Уже зі шкільних років українці знають про Роксолану, яка стала дружиною одного із найсильніших правителів Османської імперії – султана Сулеймана. Дещо пізніше до них приходить певне розчарування і вони дізнаються, що таких Роксолан, як мінімум, було дві – у Загребельного і у Назарука. У масштабі цілої країни більш відомий, безперечно, перший, його інтепретація даної теми, але саме життя другого – це не менш гостросюжетний клубок подій, аніж в описаної ним героїні. Також саме другий – це про Львів, тому скажемо про нього декілька слів. Осип Назарук (1883 – 1940) життя і діяльність присвятив побудові української держави. Він був не просто талановитим публіцистом, але й впливом і знаним політиком. Враженнями від політичної діяльності ділився на шпальтах міжвоєнного видання “Нова Зоря”. Скористаємося цим, аби розібратись, що означає зустріч з радянським послом.
Передісторія
Осип Назарук часто переїжджав, тому його спогади читаються наче туристичний посібник. Зокрема, він був проїздом у Берліні, знищеному війною. У місті панувала “нервозна сонливість”, воно було незвично спокійним і брудним. Це здивувало Назарука, адже щось подібне, у його сприйнятті, є вкрай нехарактерним для німецьких міст, для самого Берліна, але довоєнного. На противагу цьому, квітучий Копенгаґен, столиця Данії. Тут війна не курила небо, а тому місто “блистіло світлом і богацтвом, шуміло рухом і життям”. Останнє так захопило Назарука, що він став шукати щось спільне зі своїми рідними теренами. І знайшов! Бачив хати “як у Галичині”, покриті “шуваром і сніпками”.
Допоки спостерігав за цим світом контрастів у столиці Данії, згадував ще й історію, думав про те, як сюди, аби зійти на трон, “літ тому близько 800” приїжджала “українська княжна Інгеборга”, донька князя Мстислава, прадіда короля Данила. Особливо приємним для автора було те, що в ті часи ні самого Копенгаґена ще не було, ні Москви, ні Петербурга, а Київ, Перемишль і Галич – вже були. Він тішився, що наша земля колись була репрезентована у світі. Тішився, що і сам долучається до процесу репрезентації.
“Шеф всіх червоних агентур”
Різниця хіба в тому, що раніше їздили до членів королівської родини. Осип Назарук мав іншу зустріч – із представниками “дивної й небувалої влади” в Москві. Зустрічався через ситуацію з УГА, які потрапили на підконтрольні радянській владі території. Зустрічався аби “не вимордувано останків” армії й аби дізнатися про їх майбутню долю. Спочатку Назарук мав зустріч із послом УНР Дмитром Левицьким, а після полудня – з радянським чиновником Максимом Літвіновим. У другому випадку українського політика приймали прямо в посольстві. Назарук відзначив жвавий рух у останньому. За машинками, практично на кожному кроці, працювали гарні і елегантно одягнені машиністки. Враження було таке, наче їх якось спеціально відбирали для цієї роботи. Також було багато інших людей – публіка елегантна, між собою спілкувалися іноземними мовами. Назарук зробив висновок, що хоч “в цілій Европі вся преса кричала проти більшовиків”, але це не заважало їм тут тиснутися біля дверей посла, налагоджувати зв’язки й виловлювати інформацію з перших вуст.
До кабінету гостей запросив сам Літвінов – чоловік середнього віку і росту, “представник правильного типу жидівської нації … делікатно-аристократичного вигляду”. Назаруку він нагадав “знаного в Галичині … соціялістичного … діяча, д-ра Анзельма Мозлєра”. Той був лиш дещо делікатнішим за Літвінова, а також приятелем Назарука. Уважніше вивчивши радянського чиновника, Назарук охарактеризував його “збирачем руських земель”. Починаючи спілкування, український політик представив себе і свого товариша. Розмову вів російською, але попросив дозволу перейти на німецьку, яку знає краще. Літвінов подав руку, також представився і підтримав ідею говорити німецькою.
Говорив німецькою не надто добре, але повільно і плавно. Так, що співбесідники порозумілися. Літвінов справив на Назарука дуже позитивне враження. Він видавався розумним і тактовним, розмову вів сам, що не характерно для радянської дипломатії, де справу зазвичай провадять одразу декілька посадовців. Назарук завуальованими питаннями намагався вивідати якусь інформацію про стан УГА, рішення влади щодо цієї ситуації. Літвінов, навпаки, цієї теми уникав. Натомість, просив більше розказати про Галичину, яку не надто добре знає і розуміє.
Інформація про геогргафічне розсташування й етнографічні межі не надто зацікавила чиновника і він запитав про суспільні настрої, партійні уподобання. Назарук змалював Галичину як край з бідним населенням, але багатий на природні ресурси, де робітництва, у звичному значенні того слова, немає. Навіть у Львові, як найбільшому місті регіону, або Бориславі, як найбільш промисловому населеному пункті, сильні робітничі організації відсутні. Тому позиції соціал-демократів тут не такі сильні. Також Назарук виділив радикалів і націонал-демократів. Розказав і про національне питання – те, що “казавби кождий галицький Українець кождому чужому чоловікови”. Після усього проговореного український політик спробував ще раз торкнутися питання про долю УГА, але й цього разу радянський чиновник його оминав. Відтак Назарук зробив висновок, що Літвінов або нічого не знає, або знає занадто багато, аби це обговорювати.
Очікування
Врешті, аби закрити це питання, нарком з іноземних справ пообіцяв подати запит у Москву. Водночав застеріг, що відповідь прийде не раніше, ніж за 2-3 дні. По тому провів українську делегацію до дверей і вони розпрощалися. Назарук відзначив, що Літвінов спілкувався з ними так, наче вони є представниками якоїсь чільної та передової держави, яка творить обличчя світової геополітики. Залишаючи будівлю та пірнаючи у прохолодне повітря неймовірно чарівних вулиць Копенгаґена, український політик роздумував над тим, чого саме чекати з Москви – чи прийде взагалі відповідь, а якщо так, то яким буде її зміст.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Гулюк Є. Про особливості Грецької Церкви у спогадах Осипа Назарука // Духовна велич Львова, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://velychlviv.com/
- Назарук О. Мої переговори з большевиками. З подорожі до полпреда Літвінова // Нова Зоря. – Львів, 19 січня 1930. – Ч. 4. – С. 4.
- Назарук О. Мої переговори з большевиками. У шефа всіх червоних агентур в Европі // Нова Зоря. – Львів, 26 січня 1930. – Ч. 6. – С. 3.
- Рубльов О. Назарук Осип Тадейович // Енциклопедія історії України, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
