Часи підпілля, які для Греко-Католицької Церкви настали після сумновідомого «Львівського собору» 1946 р. і скінчилися напередодні падіння радянської імперії, поставили перед нею цілу низку викликів, від належної реакції на які залежала спроможність Церкви продовжувати служіння за надзвичайно тяжких обставин. Одним з найважливіших напрямків боротьби в умовах атеїстичного наступу стала праця над новими покликаннями до священства й богопосвяченого життя. Старше покоління отців і братів, вихованих у першій половині ХХ ст., потроху відходило. Церква потребувала свіжої крові, якомога більше побожної діяльної молоді. Та кожен, хто бажав нести хрест пастирського служіння вірним новочасної катакомбної Церкви, сам потребував належного вишколу. Потребував мудрих наставників, здатних, як передати необхідні знання, так і бути особистим прикладом сповідників віри, зразком всіх тих чеснот, без яких годі уявити собі доброго пастиря.
Наша сьогоднішня розповідь про одного з таких духовних провідників. Навряд чи Церкві судилося коли-небудь вийти з катакомб, якби Бог не дарував їй подвижників на кшталт отця Михайла Лемішки, ЧНІ. Подвижників, які, забувши про найнесприятливіші обставини, про втому й недуги, про загрозу щомиті опинитися в лабетах каральних органів, взяли на свої плечі обов´язок готувати майбутніх душпастирів. Практично ціле своє життя отець Михайло присвятив вихованню добрих священиків, вірних синів Церкви. В наші дні, коли маємо змогу тішитися свободою, про таких сповідників віри згадують не надто часто. Тому пропонуємо вашій увазі коротенький життєпис надзвичайного монаха-редемпториста.
Отець Михайло Лемішка був ровесником століття, що минуло: він прийшов на світ Божий 13 вересня 1900 р. у Стрептові Кам´янко-Струмилівського повіту. Закінчив школу у рідному селі. Під час навчання у ґімназії став свідком початку визвольних змагань на західноукраїнських землях. Не бажаючи залишатися осторонь, вступив до лав січового стрілецтва. Лишень важка недуга змусила юнака повернутися додому влітку 1919 р.
У вересні того ж таки року до села Збоїська, розташованого на північних околицях Львова, переїхали члени нової на той момент у Галичині католицької монашої спільноти – Згромадження отців-редемптористів (Чину Найсвятішого Ізбавителя). Перші редемптористи, бельгійські піддані, ступили на українську землю ще перед світовою війною, прибувши до нашого краю на запрошення великого митрополита Андрея графа Шептицького (1865 – 1944), щоби служити для українського люду у східному обряді. Спочатку прибульці мешкали в Унівській обителі, вивчаючи мову та обряд. Влітку 1918 р. владика Андрей придбав для згромадження, котре потроху розросталося численно, посілість у Збоїськах (нинішній район вул. Плугової). Рік по тому отці та брати на чолі з першим настоятелем спільноти в Україні фламандцем отцем Йосифом Схрейверсом (1876 – 1945) офіційно перебралися до нового монастиря Матері Божої Неустанної Помочі. Саме із редемптористами вирішив пов´язати свою долю ще зовсім молодий Михайло Лемішка – один з перших українців у лавах Чину.
Новіціат розпочав 26 жовтня 1921 р., рік по тому, 27 жовтня склав перші обіти. Навчання відбувалося тут же, на Збоїськах, а згодом також у Голоску Великому, де, завдячуючи давньому доброчинцю редемптористів митрополитові Андрею Шептицькому, в листопаді 1923 р. постав третій монастир згромадження на українській землі (теперішній монастир св. Альфонса, вул. Замарстинівська, 225, де знаходиться студентат редемптористів). Вічні обіти Михайло склав 27 жовтня 1926 р. на Збоїськах, а 4 вересня 1927 р. був рукоположений на священика. Невдовзі його призначили економом збоїщанської обителі.
