Філософські питання про сенс та ціну людського життя хвилювали представників не одного покоління. Героєві ж даної статті із цим пощастило, адже, принаймні, на друге питання відповідь він знав. Коли Миколай “Ведмежа лапа” Потоцький (бл. 1593 – 1651), в результаті битви під Цецорою (1620 р.), потрапив до османів у полон, за його звільнення було сплачено 40000 талерів. Сума не маленька, а особливо – на фоні 6180 злотих боргу, які цей магнат довго не виплачував львівському купцеві Філіппо Дуччі у 1648 році. Втім, Миколая Потоцького, великого коронного гетьмана Речі Посполитої, зрозуміти також можна. Проблеми, часті військові сутички, обсідали його, наче мухи, з усіх сторін. Щодо 1648 року, то тоді до нього прилетіла найбільша муха. Через неї гетьман був осоромлений і знову потрапив до турків у полон. Що більше – муха виявилась настільки хитрою, що її політ не тільки поставив під сумнів кар’єру гетьмана Потоцького, а й заклав підвалини процесів ослаблення та розпаду Речі Посполитої.
Недоля львівського купця Філіппо Дуччі
Важко когось здивувати розповідями про давній Львів як економічний та торгівельний центр. Однак, як виявляється, навіть на львівській вулиці, точніше площі, сонце світило не завжди. Так, видатний львовознавець та дослідник економічного життя нашого міста Владислав Лозинський описує середину XVII століття як далеко не найкращий для торговців та ремісників міста період. Вчений писав про занепад економічного життя та торгово-фінансових операцій у той час. Відтак звертався до прикладу італійського купця Філіппо Дуччі. Той торгував венеційськими та генуезькими шовковими тканинами, генуезьким та неаполітанським оксамитом, венеційським та флорентійським атласом, генуезькою адамашкою, іншими товарами.
Справи у того йшли не найкраще. Кредитори приходили часто і регулярно, а клієнти затягували з оплатою товарів. Як наслідок, у 1648 році Філіппо Дуччі заборгували майже 70 тис. злотих. При цьому, серед його боржників були такі відомі люди як Адам Казановський, Боніфацій Мнішек, Софія Замойська, Миколай Остророг, Домінік Заславський, Ян Сапєга і ін. Про 6180 злотих, які Дуччі повинен був виплатити ще один боржник, коронний гетьман Миколай Потоцький, уже згадувалося. Як можна бачити, навіть співпраця з іменитими клієнтами благополуччя не гарантувала. Додати сюди ще ворожі армії, що часто з’являлися в той час під стінами Львова, й життя точно медом не видаватиметься.
Гетьман у полоні
Проте полишимо львівського знедоленого купця і перейдемо до розповіді про одного із його найбільш іменитих боржників, коронного гетьмана Речі Посполитої Миколая Потоцького. Персона останнього знайома для більшості українців ще зі шкільних часів, адже саме він очолював військо, яке протистояло силам Богдана Хмельницького під Жовтими Водами й Корсунем (травень 1648 р.). Ця кампанія виявилась надзвичайно невдалою для Миколая Потоцького. По-перше, його військо зазнало ганебної поразки. По-друге, він та його син Стефан Потоцький потрапили до полону й були віддані татарському ханові. По-третє, невдовзі син загинув від отриманих ран. Сам Миколай Потоцький врятуватися зумів, але епопея з його звільненням тривала два роки, а вирішити цю “справу” вдалося лише після виплати татарам суми у 40 тисяч талярів.
Коронний гетьман Миколай Потоцький був далеко не останньою людиною у Речі Посполитій. Однак, є сумнів, що на його повернення з полону чекали так, як це відбувалося у володіннях окремих середньовічних правителів у Західній Європі. Щоденних велелюдних і босоногих процесій за участі дітей, представників різних станів і гільдій, із свічками у руках та з мощами святих, з постійною зміною маршруту, не було точно! Бідні разом із багатими, з порожніми шлунками, проливаючи сльози і видавлюючи з себе жалісливі плачі, також не очікували на звільнення Миколая Потоцького. Врешті, навіть зливний дощ не поливав цю процесію впродовж цілого дня. Втім, сума, заплачена за звільнення гетьмана з татарського полону, говорить сама за себе – Річ Посполита потребувала полководців, Хмельниччина тривала. Й своє звільнення Потоцький виправдав сповна. Війська, очолювані ним під Берестечком (1651 р.), перемогли сили Богдана Хмельницького.
Освіта і до неї
Миколай Потоцький був не тільки знаним воєначальником й боржником купця зі Львова. Між іншим, він любив “упитись” горілкою, а ще запам’ятався як меценат. Будучи, як вважається, випускником Замойської академії, Потоцький жертвував значні суми на розвиток освіти, фундував інтелектуальні осередки. Зокрема, ще в часі придушення козацьких виступів у 30-ті рр. XVII століття, Потоцький, який був ключовою фігурою цих подій, зблизився із домініканським ченцем, знаним геральдистом та проповідником, на той час військовим капеланом Шимоном Окольським (помер у Львові в 1653 році, був провінціалом домініканців на Русі). Для того гетьман фундував комплекс домініканців у Тисмениці: монастир, костел тощо. Також підтримував домініканців у Летичеві й Черкасах.
Шимон Окольський, який доживав віку у Львові, про прихильність коронного гетьмана не забував ніколи. Саме Миколай Потоцький є однією з ключових історичних фігур, діяльності якої стосується значна частина текстів одного з найвидатніших хроністів Речі Посполитої.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Щербак В. Потоцький Микола // Енциклопедія історії України, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
- Huizinga J. Jesień Średniowiecza. – Warszawa: Państwowy Instytut Wydawniczy, 1992. – S. 31.
- Łoziński W. Patrycyat i mieszczaństwo lwowskie w XVI i XVII wieku. – Lwόw: Gubrynowicz i Schmidt, 1890. – S. 117 – 119.
