Гортаючи сторінки львівських часописів 1930-х років «Господарсько-кооперативний часопис», «Назустріч», «Світло й тінь», натрапляємо на світлини, автор яких підписаний «Др. Н.Н.», «Др. Н. Нижанківський». Автором цих світлин був знаний галицький музикант, композитор, піаніст, музичний критик Нестор Нижанківський.
Нестор Нижанківський (31.08.1893, м. Бережани (на Тернопільщині) – 10.04.1940, м. Лодзь, Польща) зростав у родині композитора, диригента, організатора кооперативного руху в Галичині о. Остапа Нижанківського. Вчився приватно в Т. Шухевича (фортепіано), С. Людкевича і А. Хибінського (теоретичні дисципліни) у Львові (1910-1913), Віденській музичній академії та університеті (1914-1915, 1920-1923, клас фортепіано – Є. Лялевич, теоретичні дисципліни – Й. Маркс). У 1915 р. мобілізований до австрійської армії, в тому ж році потрапляє до російського полону. У 1918 р. повертається з полону, а з утворенням ЗУНР разом з братами Степаном і Богданом зголошується добровольцем в УГА. У 1920 р. повертається до Відня завершувати навчання в музичній академії та університеті. Через травмовану руку зосереджує свою увагу на курсі контрапункту. Отримує ступінь доктора філософії (1923). У 1923-1928 р. перебуває в Празі. Навчається у Вищій школі майстерності (клас В. Новака). Викладає у Високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова в Празі. З 1929 р. – у Львові. У 1934 очолює новостворений Союз Українських Професійних Музик. Викладає у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка музично-теоретичні дисципліни і фортепіано, працює музичним критиком у львівських періодичних виданнях, зокрема, в газетах “Українські вісті”, “Діло” (під псевдонімом Р. Отсен), публікує свої світлини в часописах “Господарсько-кооперативний часопис”, “Назустріч”, “Світло й тінь”. Часто концертує як акомпаніатор, зокрема із співаками: С. Крушельницькою, О. Руснаком, М. Сабат-Свірською, І. Синенькою-Іваницькою, М. Голинським, Є. Зарицькою, О. Бандрівською.
Нестор, як і його батько, прожив активне, насичене, але коротке але життя. З приходом до Львова радянських військ Нестор Нижанківський, колишній воїн Української Галицької Армії, який не мислив себе поза Україною, змушений був емігрувати. Підкошений хворобою і душевним потрясінням, Нестор Нижанківський помер на чужині у віці 47 років. На його могилі в Лодзі був напис: “Україно, Україно, ось де твої діти”. У 1993 році з ініціативи сина композитора, співака Олега Нижанківського, останки Нестора Нижанківського були перевезені на Україну і перезаховані в Стрию, біля могили батька.
Нестор Нижанківський – автор фортепіанних, камерно-інструментальних, хорових творів, солоспівів, композицій для симфонічного та духового оркестру, обробок народних, стрілецьких пісень, музики для театру.
Сам Нестор Нижанківський так визначив риси власного композиторського стилю: “Я є лірик з великою дозою героїзму. Не гармонік, більше контрапунтик. Трошки імпресіоніст – але більше мелодик. …Хочу здобути якнайбільше засобів виразу, щоб було з чим підійти до того сфінкса, який до тепер не розгаданий, а є так приманюючий – до народної пісні, знайти характерікон української народної пісні – це моя idee fixe…” (Ю. Булка. “Нестор Нижанківський. Життя і творчість, Л., 1997).
У багатогранній діяльності Нестора Нижанківського композитора-виконавця-критика-педагога світливство (так в той час називали мистецтво фотографії) було серйозним захопленням, до якого він ставився надзвичайно відповідально і професійно. Він не тільки світлив важливі події і знакові постаті, він також писав свого роду практичні поради для фотографів (світливців), що були опубліковані у журналі «Світло й тінь».
Пропонуємо увазі Шановного читача поради світливцям, що були опубліковані у журналі «Світло й тінь» , 1934. Ч.1.
З нашого досвіду
Є річи, які ми добре знаємо, а однак про них часто забуваємо. Тому то часом трапиться й старому, досвідченому аматорові, що «стрілить дурницю», якої посоромився б і найзеленіший новик. – Починається шукання за причиною. Світливець перейде в думці багато можливостей і звичайно пропустить саме ту, яка й була дійсною причиною невдачі. Отже, пригадаймо собі дещо.
