У фондах Меморіального музею Станіслава Людкевича (на сьогоднішній день науково опрацьовано понад 2,5 тис. одиниць збереження) значна кількість матеріалів пов’язана із Миколою Лисенком. Це цілком закономірно, адже Лисенко мав величезний вплив на розвиток музичної культури Західної України, на формування світогляду та творчих принципів композиторів молодшої генерації.
Для Людкевича Микола Віталійович став духовним батьком. Усією своєю багатогранною працею на музичній ниві Галичини він наслідував те, що робив Лисенко у Східній Україні. Як зазначав Ярема Якубяк, обидва митці, “пройнявшись національною ідеєю, взяли на себе місію творення власне національної музичної культури” .
Склалось так, що особисто Людкевич із Лисенком не були знайомі, лише листовно (На жаль, листи-відповіді Миколи Віталійовича були втрачені у роки І Світової війни). Коли 1903 р. у Львові відзначали Лисенківський ювілей, Людкевич відбував військову службу у Відні. Галичани, які брали участь у київських торжествах, передали композитору фотопортрет ювіляра з автографом Миколи Лисенка та учасників свята.
Творчість Миколи Віталійовича Людкевич знав дуже добре. Ще змолоду він брав активну участь як співак і диригент у гімназійних, студентських хорах. Вагому частку репертуару цих колективів становили твори Лисенка. Згодом Людкевич писав: “Ще вище піднявся в моїй уяві образ Лисенка, коли мені самому припала честь … виконати з «Львівським Бояном» у супроводі військового оркестру його могутню кантату «Радуйся, ниво», а пізніше «Б’ють пороги», «Веснянки» і мужеський хор «На прю»”.
Про пильну увагу до творчості корифея української музики свідчать уже перші музично-публіцистичні виступи Людкевича (“Націоналізм у музиці”, “Кілька поправок до т.зв. питання про український пісенний стиль”). З часом він розширює і поглиблює лисенківську проблематику в монографічних статтях (“Лисенко як творець української національної музики”, “Форма солоспіву у Лисенка”, “Микола Лисенко і українська суспільність”). У 1962 р. Людкевич написав спогади про Лисенка (до 50-річчя з дня смерті композитора), які вийшли у світ з великими труднощами. Як розповідає дослідниця творчості Людкевича музикознавець Зеновія Штундер, львівська газета “Вільна Україна” відмовилась їх друкувати і лише через рік вони з’явились на сторінках “Радянської культури” із значними редакторськими втручаннями.
Не маючи змоги повністю охарактеризувати Лисенкіану Музею Станіслава Людкевича, зупинимось лише на деяких моментах.
Книжкова збірка представлена передовсім виданнями науково-теоретичних та фольклористичних праць Миколи Лисенка. Далі назвемо публікації про Лисенка та його творчість (монографічні видання та окремі статті у наукових збірниках і журналах). На деяких з них є дедикації авторів – Остапа Лисенка, Лідії Архимович, Михайла Гордійчука, Тамари Булат. Окремо, безперечно, треба виділити статті самого Станіслава Людкевича, переважна більшість яких була написана ще в дорадянський час.
У нотній збірці представлені різні жанри Лисенківської спадщини. Треба відзначити діяльність Людкевича у справі популяризації творчості Лисенка у Галичині. Так, у 1911 р. композитор підготував до друку збірник творів для мішаного хору до слів Шевченка під заголовком “Кобзар”. Серед них є три композиції Лисенка: “Калина”, “Ой діброво, темний гаю” і “На городі коло броду” (переклад на мішаний хор Філарета Колесси). У вступному слові Людкевич зазначав: “Отся збірка має хоч в части зарадити загальній пекучій потребі і недостачі добрих і легких хоральних творів до Шевченкових поезій, пригожих до продукцій нашими міщанськими і селянськими хорами на провінції з нагоди рік-річно устроюваних вечерниць поета по всім закутинам галицької землі”. На виданні хору “Сон” до слів Осипа Маковея зазначено, що “ревізію перевів Людкевич”.
