йорку та Ґантері (штат Нью-Йорк). Після відновлення незалежності України подарувала частину родинного спадку (старі світлини, поштівки, картини, історичні документи) історико-етнографічному музею «Бойківщина» в Самборі. Від середини 1990-х рр. проживала в будинку-інтернаті для літніх людей. Похована на українському цвинтарі св. Андрія у містечку Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі.
Попри те, що ім’я Ольги Козакевич-Дядинюк знане набагато менше порівняно з іншими учнями Мистецької школи Олекси Новаківського, її постать і доробок заслуговують на повернення із забуття. Самобутня художниця варта того аби бути відомою ширшому загалу українців, котрі цікавляться історією та культурою власного народу.
Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник
Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
- Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
- Данчин Р. С. Козакевич-Дядинюк Ольга Володимирівна//Енциклопедія сучасної України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=9206;
- Ольга Козакевич-Дядинюк//Мистецька сторінка [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://storinka-m.kiev.ua/user_page.php?u_id=3346.