Вже перші сім років пастирського служіння отця Михайла Лемішки, ЧНІ, виявилися тісно пов’язані із вихованням, духовною формацією тих, хто вибрав богопосвячене життя. Першим місцем праці священика став т. зв. ювенат, або мала семінарія, споруджена на Збоїськах у 1921 – 1922 рр. Ювенат являв собою навчальний заклад ґімназійного типу для хлопців. Після Першої світової війни редемптористичне згромадження в Україні розвивалося динамічно, активна місіонерська праця привернула увагу багатьох із тих, хто шукав Бога. Потрібно було подбати про нові покликання і саме тут у пригоді ставав ювенат. Чимало випускників малої семінарії згодом залишили вагомий слід в історії Чину та Церкви. Серед них назвімо бодай майбутнього митрополита Максима Германюка (1911 – 1996), довголітнього протоігумена Львівської віце-провінції і згодом єпископа Филимона Курчабу (1913 – 1995), катакомбного владику Петра Козака (1911 – 1984), апостола Сибіру отця Василя Рудку (1912 – 1991), поета й історика отця Богдана Куриласа (1917 – 1991), отців Богдана Репетила (1913 – 1967), Михайла Перетятка (1911 – 1996), Павла Дмуховського (1916 – 1990), Михайла Винницького (1926 – 1996) та інших.
Викладацьку роботу отець Лемішка поєднував із обов´язками соція (лат. socius – «товариш») новиків (вихованців новіціату) на Збоїськах. У червні 1934 р. його призначили магістром новиків. Аби зрозуміти, про що йдеться, нагадаємо: новіціатом (лат. novitiatus – «новий», «недосвідчений») у Вселенській Церкві називають період до складання обітів, час послушництва і випробувань для тих, хто прагне вступити до чернечого ордену. Протягом річного новіціату, проходження котрого є обов´язковою умовою допуску до монаших обітниць, вступники повинні дотримуватись статуту згромадження, займатися фізичною працею, а також духовно працювати над собою. Допомогти їм у цьому покликаний магістр новиків (лат. magister – «наставник», «учитель»). Від особи наставника залежить чимало, його особисті чесноти вкрай важні при духовній формації майбутніх ченців. На ньому – величезна відповідальність. Випадкова людина працювати на цій ниві не може!
У вересні 1934 р., по семи роках служіння при збоїщанському монастирі, отця Михайла Лемішку перевели до обителі на Голоску. Майже рік він виконував обов´язки дорадника і секретаря віце-протоігумена отця Йосифа де Вохта (1881 – 1956), а також префекта братів. В липні 1935 р. отця забрали до Тернополя, у монастир Успіння Пресвятої Богородиці. На новому місці він – дорадник ігумена, отця Володимира Породка (1898 – 1962), та активний місіонер, адже місійне служіння завжди було однією з найсильніших сторін Чину Найсвятішого Ізбавителя. На жаль, у грудні 1938-го, через проблеми зі здоров’ям, отець Михайло мусив перервати свою місіонерську працю й вертатися до Львова. До Тернополя він повернувся щойно влітку 1939 р., тут і зустрів війну та «перші совіти».
З початком радянізації Галичини нова влада робила все аби марґіналізувати греко-католицькі чернечі згромадження. Водночас вона «поклала око» на монастирі. До вигнання більшовиків монахам доводилося душпастирювати деінде. Від жовтня 1939 до липня 1941 р. отець Михайло Лемішка служив у Пронятині поблизу Тернополя (нині один з мікрорайонів міста). Опісля вернувся до тернопільської обителі. Його праця тривала до приходу «других совітів» у квітні 1944-го, після чого священикові-редемптористові довелося тривалий час переховуватися від каральних органів довкола-тернопільськими селами.
Подальша історія життя отця Лемішки трохи нагадувала детектив: надто багато білих плям. Після офіційної «ліквідації» УГКЦ сталінським режимом у березні 1946-го, закриття останнього діючого монастиря Згромадження редемптористів на Голоску в жовтні 1948-го та знищення останнього греко-католицького чернечого осередку на Галичині в Унівській лаврі у вересні 1950-го отець не переривав контактів зі співбратами по Чину. У відкритих джерелах до його біографії не названо конкретної дати переїзду до Львова. Відомо лишень, що це відбулося за сприяння співбратів-редемптористів, котрі роздобули для отця Михайла фальшивий паспорт на прізвище Затульський. У Львові він працював сторожем засаджених ділянок, паралельно сповняючи обов´язки магістра новиків та викладаючи у підпільній семінарії. Щодо того, де замешкував отець Лемішка, то тут підказку дає отець Ігор Сподар, ЧНІ, донедавна – настоятель монастиря свв. апостолів Петра і Павла у Чернігові: «Познайомили мене із отцем Михайлом Лемішкою – довголітнім магістром. Ми ходили до нього на навчання на Левандівку. Це були 1970-ті роки. Дуже на мене вплинула духовність отців-редемптористів, які мали дух молитви, набожність до Пресвятої Богородиці, скромність, доступність».
