Сьогодні, у День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України, ми згадуємо тих, хто віддав найдорожче — своє життя. Одним із таких героїв є львів’янин, вчений та альпініст Юрій Тарасович Вербицький (1963-2014). Його трагічна смерть стала не просто фактом біографії, а болючим символом терору, що розгорнувся під час Революції Гідності, та незламності духу українського народу.
Наука, гори та родинна пам’ять
Юрій Вербицький народився і виріс у Львові, в інтелігентній родині, що шанувала пам’ять предків, які боролися за вільну Україну. Його дід по матері був членом ОУН і помер у таборах, а дід по батькові, Зиновій Вербицький, також член ОУН, загинув у німецькій засідці [2]. Цей родинний спадок, сповнений боротьби і жертовності, заклав міцний фундамент його характеру.
Здобувши освіту у Львівському політехнічному інституті, Юрій присвятив своє життя науці, працюючи сейсмологом в Інституті геофізики НАН України, що у Львові [1, 2]. Він створив сотні програм для сейсмічних досліджень, брав участь у важливих проєктах на українських АЕС [2]. Попри свою аполітичність, Юрій був людиною принципу та великих захоплень. Він був відомим львівським альпіністом, мав перший розряд з альпінізму і підкорював найскладніші маршрути Кавказу [1, 2]. На його улюбленій футболці був напис: “Альпінізм проти злоби та ненависті” [2].
Вчинок, що коштував життя
На початку 2014 року, незважаючи на травму ноги, отриману раніше в горах, Юрій взяв відпустку і поїхав до Києва. Він був переконаний, що не можна залишатися осторонь, коли вирішується доля країни [2, 3]. Зазвичай він виходив на нічні чергування, розносив чай, спілкувався з опонентами, намагаючись переконати їх [2].
Трагічний ланцюг подій почався вночі 21 січня 2014 року, коли Юрій отримав поранення ока осколками світлошумової гранати на вулиці Грушевського [1, 2, 3]. Його друг, Ігор Луценко, привіз його до Олександрівської лікарні [1, 2]. Там їх обох викрали невідомі [3]. Ігор Луценко згодом згадував, що їх катували, але до Юрія була виявлена особлива жорстокість, коли викрадачі дізналися, що він “зі Львова, а отже, “бандерівець”” [1, 3].
Ціна свободи
Тіло Юрія Вербицького було знайдено 22 січня 2014 року на околицях села Гнідин Бориспільського району Київської області [1, 2, 3]. Він був закатований і залишений помирати на морозі. Експертиза виявила численні травми: переламану руку, 11 ребер, пошкоджені внутрішні органи [1, 2, 3]. Юрієві було 50 років [2].
Його похорон у Львові зібрав тисячі людей [1, 2]. Похований Юрій Вербицький на почесній алеї Личаківського цвинтаря [1]. За свій героїчний вчинок і жертовне життя він був посмертно нагороджений званням Героя України [1]. У Львові, в школі №27, де він навчався, відкрито музей його пам’яті [1, 3], а його ім’ям названо сквер на вулиці Коломийській [1, 3].
Його історія — це нагадування про ціну, яку ми платимо за свободу, та про те, що навіть у мирному житті людина може виявити справжній героїзм.
Наталка СТУДНЯ
Список використаних джерел:
- Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
- Сайт Національного музею Революції Гідності: https://maidanmuseum.org/uk/node/1779
- Сайт “Сихів.Медіа”: https://sykhiv.media/istoriya-pershogo-ubytogo-na-maydani-syhivchanin-yurij-verbytskyj/
