(Не)відомий Дмитро Котко

1754
(Не)відомий Дмитро Котко

Зовсім скоро, 18 листопада – день пам’яті  видатного діяча української хорової справи Дмитра Котка (1892–1982), а невдовзі, у січні 2022 року матимемо нагоду відзначати  його 130-річчя.

Дмитро Котко
Дмитро Котко

Виходець з селянської родини Запорізької області, випускник учительської школи м. Таганаш та Ардонської духовно-місіонерської семінарії, курсів вiйськових дириґентiв Московського воєнного округу (тепер – при музичному iнституті iм. Гнєсiних у Москві), він пройшов сувору життєву школу в боротьбі проти більшовиків, зрештою ставши сотником в армії УНР (на посаді куратора духових оркестрів). У 1920 році він потрапив у табори інтернованих вояків УНР та їх родин у Ланцуті, а згодом у Каліші й Стшалкові на Познанщині. Саме тут він ініціював створення хорового колективу, знаменитої котківської «шістнадцятки» першого складу. Вона була дібрана з колишніх студентів та випускників музичних навчальних закладів Наддніпрянщини з блискучими голосовими даними і стала основою «Українського Наддніпрянського хору».

Колектив діяв на підставах кооперативного підприємства, справи вели два адміністратори – Олександр Тимченко та Андрій Давиденко. Для членів колективу спочатку вдалося оформити документи, що підтверджували фах артистів і давали право на гастролі, а згодом було отримано офіційну державну санкцію – ліцензію міністерства на співочо-комерційну діяльність підприємства. Власне тоді, у 1920-ті роки диригентська діяльність Д. Котка досягла апогею. Гастролі хору як у Польщі так і в Галичині проходять з неймовірним успіхом, повсюдно зустрічаючи захват як широкої публіки так і професіоналів. В цей період хор виступав в наддніпрянських строях: сині шаровари, червоні чоботи, чорні кушаки та вишиванки.

«Український Наддніпрянський хор» Дмитра Котка, перший склад. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
«Український Наддніпрянський хор» Дмитра Котка, перший склад. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

Таким вперше побачили та почули хор галичани у 1924 році. «Без шуму і реклами, без ніякого підготовленого ґрунту, а навіть без попереднього контакту з галицькими музичними організаціями явилась на галицькому ґрунті артистична дружина 16 придніпрянських співаків під диригентурою Дмитра Котка. Виступи цього кору в кількох провінціональних містах викликали справжній ентузіязм. … про ці концерти пишуть нам зі Стрия: «На перший концерт посунули лише нечисленні члени тутешньої громади, не так в надії особливої приємности, як з обов’язку підпомогти “бурлак рідної Музи”. На естраду військовим кроком і ладом входить без нот l6-ка молодих людей у гарних козацьких одягах, а за ними їх поставний, миловидний диріґент. Ніхто їх тут не знає, ніхто й не догадується, яку силу голосу і глубину артистичних почувань криє в собі ця дружина. Холодно і байдуже стрічає її перший вихід зібрана публика. Не чути шелестіння нот, не видно лиць, вдивлених в мертві рядки нотних знаків, за віддалю двох метрів не чути навіть піддання тону голосам хору, зате увагу глядача приковує до себе 16 пар очей, вдивлених наче в райдугу у дирігента. … Вже по виконанню перших творів домінує однодушність осуду, що це дружина мужеського хору такої сили, добору і краси голосів та фінезії виконання, якої ще не довелось почути на тутешніх естрадах» [12, с. 4].

І цей успіх був зумовлений цілим рядом закономірних причин. Гордістю хору були його баси, особливо октавісти з рідкісними глибокими «органними» тембрами та політні ліричні тенори. Хор відрізняла ансамблевість, точний стрій і незвична для галицької хорової виконавської манери «інструментальність» звучання, відшліфоване фразування, чітка дикція, зібраність, зразкова сценічна дисципліна і єдність у прагненні художнього результату. Ось як писав про свої враження академік Філарет Колесса у газеті «Новий час» за 7 січня 1925 року: «Виступи знаменитого Придніпрянського хору під орудою Д. Котка належать безперечно до найзнаменитіших хорових продукцій, які доводилося нам почути за останні роки у Львові… Хористи, співаючи з пам’яті, фразують і деклямують знаменито, зі всіма відтінками в динаміці. Знамените зіспівання поодиноких голосів робить хор подібним до інструменту (фортеп’яну чи органу)» [цит. за 4, с. 58].

