Впорядкування міських базарів було однією з тих проблем, які залишились владам Львова від попереднього керівництва після надання місту статусу самоврядування (1870 р.) якщо торгівля худобою, конями або деревиною відбувалася на спеціально відведених місцях, то торгівля харчовими продуктами, згідно «Положення про базари у Львові» з 1861 р., могла проводитися практично всюди, за умови сплати торгівельного збору. Продуктовий базар займав навіть територію площі Ринок, тобто існував під самими вікнами ратуші.
Влади пробували впорядкувати стихійну торгівлю бодай у центральній частині міста та зосередити процес «купівлі-продажу» у відповідно облаштованих місцях. З цією метою було збудовано Краківський ринок (на сучасні пл. Ярослава Осмомисла). Це був ряд критих яток зі стінами фахверкової конструкції, з’єднаних навісом з металевими опорами. Подібним був і наступний, Галицький ринок, який існує і досі; його металеві конструкції виконала у 1892 р. фірма End&Horn з Відня. Це замовлення фірма отримала не випадково; адже один із власників (Енд) походив зі Львова. Пізніше у магістраті були розроблені два проекти критого ринку з скляним куполом на вул. Личаківській, біля костелу св. Антонія (на місці нинішнього Винниківського базару). За взірець був взятий ринок у Ляйпцігу з 1893 р. Однак ці проекти так і не були реалізовані.
У лютому 1924 р., відбувся конкурс на план «Великого Львова», що мав утворитися за рахунок приєднання до міста навколишніх громад. Одним з пунктів умов цього конкурсу було розміщення критих ринків. Проект професора Варшавської політехніки Тадеуша Толвінського (Tadeusz Tołwiński) передбачав, зокрема, будову двох великих критих ринків – на місці залізничної станції Підзамче і біля головного вокзалу на вул. На Блонє (Залізнична). Ряд менших за розмірами критих ринків згідно цього проекту мали «…будувати, по мірі потреби, в інших пунктах при гловних комунікаційних артеріях, з під’їзними трамвайними шляхами для безпосереднього довозу продуктів…». Другий учасник конкурсу Ігнаци Дрекслєр (Ignacy Drexler) – в своєму проекті передбачав, окрім будови спорудження навколо базарних площ критих галерей, призначених для торгівлі.
Плани Т.Толвінського та І.Дрекслєра були закуплені міською радою і мали стати підставою для опрацювання генерального плану «Великого Львова». Однак створення самого «Великого Львова» затяглося до 1931 р. Поки тривали переговори з приміськими громадами про їх приєднання до Львова, магістрат був змушений облаштовувати місто в існуючих межах. Зрозуміло, що це стосувалося і впорядкування базарів, в тому числі і будівництва критих ринків, які відповідали б сучасним санітарно-гігієнічним вимогам. Такі проекти розроблялися у ІІІ (технічному) департаменті магістрату, в порозумінні з Бюро регуляції міста. На діяльність останнього великий вплив мав його колишній шеф І.Дрекслєр, який від 1925 р. був професором Львівської політехніки.
У 1926 р. спробували знову реалізувати проект будови критого ринку на вул. Личаківській. Однак за пропозиціями І. Дрекслєра, місце, де мали будувати цю споруду, повинні були використати для створення безпосереднього сполучення Знесіння (яке мало увійти у склад «Великого Львова») з вул. Зеленою. Тому критий ринок спробували запланувати в іншому місці – на пл. Зерновій. Це місце, зрештою, відповідало і обом конкурсним проектам, в яких критий ринок мав бути розташований біля нового центрального вокзалу, перенесеного якнайближче до центру міста. Спочатку тут хотіли збудувати школу. Однак переваги площі, де вже існував базар, як місця торгівлі, внесли корективи у ці плани. Для школи була відведена інша ділянка, а її територію в проектах регуляції площі зайняла споруду ринку.
Як і у випадку базару на вул. Личаківській, було розроблено два варіанти споруди. Перший, автором якого був Тадеуш Пісєвич (Tadeusz Pisiewicz), передбачав забудову площі цілим комплексом споруд, зокрема добудованого до існуючого складу декорацій міського театру будинку театральних майстерень, до якого і мав примикати критий ринок. Ця споруда у проекті відзначається оригінальним вирішенням фасаду. Величезний трикутний фронтон акцентує вхідну частину, а менші за розмірами – увінчують ризаліти бічних фасадів. Вертикальні прорізи вікон у площинах фронтонів, висота яких зменшувалася у напрямку від центрального до крайніх, відповідала формі даху. Він мав складатися з трьох ярусів вікон у вертикальних площинах східчастого покриття даху, що спирався на внутрішні ферми. Цей дах перекривав об’єм хрещатого в плані головного головного залу; наріжні павільйони, де знаходилися допоміжні приміщення, залишалися одноярусними. По три входи розміщувалися зі східного і північного фасадів; перед останнім передбачалося спорудження пандусів. Завдяки східчастій формі та осклінню даху силует ринку нагадував океанський лайнер, що разом з гострими кристалічними формами споруди створювало цікаву варіацію у дусі ар деко.
