В середині тридцятих років минулого століття у Львові було чотири купальних басейни: на Залізній Воді (нині “Динамо”, вул. В. Стуса, 4), Замарстинові (“Спартак”, вул. Інструментальна, 49), критий басейн (вул. Ш. Руставелі, 5) та басейн 2б-го полку піхоти (СКА, вул. Клепарівська, 39 а), збудований у 1931 р.
Ще один спортивний басейн планувався в Будинку спорту, який мав би стати центральним пунктом спортивного парку; останній мали намір створити при сучасній вулиці Медової Печери наприкінці тридцятих. Проект Будинку спорту розробили Адам Мсцівуєвський і Єжи Нехай, однак реалізувати його так і не встигли.
Загалом проектів декоративних басейнів було набагато більше, ніж купальних. Гарячий поборник їх створення у Львові – видатний урбаніст Ігнаци Дрекслер (1878–1930). Він прагнув таким чином “замінити” річку, якої на той час вже не було у місті. У розробленому Дрекслером проекті “Великого Львова” (1924 р.) будова відкритих басейнів і фонтанів передбачалася окремим пунктом. Такий підхід повністю відповідав теоретичним поглядам вченого: “Вода – це безцінний скарб міста, декоративний і гігієнічний фактор, важливий майже на рівні із зеленню… Природним і корисним є тяжіння міста до води. Але небагато міст вміє оцінити її вартість, найчастіше утікає від неї, якби лякалися води, деколи забруднюють її різного роду міськими відходами… Застосування води для оздоблення вулиць, бульварів, скверів, площ, парків у формі ставків, басейнів і фонтанів заслуговує на якнайбільшу підтримку. Недосяжним прикладом тут є Рим. Там, де води мало, з допомогою підземних помп можна без потреби у великих коштах створити ефектні фонтани”.
Пізніше І. Дрекслер пропонував і конкретні проекти будови декоративних басейнів, зокрема перед будинком університету. У Бюро регуляції міста, керівником, а пізніше консультантом якого урбаніст залишався до самої смерті, були розроблені проекти світлового фонтану на Гетьманських Валах (зараз проспект Свободи) та на площі Францисканській (нині сквер між вулицями Лисенка і Просвіти), які за формою наближалися до басейнів. Однак до реалізації справа в той час такі і не дійшла. Як не прикро й не дивно, на заваді стало втілення у життя найбільшого творіння Дрекслера – “Великого Львова” і пов’язаної з цим необхідності в інвестиціях у розвиток комунального господарства (водопроводу, каналізації, освітлення, доріг тощо).
Наприкінці 1930-х років знову інтенсифікувалося проектування басейнів. Зокрема, планувалося прикрасити двома басейнами пам’ятник Тадеуша Костюшка перед університетом, який на той час перебував на стадії проектування, басейн мав з’явитися і перед Королівським арсеналом тощо.
Така увага до спорудження басейнів була невипадковою: вже передчувалося, що почнеться війна, і, крім декоративної, ці споруди мали виконувати ще й функцію запасних пожежних резервуарів на випадок ушкодження міської водопровідної мережі. Однак війна перешкодила спорудженню і цих басейнів, поламавши всі плани.
Павло ҐРАНКІН
Джерело: П. Ґранкін. Статті (1996–2007). – Львів: Центр Європи, 2010.
