Місто Дубляни, що знаходяться за Малеховим, належить до Жовківського району, але воно тісно пов’язано зі Львовом, адже відстань до обласного центру менше 10 км.
Перша письмова згадка про село Дубляни датується 1440 роком. Назва його походить від дубових лісів, що росли в цих місцях. У ХІХ ст. символом громади, зафіксованим на її печатках, було «Око Провидіння». На сучасному гербі міста цей символ поєднаний із зображенням двох дубів.
До середини ХІХ ст. Дубляни були невеликим галицьким селом, яке не мало навіть власної церкви, а належало до парафії Собору Пресвятої Богородиці в Малехові.
Мурована церква Успення Пресвятої Богородиці була збудована в Дублянах у 1913 р. навпроти професорського будинку у псевдороманському стилі. Це витягнута, прямокутна у плані будівля з п’ятигранною апсидою, орієнтованою на південь. Бокові стіни та вівтарна частина підперті ступінчастими контрфорсами. Північний фасад храму, що з країв також обрамлений контрфорсами з нішами у верхній частині та фігурками ангелів у них, завершується сигнатурою з нішею в основі, в якій розташована фігура Божої Матері. Портал виконано як портик, що двосхилим дашком підпертий двома колонами з кістковими капітелями. Над порталом — кругле вікно з перспективним рустованим обрамленням. Високі вікна основного об’єму та апсиди декоровані профільованою штукатурною лиштвою. Стіни костелу вивершуються декоративним аркадним фризом. Внутрішнє й зовнішнє оздоблення, виконане малярем Діллером, вирізнялося довершеністю та мистецькою красою.
Прибудова до східного фасаду костелу та реорганізація споруди в бібліотеку, друкарню й спортивний зал позбавила витончену пам’ятку архітектури первинних пропорцій та краси. Тепер храм відновлено, і його використовують парафіяни Української православної автокефальної церкви.
Існує гіпотеза, що в цей же час, наприкінці ХІХ на поч. ХХ ст. у Дублянах був збудований форт, що був частиною оборонних укріплень Львова, хоч достовірних даних щодо його існування не збереглося.
Поштовх до розвитку поселення дало рішення Галицького господарського товариства у 1851 р. про заснування тут рільничої школи. Перекази старожилів Дублян донесли до наших днів легенду про багату дублянську землевласницю, котра начебто подарувала свій маєток на користь рільничої школи і звеліла після смерті поховати себе в парку поблизу озера, де було встановлено надмогильну плиту, яка багато десятиліть пролежала тут на землі. Плита виконана з вапняку і складається з двох окремих паралелепіпедів. Більша плита обрамлена дещо зіпсутою барельєфною рамкою шириною 0,07 м, у середині рамки викарбуваний текст латинською мовою. За ініціативою громади греко-католицької церкви та за допомогою Дублянської міської ради у 2000 році тут науковим співпрацівником Інститутут народознавства Національної академії наук України Михайлом Рожком проведено археологічні дослідження, в результаті яких жодних залишків поховання не виявлено.
Офіційно Рільнича школа в Дублянах була відкрита 9 січня 1856 року. В ній навчали аграріїв-практиків, здатних самостійно і кваліфіковано керувати великими господарствами. Паралельно була заснована практична школа для рільників та сільськогосподарських робітників. Коли школа почала діяти, ситуація в селі не дуже змінилася: це ж не Оксфорд, рівень викладачів і студентів тут був досить низьким, та й коштів весь час не вистачало. Потрібні були ферми, лабораторії, дослідницька станція, реманент тощо. Студенти за старою солдатською практикою квартирували по сільських хатах – але за гроші. Селяни були не проти – кошти в господарці знадобляться завжди.
З 1 січня 1877 р. Рільнича школа, в якій тоді було до 50 студентів перейшла під управління Галицького крайового виділу, який у 1880 р. надав її статус вищої школи. У 1901 р. за розпорядженням міністерства рільництва Австро-Угорщини, Вищій рільничі школі було надано статус Академії рільництва. Після 1919 р. польська влада реорганізувала Академію рільництва у рільничо-лісовий факультет Львівської політехніки, на якому в 1928-1933 рр. навчався Степан Бандера. У Дублянах йому споруджено пам’ятник та створено музей С. Бандери.