Після заборони Греко-Католицької Церкви в Радянському Союзі до підпілля пішли 45 отців і братів Чину Найсвятішого Ізбавителя. З них 29 осіб померли в роках підпілля. Водночас за катакомбного періоду в історії згромадження до його лав вступили (і залишилися) понад 40 людей. Як магістр новиків, отець Михайло посилено працював із охочими йти шляхом богопосвяченого життя, нерідко приймав облечини (монаший постриг). Він зробив дуже і дуже багато для духовного становлення майбутніх пастирів Божого стада – зокрема, окремих правлячих архієреїв. Згадує владика Михаїл Колтун, єпископ Сокальсько-Жовківський: «Отець Михайло Лемішка, вихователь в монастирі, був опікуном нашого духовного життя. Я часто з ним спілкувався не тільки в часі викладів, але також товаришував йому в душпастирській праці. Ми їздили, часом на Гуцульщину, і я бачив людей, бачив спосіб як досвідчений місіонер отець Лемішка з простими людьми спілкувався і перебував з ними. […] Це мені додавало такого розуміння, як підпільна Церква діє, на яких переконаннях, яка її духовна твердиня… Мені довелося бачити цей формат підпільної Церкви, якої ніби й не має, але всередині вона вповні мала всі необхідні ознаки Церкви».
За активну душпастирську працю в підпіллі отцеві також перепало від власть імущих: є свідчення, що у 60-х йому довелося відбути нетривалий тюремний термін. Помер отець Михайло Лемішка 3 липня 1987 р., двох місяців не доживши до 87-ліття й 60-ліття священства та трохи більше двох років – до омріяної легалізації Церкви. Поховано його на Янівському цвинтарі.
14 листопада 2015 р. у селі Стрептів Новояричівського деканату Сокальсько-Жовківської єпархії на фасаді храму свв. чудотворців і безсрібників Косми і Дем´яна встановлено меморіальні дошки в пам´ять про двох редемптористів – вихідців з села й майбутніх сповідників віри – отців Михайла Лемішку та Івана Зуба (1912 – 1993). Освятив таблиці владика Михаїл Колтун, ЧНІ, духовний учень отця Михайла.
Олександр ШЕЙКО
- Грица Р. «Священство – це не професія, а покликання», – з досвіду 30-річчя священства засвідчує єпископ Михаїл Колтун//Офіційний сайт Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-04-11-42-55/1-2009-06-29-22-19-48/549-sviaschenstvo-30rokiv-kyr-myhaila;
- Задорожний о. Євген, Григоренко о. Леонід. Наш духовний наставник – отець Ігор Сподар, ЧНІ//Офіційний сайт редемптористів у Ковелі [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://cssr-kovel.ucoz.com/news/interv_ju_z_otcem_igorem/2012-09-04-117;
- Місця народження і поховання редемптористів Львівської провінції //Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://drive.google.com/file/d/0B5bqlJaDOz_2bEVfZVV0RzQ5eDQ/view;
- Некролог Львівської провінції редемптористів//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/Otci/;
- Нечинні монастирі редемптористів Львівської провінції//Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.cssr.lviv.ua/about/monasteries/nechynni_monastyri/;
- Піх о. Руслан. «Львівський собор»: позиція і вибір редемптористів Львівської провінції //Офіційний сайт редемптористів у Львові [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.academia.edu/23150875/;
- У родинній парафії ісповідників віри висвятили нових священиків //Офіційний сайт Сокальсько-Жовківської єпархії УГКЦ [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://sokaleparchy.org.ua/index.php/2009-06-02-08-03-45/vita/76-2009-06-29-22-19-48/1924-u-rodynnii-parafii-ispovidnykiv-viry-vysviatyly-novykh-sviashchenykiv;
- Українська католицька енциклопедія [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://catholicencyclopedia.in.ua/noviciat.
