Вже незабаром виповниться рік, як ми з вами розпочинаємо недільний ранок з філіжанкою запашного напою в компанії Торгової Марки Кава Старого Львова. За цей час ми вже багато дізнатися про кавові традиції Львова і окремих львів’ян, про львівські кав’ярні і унікальні кавові рецепти.
Але про історію самої кави ще не балакали. Отже, сподіваюся що ви вже приготували собі філіжанку смачнющої кави, бо історія буде довгою. Адже каві знадобилося 500 років, щоб завоювати всю планету і стати чи не популярнішим безалкогольним напоєм в світі.
Венеція, 1615 рік. На набережну la Serenissime були вивантажені Перші мішки таємничого товару з іноземним назвою «кава». Мішки ці, завантажені в порту Мока, в Ємені, повільно перетнули Червоне море. В районі Суеца їх вивантажили з трюмів і завантажили на спини верблюдів. Довгий шлях через пустелю, і, нарешті, цінний вантаж потрапляє до Палацу Дожів. У той час жоден італієць не пригубив навіть ковтка еспресо або капучіно. Про каву освічені європейці хіба могли прочитати в дорожніх щоденниках відомих мандрівників і мореплавців, які побували в Мецці або Адені.
Спочатку каву використовували тільки в медичних цілях, не беручи до уваги її дивовижні смакові якості.
З Венеції кава потрапляє в Марсель, де тутешні любителі екзотики пригощають своїх гостей «арабським вином». На батьківщині кави, в Ефіопії, в ті часи каву не заварювали, а підсмажували і жували, розтирали з жиром та пекли з нею хліб та солоні коржі. Кому ж першому прийшла в голову геніальна ідея заварити собі чашку кави? Легенда приписує цю честь єменського пастуху Кальді, він простежив за своїми козами, які скуштували гілок зеленого кавового зерна та в ейфорії танцювали під місяцем, і вирушив поділитись своїми спостереженнями до місцевого імама. Відомо, що після дегустації чудесної рослини імам був бадьорий, сповнений сил і не засинав під час багатогодинних молитов. Він-то і порекомендував своїм «колегам» панацею від втоми та сонливості.
Ємені побутує й інша легенда. За часів Соломона йому підпорядковувалися джини, люди, тварини і птахи. Соломон попросив Бога дати таке дерево, плоди якого зцілювали б людей від сонливості, божевілля і холоду. Бог велів Соломонові послати джинів в білу країну між двома полюсами, і вони принесли звідти дерева – каву.
Араби намагалися зберегти за собою монополію на торгівлю кави. Проте не зуміли. І виною тому стали пілігрими – паломники в Мекку, які, повертаючись на батьківщину, як дорогоцінний сувенір, під полою свого лахміття проносили зерна кави. Таким чином, в 1554 році кава потрапляє в Істамбул (Константинополь), який став потім її другою батьківщиною. Вже через 50 років по всій Туреччині було відкрито понад 500 кав’ярень. Успіх завезеного сувеніру був повним. У XVII столітті в монополії арабів пролом пробили індуси. Індійський прочанин Баба проніс жменю кавових зерен через кордони і успішно доставив їх в рідну провінцію Майсор. Але широкої популярності ця культура не отримала аж до колонізації Індії англійцями в кінці XVIII століття.
Оттоманська імперія швидко усвідомила всю вигоду цього бізнесу і продавала каву до Франції за надзвичайною ціною, що робило її доступною лише для обраних.
В кінці правління Людовика XIV туркам вдалося захопити практично весь ринок збуту кави у Франції. У 1669 році послом в Версаль був призначений Сулейман Ага, який оселився в Парижі, знявши в якості резиденції палац, гідний казок 1001 ночі, де влаштовував приватні прийоми для аристократії і королівського двору. Серед інших вишуканих страв гостей частували чашечками найтоншого фарфору, наповненими густим, запашним напоєм. «Кава» стає предметом моди і престижу. У 1670 році цю «туркоманію» висміяв у своїй комедії «Міщанин у дворянстві» великий Мольєр.
У 1762 році підприємливий вірменин Паскаль відкриває на місці нинішнього ринку Сен-Жермен перше паризьке кафе «Дом Каова». На вулицях з’являються торговці гарячою кавою. Розкішне кафе «У Прокопа» було відкрито навпроти театру «Комеді Франсез» і стало дуже відвідуваним в XVIII столітті. Тут чашечку кави можна було спробувати, заплативши за неї «кругленьку суму». Сьогодні кафе можна знайти в Парижі на його колишньому місці, на вулиці Ансьен Комеді, його нові власники намагаються відновити і зберегти його вигляд з усіма «турецькими штучками».
Історія повинна бути такою, щоб її вистарчило на філіжанку доброї кави. От і ми нині на цьому зупинимось і прибережемо продовження історії на наступну неділю.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