Протягом 1939-1941 рр. рільничі студії залишалися в складі Львівського політехнічного інституту, а в роки німецької окупації в Дублянах були створені Державні фахові сільськогосподарські курси. Мовою викладання була німецька. Від 1946 р. Львівський сільськогосподарський інститут став самостійним навчальним закладом, хоча до 1960-х його головний корпус знаходився у Львові в колишньому монастирі Найсвятішого Серця Ісуса (тепер навчальний корпус №3 НУ «Львівська Політехніка» на розі пл. Святого Юра та вул. Карпінського).
З розбудовою нових навчальних корпусів та гуртожитків у Дублянах, Львівський сільськогосподарський інститут повністю перебрався сюди. У 1996 р. інститут було реорганізовано у Львівський державний аграрний університет. Дендропарк аграрного університету є пам’яткою природи місцевого значення.
Найстаріша частина Дублян розташована у північній частині міста біля каскаду озер та церкви, де збереглися кілька старих будівель. Сюди веде вул. Довбуша, при якій ще стоїть будинок № 2 початку ХІХ ст., що пам’ятає початки аграрних студій. У ньому колись був панський двір, а з середини ХІХ ст. тут жили перші професори Рільничої школи. Хоча будівля є пам’яткою архітектури місцевого значення, її стан доведено до руїни.
З того, що в містечку взагалі не збереглося, варто назвати цвинтарну каплицю Яна Алембека (Jan Alembek), який помер у 1636 р. Алембек (або Алнпек), який походив зі сполонізованої німецької родини і був професійним аптекарем та купцем, протягом довгих років був райцем та бургомістром Львова. По-сучасному якщо – мером. Мером був хорошим, вправним, за його правління місто приросло багатьма навколишніми селами. Саме перу Алембека належить перший в історії опис Львова латинкою.
По дорозі до Львова розташований невеликий лісок під назвою Малинник. У 1892 р. на узліссі при дорозі встановили статую Матері Божої роботи львівського скульптора Юліана Марковського. За радянських часів її знищили, а відновили фігуру в 1992 році.
Таким чином, історія Дублян є надзвичайно цікавою, багатогранною і захоплюючою та безперечно потребує подальшого більш детального вивчення істориками.
Марія ЧАЙКІВСЬКА
Список використаних джерел і літератури:
- Мельник І. Довкола Високого Замку шляхами й вулицями Жовківського передмістя та північних околиць міста Львова. – Львів: Апріорі, 2010. – С. 234-236.
- Забудова навчально-наукових установ у Дублянах / http://www.logos.biz.ua/proj/lnau/online/80.php
- Юрій Токарський, Юрій Дубик «Архітектурний комплекс Львівського державного аграрного університету 1856–2006»/ http://dubliany.info/arkhitektura/pam-iatnyky-ta-parky
- Замки та храми України: Дубляни / http://www.castles.com.ua/dublany.html
- Дубляни: історія міста (форум міста) / http://dubliany.info/forum/dubliany-istorychni-podii-fakty-istoriia/158-istoriia-dublian
- Ясновський П. Під рідним і чужим небом: спогади піонера. – Буенос-Айрес. 1961. – 332с.
В публікації допущено суттєві помилки. Мова йде про церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Інформація неправильна!!! Це колишній костел,який був збудований 1890 року (а не 1913 р.), а з 1990 року – це церква Успіння Пресвятої Богородиці УАПЦ. Костел діяв до 1940 р., в радянський період приміщення використовувалось як типографія.
Інша церква Успіння Богородиці зведена в нео-візантійському стилі в 1912 р. Належить УГКЦ. Архітектором церкви був талановитий і відомий архітектор Василь Нагірний. Церква побудована українцями-селянами. Першим священиком був отець Володимир Коновалець. Тут відправляв і отець Володимир Стернюк, що був племінником отця Коновальця. Є ще багато цікавої інформації!!!
А відколи землевпорядний (стара школа) став головним корпусом?
А малину малинником?
А про анонсовані “порожні надмогильні плити” я щось ні слова не побачив. І чому про броварню ні слова? Той хто це писав нульовий
Малиняк малинником. Не дає редагувати. Коротше, не історія а таке… реферат
негостра розкішниця писала