Двадцять років тому Україною прокотилася хвиля “ленінопаду”. У Рівному вождя вигнали з центрального майдану 25 серпня 1991 року. Але першими зазіхнули на недоторканну скульптуру молоді хлопці в Рясниках. Майже до наших днів односельці навіть не здогадувалися, хто ж наважився на нечуваний за тими часами вчинок.
З мальовничим селом Рясники, що неподалік Рівного, пов’язано чимало цікавих історій з минулого нашого краю, відоме воно й історичними постатями. Зокрема, родиною Павлюків. Пилип Павлюк — відомий громадський і кооперативний діяч 1920-1930-х років, письменник і краєзнавець. Його син Антін Павлюк — український поет, прозаїк, перекладач. Нині в Рясниках мешкають нащадки цієї славної патріотичної родини. Один з них — Ігор Павлюк — місцевий підприємець і дослідник історії своєї малої батьківщини розповів, як колись, ще до проголошення Акту про незалежність України, в ніч з 3-го на 4-е серпня 1991 року вони з товаришем наважилися на небезпечний крок, за який могли поплатитися.
Як відомо, з 1990 року рух зі знесення пам’ятників Леніну охопив західні області України. Усе відбувалося відкрито, здебільшого з дозволу міських рад. більшість в яких належала націонал-демократичним силам. Піонерами цього руху на Рівненщині і Волині стали Ігор Павлюк та його товариш Сергій Швець, які посягнули на бюст вождю, встановлений на постаменті в Рясниках біля сільської ради.
Свій вчинок нині Ігор Павлюк називає політичним кроком, який обмірковував цілий рік, ще після того, як першого серпня 1990-го першим в Україні демонтували пам’ятник Леніну в Червонограді на Львівщині. Каже, що він, тоді 22-річний студент інституту, свідомо пішов на цей крок, розуміючи, що йому “світить” не лише відрахування з вишу, а й абсолютно реальне позбавлення волі. Бо це був би не так кримінальний злочин. як політичний. На той час ще ніхто не відміняв радянські закони.
“Я готовий був до цього всього, – розповідає Ігор Павлюк. – Бо вже тоді був членом Народного руху. Переконання, що треба скинути Леніна, як символ тоталітарного режиму, було твердим. Шукав тільки, з ким би міг це зробити. І от погодився мій товариш Сергій Швець (до речі, нині він “атошник”, доброволець), який був тоді ще молодший за мене. але повнолітній. І от одного разу, перебуваючи увечері в місцевому клубі, ми вирішили, що пора… Це було 3-є серпня, ще навіть не надто пізно, можливо близько 23-ї години… Ми пішли, скинули той бетонний бюст, і повернулися до клубу. Нікому нічого, звісно, не сказали. Та ніхто нічого й не запідозрив. Тільки 25 серпня скинули вождя у Рівному, Луцьку і Нововолинську”.
На ранок 4-го серпня Рясники вже “стояли на вухах”. Як розповідав Ігор Павлюк, у селі вже була вся гощанська міліція і КДБ. Ходили з хати в хату, шукали злочинців. Це була надзвичайна подія навіть не районного, а обласного масштабу. Заходили в кожен двір, прискіпливо опитували і старих, і малих.
“Прийшли й до нас, – пригадує Ігор Павлюк. – Ми якраз займалися будівництвом. Той чоловік представився працівником КДБ і почав розпитувати. Я навіть ніякого хвилювання не відчував, спокійно відповідав на запитання. нічим себе не видав, бо був психологічно налаштований, готовий до цього. А мої батьки навіть і гадки не мали, що це я з товаришем скинули Леніна… Одним словом, нікого так і не знайшли. За кілька днів потому про цю подію писала газета Гощанської райради та райкому партії “Радянське життя”, бюро райкому цьому присвятили… Хто зна, що було б далі, може ще шукали б, але 19-го серпня сталося ГКЧП, і про цього Леніна всі забули”.
Щоправда, як каже Ігор Павлюк, скинутий вождь через деякий час, вже відреставрований. знову опинився на п’єдесталі перед сільрадою. Коли його демонтували офіційно, Ігор Павлюк не пам’ятає. Але твердить, що довго бюст скинутого вождя десь валявся на задвірках. А потім він вирішив забрати погруддя Леніна до себе і поставив його на …пасіці.
Так червоний вождь серед синьо-жовтих вуликів стоїть вже п’ять років. Ігор Павлюк каже, що зберігає його виключно як музейний експонат, бо це історія села. І частинка його власної життєвої історії. У подальшому чоловік планує передати скульптуру до Гощанського музею. Про це вже є домовленість.
Світлана КАЛЬКО
Джерело: РівнеРетроРитм