Що може бути причиною негостроти негативів?
1) Негостре ставлення. 2) Обєктив має ріжницю вогнища (в дуже старих обєктивах). 3) Сочки (лінзи – Р.М.) в обєктивах запорошені, підчас знимання зайшли парою, або – були занечищені. 4) Матівка не йде рівнобіжно з передницею (стандартою), де є обєктив. 5) Касета не приходить точно на те саме місце, де є матівка. Вправді в деяких камерах існує ще так зв. «касетова ріжниця» (майже виключно для фільмпакової касети!), але тоді вносимо підчас насталювання відповідну поправку, яку зазначує фабрика на окремій скалі. 6) Платівка була заложена відвернено (емульсією до середини касети). Це дуже легко пізнати, бо сторони образка є відвернені. 7) Світлофільтр чи насадна сочка були брудні, подряпані або нерівно заложені. 8) Підчас знимки рушено апаратом, що легко пізнати по подвійних обрисах. 9) Занадто прислонено обєктив. 10) Апарат куплено «оказійно» й одна з половинок обєктиву (звичайно задня, де нема фірмового напису) фальшива, себто з іншого обєктиву. Тому увага! при купівлі апарату «з другої руки» від незнаних продавців, без попереднього провірення обєктиву і под. Кожний добрий обєктив має на задній частині те саме число, що й зпереду. Але найкраще випробувати апарат, перед остаточним купленням.
Піклування малими неґативами
Нини має майже кождий аматор або тільки малу камеру (від 6,5х9 вдолину), або як додаткову до більшої камери, яку не все і не всюди можна брати зі собою. Що малі неґативи вимагають окремого піклування «опіки», це загально відомо. Зокрема, коли іони призначені до побільшування, коли то разом з образком побільшуються всі сліди поганої поведінки з неґативами. Тому: не дотикатися ніколи фільмового неґативу і то не тільки з боку емульсії, але й з другого. Наші пальці не є ніколи «хемічно чисті», вони все як не вогкаві від поту, то хоч дрібку товставі. Рідко коли схоплення пальцями за поверхню фільму не залишить на ній слідів. Головно в літі це дуже небезпечно. Поминаю факт, що багато фільмів має емульсію з обох боків. Перед подряпанням захоронимо найкраще неґативи осьяк: Непорозтинані ленти звиваємо у звійки і переховуємо або в окремих пуделочках відповідної до формату величини (у фото-торгівлях бачив я такі пуделочка для фільмів з Ляйки: 3х4) або в скриньках з подвійним дном. В горішньому дні повиверчувані діри для звійок. Таку скриньку можна легко самому зробити, з дерева, дикти чи картону. Але найважливіше: оба кінці плівки треба позаліплювати гладким папером, щоби при звиванні не дряпали образків. У модерних апаратах до побільшування, не треба розтинати фільмів. Треба тільки все прочистити щіткою, плюшеві входи (якщо такі є), щоби порох чи пісок, що там любить осідати, не пошкодив. Порозтинані фільми дати кожний зокрема до обгортачки; на ній напи сати «метрику знимки». Коли фільмиків дуже багато, давати їх до обгортачки серіями, хронольоґічно або після роду (за видами, жанрами – Р.П.) знимок, пр.: краєвиди, портрети, рідня і т. д. Але тоді треба позаокруглювати у кождого фільмику роги, щоб хоч вони не дряпали. На обгортці написати «метрику» всіх знимок, що тут заховані або бодай приблизні дані для цілого гурту.
Всякі клеї.
На бляху: По рівній частині крохмалю й оцтової кислоти варити кілька годин. Після вистудження, прополоскати студеною водою й опісля розчинити в гарячій воді. На металі: Табличку столярського каруку мочити в дощівці через (впродовж – Р.П.) 24-30 годин, доки не напучнявіє, але не аж розлізеться. Воду відділяти, дати карук до порцелянового або поливаного горщика й поставити на кухню, щоб карук розпустився. Карук не сміє заваритись! До розпущеного каруку додамо 10-15% сконцентрованої оцтової кислоти. Готовий клей рідимо після потреби (наскільки потрібно – Р.П.) водою.
Матеріал підготували Роксоляна ПАСІЧНИК та Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
