Влітку 1903 року Казимир Шептицький відзначився у парламентській роботі ще одним надзвичайно важливим виступом. Зокрема, 12 червня у віденському парламенті розглядали питання встановлення на законодавчому рівні часових меж робочого дня для торгівлі в неділю.
Однією з причини цієї проблеми було те, що у євреїв Галичини та Буковини святкові дні не збігалися з християнськими святами та щотижневим неробочим днем. Євреї починали святкувати і припиняли будь-яку працю щовечора в п’ятницю. Тоді наступним робочим днем був понеділок. Автори ініціативи просили дозволити мінімум 5-годинний робочий день у неділю. Казимир Шептицький задекларував свою підтримку опозиційній меншості в залі, яка вимагала встановити можливість для 4-годинної праці в неділю по полудні. «Особисто я є прихильником цілковитого недільного відпочинку, — заявив посол Шептицький, — однак його не так легко вдасться впровадити, тому погоджуюся на пропозицію з озвученим зауваженням. Інакше працівники торгівлі не будуть мати змоги взяти участь у ранішньому богослужінні. Тож прошу взяти до уваги таке: у випадках, коли можливість участі у передполудневому богослужінні є дотримана, час недільної праці має бути установлений на рівні чотирьох годин, із обмеженням у передполудневий час».
[Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 21255–21258; Czas. — № 132. — 13 червня 1903 р. — С. 1; Národní politika. — № 160. — 13 червня 1903 р. — С. 4]
«Також, — продовжив Шептицький, — слід дбати не тільки про недільний відпочинок, але також і законодавчо закріпити святкування неділі, а також дбати про те, щоби дати можливість відсвяткувати цей час». Виступ Казимира двічі переривався оплесками з парламентського залу.
[Gazeta Narodowa. — № 134. — 14 червня 1903 р. — С. 2]
19 червня Казимир Шептицький запротестував на комісії митної політики проти експортного мита на деревину, що у свою чергу створило б додаткові видатки великій частині галицького бізнесу, який у цей час був знаний у всій Європі з торгівлі деревиною.
[Gazeta Lwowska. — № 139. — 20 червня 1903 р. — С. 2]
У липні Казимир Шептицький повернувся до Галичини, і вже 14 липня взяв участь у зустрічі з виборцями послів віденського парламенту, яка відбулась у Тернополі.
[Gazeta Narodowa. — № 160. — 16 липня 1903 р. — С. 1]
У кінці цього місяця Софія Шептицька в листі до Михайлини Коморовської писала, що лікарі рекомендують Казеві їхати на лікування до відомих нам міст Кісінген і Кальтенлойтгебен («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 415) Першого листа Софія Шептицька написала синові до Кіссінгена 5 серпня, що свідчить про виїзд із Прилбич на початку цього місяця («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 415). Сама ж Софія в цей час поїхала на кілька тижнів до Унева, де відпочивав Митрополит Андрей.
Тут слід також згадати про смерть Папи Римського Леона ХІІІ 20 липня 1903 року. У його особі Шептицькі втратили не тільки провідника Церкви, але також близького приятеля.
Із лікування Казимир Шептицький повернувся в кінці серпня. Софія Шептицька у листі до сина Станіслава 29 серпня написала, що «Казьо власне виїхав».
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 89]
У цей час знаходимо в пресі повідомлення від 30 серпня, що Казимир граф Шептицький є обраний членом суду присяжних.
[Gazeta Narodowa. — № 198. — 30 серпня 1903 р. — С. 2]
Восени 1903 року мала місце ще одна надзвичайна подія у біографії Казимира Шептицького. Зокрема, на загальному зібранні Галицького лісового товариства 6 жовтня його було обрано членом львівського відділу.
[Gazeta Lwowska. — № 227. — 6 жовтня 1903 р. — С. 4; Gazeta Narodowa. — № 227. — 6 жовтня 1903 р. — С. 3]
Діяльність у Товаристві становить особливу сторінку життєпису Казимира Шептицького, на чому зупинимося дещо пізніше. Восени ж 1903 року на підставі лобіювання інтересів галицьких лісівників, про що вже велася мова, постать молодого політика Шептицького стала надзвичайно шанованою в колах Товариства. Тема лісівництва також була йому надзвичайно близькою. Про стан справ Товариства Казимир доповідав у Відні на засідання «польського Кола у парламенті 21 листопада [Gazeta Narodowa. — № 268. — 22 листопада 1903 р. — С. 3), а наступного дня, 22 листопада, за дорученням Галицького лісового товариства, Казимир звернеться до Польського Кола у парламенті про підтримку петиції щодо надання субвенції з державного бюджету для фінансування газети «Сильван», яку видавало Товариство.
[Czas. — № 268. — 22 листопада 1903 р. — С. 1]
Останні місяці 1903 року для Шептицьких були надзвичайно сумними. День за днем погіршувалося здоров’я Софії Шептицької. Вона вже не мала сили навіть написати листа. Із цього часу залишилися спогади Ядвіги Шептицької, дружини Леона, в яких вона коротко описала ці дні (ці тексти частиною IV-го тому листів Софії Шептицької). Сини, як тільки могли, негайно приїжджали до Прилбич. Особливо часто тут перебуває Митрополит Андрей. Після повернення з Риму й зустрічі з Папою Римським Пієм Х, наступником Леона ХІІІ, Митрополит відразу ж приїхав до матері, щоби розповісти їй про свої враження («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 419). На свята зібралися біля мами всі, крім сім’ї Олександра. Це були перші свята, коли Різдво Христове стало для Шептицьких не тільки часом радості та забав, але також і думок про смерть.
У грудні 1903 року розпочався Ювілейний рік Догмату про Непорочне Зачаття Пресвятої Богородиці. 8 грудня 1904 року виповнювалося 50 років з моменту, як Папа Римський Пій ІХ оголосив Догмат. Із цим пов’язаний один із останніх заповітів своїм дітям Софії Шептицької. Як згадувала невістка Ядвіга, Шептицька «мала велику набожність до Пресвятої Богородиці Непорочного Зачаття. Також у часі, коли вселялися до нового дому, Її вибрала за Патронку родини, що сталося 8 грудня 1872 року. І тепер тішилася тим ювілеєм та просила нас всіх і кожного осібно, навіть мою сестру й брата [йдеться про Софію і Олександра Шембеків — І. М.], щоби ми наше життя віддали під опіку Пресвятій Богородиці Непорочного Зачаття. Митрополита ж просила, щоб Їй посвятив усі свої дієцезії».
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 420]
У лютому 1904 року Станіслав Шептицький отримав номінацію військового аташе при російській армії в Маньчжурії на Далекому Сході. Там розгорталася російсько-японська війна. До Прилбич приїхав терміново 16 лютого й виїжджав пізнім вечором о 23-ій годині. Усі розуміли, що це остання зустріч мами з сином.
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 422]
Ці місяці Казимир Шептицький перебував здебільшого в Галичині. Якщо й виїжджав у Відень до парламенту, то на короткий час, щоби негайно повернутися до Прилбич. 2 лютого бере участь у засіданні Галицького господарчого товариства, яке відбулось у Львові під головуванням Володимира Козловського. Товариство делегує Шептицького до роботи комісії з числа депутатів парламенту, яка повинна напрацювати пропозиції щодо покращення умов діяльності горілчаного промислу в Галичині.
[Gazeta Narodowa. — № 32. — 10 лютого 1904 р. — С. 3]
Іван МАТКОВСЬКИЙ
