З кожним роком з Інтернету виринає все більше старих світлин, на яких ми впізнаємо знайомі волинські сюжети – часом серед них зустрічаються і абсолютно несподівані. Інколи такі світлини змушують спочатку засумніватися навіть знавців: а чи дійсно це фото з нашого краю?
Пропоную Вашій увазі добірку ретросвітлин, на яких складно розпізнати Волинь і Полісся. Але це лише на перший погляд…
- Затишна вуличка, вражаючий благоустрій, акуратні парканчики, джентльмен в костюмі… Це, швидше, нагадує містечко європейських колоністів десь на Середньому Заході США. Але це одна з вуличок волинського Дубна у 1918 році.
- А це не пляж на субтропічному курорті. Це копиці сіна на підмоклому лузі в околицях озера Люб’язь під Любешовом. У середині 30-их років минулого століття це був звичний поліський сюжет.
- Ця майже сюрреалістична споруда з химерною вежею поряд – не декорація з фільму, а скляна гута у волинському містечку Трохимбрід, побудована у перших роках ХХ століття. Це єврейське містечко, засноване у 1835 році серед радзивиллівських лісів, мало сім синагог і було єдиним у світі повністю єврейським містом, яке будь-коли існувало за межами Палестини. Трохимбрід був спалений у роки ІІ світової війни. Про нього зняли фільм Everything is illuminated, який отримав три нагороди: дві на Венеційському фестивалі, одну на фестивалі у Сан-Паоло.
- Така панорама з готичними шпилями храму більше нагадує якесь західноєвропейське містечко, ніж волинський Острог. Але саме так він виглядав наприкінці ХІХ століття. Успенський костел був перебудований у неоготичному стилі у 1880 році, але проіснував у такому вигляді лише 8 років і був повністю знищений пожежею. Саме у цей період і було зроблене це фото.
- Звісно, можна подумати, що це дністровський каньйон. Але це один з наймальовничіших волинських куточків – Соколині гори на Случі. Такий краєвид і сьогодні відкривається з вершини гори, на якій знаходяться руїни Губківського замку Семашків.
- Шале з фахверковим фасадом, вікна з маркізами, балкончики з квітами – це могла б бути ілюстрація зі Швейцарії або Баварії, але це – волинський маєток Малинських, зведений у середині ХІХ століття під Березним. На жаль, у 1945 році його повністю знищила пожежа.
- Не варто відразу думати, що це африканське бунгало в оточенні фінікових пальм прикрашає якийсь екзотичний курорт. Ці пальми височіли перед одним із павільйонів Волинських Торгів, які традиційно відбувалися у Рівному у другій половині 1930-их років. Місцем проведення цієї найбільшої волинської виставки був фільварок князів Любомирських на Гірці, де тепер знаходиться парк ім. Тараса Шевченка. А ви розгледіли на задньому плані бані Воскресенського собору і шпилі парафіяльного костелу?
- Невеликий мурований храм, зведений у стилі класицизму менше всього асоціюється з православною церквою у віддаленому поліському селі. Однак на цій світлині – православна церква св. Параскеви у неіснуючій сьогодні Церківці на Ковельщині. Храм, зведений наприкінці XVIII ст., щасливо уникнув масової російської синодальної перебудови і зберіг риси західноєвропейської архітектури до часу повного знищення і виселення села після ІІ світової війни під час розширення території Повурського авіаційного полігону.
- Затишне вуличне кафе з вишуканими сецесійними меблями та гарсоном, готовим прийняти замовлення, знаходиться не на якомусь французькому курорті, а в Ковелі, та ще й в роки І світової війни у 1916 році.
- Волинь – справжній річковий рай. Річок тут десятки, як і різноманітних мостів, перекинутих через них. Але чи цей величезний півкілометровий міст дійсно на Волині? Виявляється, такий міст-велетень з’єднував колись береги зовсім не найбільшої волинської річки – Случі і був побудований між двома світовими війнами у селі Глушиця, в колишньому Сарненському повіті. Проіснував він недовго і був спалений у 1941 році радянськими військами. Сьогодні в Глушиці взагалі немає ніякого мосту.
- Це замок чи фортеця у Франції, або Німеччині? Ні, це одна з найбільших втрачених неоготичних споруд в Україні. Грандіозний костел св. Станіслава був побудований у Ковелі у 1922-38 роках, одночасно він міг вмістити 8 тисяч парафіян, а його головна вежа сягала 72 метри у висоту. Такий собі Нотр-Дам на Турії. Храм був пошкоджений під час війни, а у 1945 році повністю розібраний.
- Точно так виглядає щільна забудова середньовічних центральноєвропейських міст. Таку панораму можна побачити десь у Чехії, або Польщі. Але насправді так ще з ХІХ століття виглядав найбільший волинський комплекс історичної міської забудови у Кременці, який вражав своїми розмірами. Ще у 1920-х роках провінційний Кременець став першим і чи не єдиним містом у тогочасній Польщі, в якому самобутньому історичному середмістю був наданий статус архітектурного заповідника. В роки Другої світової війни все це було майже повністю знищене пожежами. Після війни ця забудова вже не відновлювалася, а вцілілих історичних будинків стає з кожним роком все менше.
- А це не згаслий вулкан посеред савани і не військова база десь у південно-східній Азії. Такий вид до ІІ світової війни відкривався з Соколиної гори під Кременцем на мальовничий силует Гострої гори і ангари Волинської планерної школи, створеної у 1933 році.
- Незвичний «марсіанський» пейзаж, головним елементом якого є масивні шестикутні кам’яні колони – колишнє найбільше на Волині родовище базальту у Яновій Долині. Сьогодні тут і надалі видобувають базальт, але більшість цих стовпів вже знаходиться на дні затопленого кар’єру. Все ж таки це місце і сьогодні притягує багато туристів.
- І наостанок – невелика вишукана вілла колись стояла не посеред якогось парку на півдні Італії, а знаходилася на околиці поліського села Велика Глуша. Цю романтичну резиденцію у стилі класицизму побудував у середині XIX ст. Едвард Красіцький. Вона зникла після ІІ світової війни, коли була повністю розібрана місцевими селянами.
Роман ПАВЛЮК
Джерело: Хроніки Любарта