У музично-театральній Лисенкіані особливу увагу Людкевич приділяв опері “Ноктюрн”. Він вважав її “найбільш сконцентрованою під оглядом форми і змісту та найбільш стильово вирівняною з опер Лисенка” і висловлював побажання, щоб цей твір, “зі своєю вічно молодою темою про силу любові” зайняв постійне місце в українському оперному репертуарі. У 1920 р. відбулось перше виконання опери в Галичині у перекладі Людкевича для камерного оркестру і під його диригуванням. Згодом Людкевич інструментував “Ноктюрн” для симфонічного оркестру, і постановка опери в новій редакції була здійснена 1937 р. під диригуванням Миколи Колесси. Про ще одне виконання опери “Ноктюрн” в інструментації Людкевича дізнаємось з афіші оперної студії Львівської консерваторії (ймовірно, 1959 р.); серед виконавців – Тамара Дідик, Марія Процев’ят, Володимир Ігнатенко.
Окремо варто зупинитись на 20-томному виданні творів Лисенка радянського періоду (у фондах Музею зберігаються окремі випуски). У складі редколегії поряд з авторитетними музикантами вказане також прізвище Людкевича. Сам композитор неодноразово публічно заперечував свою участь у редакційній роботі і називав “жалюгідним” фактом те, що “з легким серцем з якихось міркувань видавці позбулися найкращих солоспівів на тексти Шевченка, прекрасних хорів з “Гамалії”, фіналу “Колядок” і не опублікували досі чудового революційного хору “На прю”.
У фондах Музею зберігається велика колекція програм концертів і театральних вистав, які охоплюють значний період часу – понад 100 років. Оглядаючи програми до ІІ Світової війни, переконуємось, що майже на кожному музичному заході звучали твори Лисенка. Передусім це хори (оригінальні та обробки народних пісень), а також кантати “Радуйся, ниво”, “Б’ють пороги”; зрідка виконувались солоспіви та вокальні ансамблі. Цікаво, що на Шевченківському концерті у Львові 1909 р. у виконанні військового оркестру прозвучала увертюра з музики до драми Михайла Старицького “Остання ніч”. Солоспіви та інструментальні твори посіли вагоме місце в репертуарі трохи пізніше, коли на концертній естраді Галичини з’явились професійні виконавці.
На Шевченківському концерті у Львові 1895р. Соломія Крушельницька виконала солоспів “І багата я” та разом із Миколою Левицьким дует “Зацвіла в долині”. На святкуванні 100-річчя поета у березні 1914 р. Олександр Мишуга проспівав “Мені однаково”. Треба зазначити, що в репертуарі співака це чи не єдиний Лисенківський твір. Як писав Станіслав Людкевич, вокальний стиль Лисенка був “чужий та мало пригожий для визнавця бельканто – Мишуги”.
Натомість Модеста Менцинського Людкевич вважав першим класичним виконавцем творів Лисенка, який “зробив їх найсвітлішими номерами свого українського репертуару і заставив ще інших наших інтелігентних солістів-співаків на ньому взоруватись”. Зокрема, на сольному концерті у Львові 1912 р. Менцинський виконав солоспіви “Минають дні”, “Гомоніла Україна”, “Гетьмани”.
У концерті в Дрогобичі 4.02. 1921 р. прозвучали солоспів “Якби мені черевики” у виконанні Олександри Любич-Парахоняк та Друга українська рапсодія (в транскрипції для скрипки і фортепіано) у виконанні Євгена Перфецького; солістом та акомпаніатором тоді виступив Василь Барвінський. Цю ж Другу рапсодію виконала піаністка Володимира Божейко на своєму сольному концерті у Львові 14.09. 1923 р.
Вичерпну інформацію про Лисенкіану Меморіального музею Станіслава Людкевича може надати каталог фондової збірки, підготовка якого повинна стати справою найближчого майбутнього.
Мар’яна ЗУБЕЛЯК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Література
- Якубяк Я. Микола Лисенко і Станіслав Людкевич: Монографія. – Львів, 2003. – 264 с.
- Людкевич С. Лисенко в моєму житті // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. Т. 1 – Львів, 1999. – С. 387-389.
- Людкевич С. Камерно-інструментальні твори та опера-хвилинка “Ноктюрн” М.В. Лисенка // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. Т. 1 – Львів, 1999. – С. 384-386.
- Людкевич С. Олександр Мишуга як артист і вчитель співу // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. Т. 1 – Львів, 1999. – С. 430-438.
- Людкевич С. Модест Менцинський і українська пісня // Людкевич С. Дослідження, статті, рецензії. Т. 1 – Львів, 1999. – С. 419-424.