Східчасті дахи у 1927 р. планував застосувати Збігнєв Жепецький (Zbigniew Rzepecki) у своєму проекті критого ринку на старому Городоцькому цвинтарі. Там, щоправда, вони планували тільки з боку внутрішнього подвір’я, і, на відміну від проекту Т.Пісєвіча, опиралися не на ферми, а на залізобетонні опори. Проект так і не вийшов поза стадію ескізного опрацювання. Натомість інший проект З.Жепецького, альтернативне розв’язання критого ринку на тій же Зерновій площі, був детально опрацьований. Конструктивну частину проекту розробляв професор Львівської політехніки Адам Курилло (Adam Kuryłło). Будинок складався з кількох різновеликих об’ємів, згрупованих навколо двох внутрішніх дворів. Центральна частина головного фасаду була заглиблена на 6,7 м.; перед входом планувалося спорудити пандуси та сходи. Великі площини вікон, повна відсутність декору і прості прямокутні форми споруди – типові риси функціоналізму.
Проекти Т.Пісєвича і З.Жепецького так і не були реалізовані. Цьому перешкодила, як економічна криза, так і утворення «Великого Львова» 1 квітня 1931 р. Міські влади були змушені відкласти реалізацію вже готових проектів, в тому числі і ринків, а спрямувати кошти на вирішення невідкладних проблем, викликаних різким збільшенням території і населення міста. Серед цих проблем було і опрацювання генерального плану розвитку Львова. В рамках розробки цього плану розміщення критих ринків стояло окремим пунктом.
В документі під назвою «Санітарно-технічні потреби міста Львова» з 1935 р. констатується: «Міські базари та криті ринки Львова досі перебувають у тому ж стані, в якому їх застала світова війна». Для розв’язання цієї проблеми в різних дільницях міста пропонувалося будівництво критих ринків відповідних габаритів, обладнаних холодильними камерами, підвалами тощо.
Місцем спорудження такого ринку у центральній частині Львова знову обиралася пл. Зернова. На цей раз пропонувалося використати її повністю, попередньо зруйнувавши склад декорацій міського театру. Ятки галантерейщиків мали перенести на пл. св.Теодора, де вони згодилися збудувати власним коштом криті торгові ряди. Програмний проект розробив Адам Козакєвич (Adam Kozakiewicz). Цей базар був найбільшим з усіх проектованих споруд (106м. х 67 м.)
Ще три будівлі однакових габаритів пропонувалося спорудити в інших дільницях міста. Одна мала водитися на території старих військових складів між площею Бема (пл. князя Святослава) і вул. Янівською (вул. Т.Шевченка). Під будову другої хотіли викупити грунти монастиря Сакраменток при вул. Пекарській. Третя споруда займала б територію вугільних складів між пл. Берестейської унії (пл. Липнева) і вул. Городоцька, а неподалік, на місці вугільних складів залізниці, мали спорудити і гуртовий ринок. Загальний кошт реалізації усіх критих ринків обраховано на 7 млн. 900 тис. зл.
Однак пропоновані території були або частково забудовані, або не належали місту. Їх викуп або обмін на інші ділянки вимагав тривалих переговорів і коштів, яких у міській скарбниці завжди було обмаль. Тому у магістраті було розроблено проекти спорудження критих ринків на місці існуючих торгівельних майданів. Проект такого ринку на пл. св. Софії (на місці нинішнього Стрийського базару) був опрацьований у 1937 р. Адамом Козакєвичем та Оттоном Федаком (Otton Fedak). Споруда була запроектована відповідно до вимог магістрату. Поряд з павільйоном ринку, в підвалах якого мали розміститися холодильні камери і склади, було розташовано 4-поверховий корпус з житловими приміщеннями нагорі і конторськими у партері. Цей проект залишився нереалізованим, хоча на його будівництво вже був виданий дозвіл.
Нові проекти спорудження хоча б двох критих ринків розглядалися міськими владами ще перед початком 2-ї світової війни. У 1939 р., за взірець хотіли використати критий ринок у Гдині (проект Єжи Мюллєра (Jerzy Mueller) і Стефана Райхманна (Stefan Raychmann); 1938 р.). Одночасно розроблялися проекти використання металевих конструкцій Галицького ринку, що мав бути ліквідований у зв’язку з планованим розширенням споруди окружного суду. З цих конструкцій хотіли збудувати навіси на базарі у Левандівці (між сучасними вул. Сяйво, Повітряна та Є.Олесницького) і на розі сучасних вул. Тургєнєва і Кульпарківській. Останнє місце було обрано для розміщення базару за ініціативою навколишніх мешканців.
На 1939 р. у Львові було два базари, облаштовані навісами ще наприкінці ХІХ ст., та 8 торгових майданів, які в період міжвоєнного двадцятиліття були відповідно обладнані: проведено водопровід, збудовано тверде покриття, огорожі, тимчасові бокси, туалети.
Юлія БОГДАНОВА
Джерело: Галицька брама – № 1-3 (97-99). — 2003