Легендарний колектив чоловічого «Наддніпрянського хору» пережив тяжкі часи розколу і внутрішніх конфліктів. Після цього диригентові наново довелося формувати і вишколювати колектив. Новостворений склад, який виступав під назвою «Українського Національного Хору» і початково ще не мав того сценічного досвіду і рівня зіспіваності, налічував близько 40 осіб (з них – 16 жіночих голосів).

Український Національний Хор» Дмитра Котка. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
Український Національний Хор» Дмитра Котка. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

Було випрацювано свою особливу структуру концертних програм. Вона складалась з трьох відділів – 1 і 3-й – мішаним складом, 2-й – чоловіча «шістнадцятка». На початку лютого 1928 року (3 і 6 лютого) він виступив двічі з різними програмами на сцені Великої зали Музичного  товариства ім. М. Лисенка у Львові. Преса писала: «Концерт “Українського Національного Хору” Дмитра Котка, що відбувся дня 3. лютого 1928 р., стягнув до салі Лисенка небувалу спільність публики. Яких 200-300 осіб не діставши білетів при касі, не зразилося тим і здобули пробоєм вступ. Очевидно забили усі входи і виходи, що богато людей з білетами мусіло вдоволитися вестібулем, до якого долітали тільки деякі згуки співаних пісень… Концерт нового хору Котка зайвий раз доказав великі дирігентські здібности і організаторський хист Дмитра Котка. З сирого матеріалу, що й тепер слідний у складі хору, вспів він видобути максімум спроможиости і дав львівській публиці неодну хвилину музичної насолоди. Скільки праці вложили у своє діло: дирігент з одної сторони, а співаки з другої, це здається ніколи не буде відоме ширшій публиці. Хор на загал представляється добре, хоч може не дійшов ще до тих вершин дисципліни і зіспівання, шо славний хор Котка. Але те що ми на останньому концерті бачили, це вже дуже богато. Плекання хорової музичної культури, так слабо зрозуміле в Галичині, нехай буде провідною зорею Хору і на дальше, а певно сповнить він свою велику місію і певно знайде завсіди симпатичний відгук у галицькім громадянстві» [11, с. 4].

10 і 11 листопада 1929 року тут же відбулися його наступні виступи. Хор знову постав перед публікою в оновленому вигляді і дав, крім вечірніх програм, пообідні – для шкільної молоді, зі зниженими цінами на квитки. У відгуки повертається нестримне захоплення колективом: «До Львова завитав знову по довгій неприсутності Дмитро Котко зі своїм хором. Коротка вістка про це вистарчила, аби саля Лисенка заповнилася протягом двох будних днів тричі по береги українською публикою, жадною послухати невмирущої української пісні у мистецькому виконанні цього невеличкого гуртка людей. Хор під управою Котка складається тепер з самих мущин, в більшости нам добре знаних (разом з ним 20 осіб), при чому всі співаки виступають, як і передше, в пестрих народніх строях, а дирігент в козацькому жупані… Вже сам образ такого хору з його диріґентом манить око і притягає увагу слухача. А що вже казати про само виконання пісень, цим зіспіваним до перфекції і вишколеним до найменших подробиць хором, що імпонує всім… всі три концерти у Львові пройшли з небувалим успіхом 5 такого успіху ми бажаємо цьому зразковому хорові і в його дальшій артистичній мандрівці» [6, с. 5].

«Український Наддніпрянський хор» Дмитра Котка, другий склад. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
«Український Наддніпрянський хор» Дмитра Котка, другий склад. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

В пресі він знову фігурує під назвою «Українського Наддніпрянського хору» чи «Українського хору Котка». Колектив у цей період сягає апогею своєї популярності та виконавської віртуозності, тріумфально гастролюючи польськими, литовськими, білоруськими, німецькими, французськими (Краків, Познань, Лодзь, Варшава, Радом, Катовіце, Ланцут, Шльонськ, Бидгощ, Торунь, Вільнюс, Пінськ, Хелм, Штутґарт, Брауншвайґ, Страсбурґ, Діжон, Безансон), та українськими землями (Галичина, Полісся, Волинь: Стрий, Перемишль, Самбір, Заліщики, Львів, Станіславів, Калуш, Дрогобич, Трускавець, Русів, Збараж). В його репертуарі – світова класика, кращі твори хорової літератури митців Галичини і Наддніпрянщини, в численних захоплених рецензіях його митецьку роль часто порівнюють зі славетною капелою Олександра Кошиця.

В 1930 році на пропозицію митрополита Андрея Дмитро Котко починає співпрацю з хоровими колективами семінарії сс. Василіянок та Малої Духовної семінарії у Львові.

Викладачі та вихованці Малої Духовної семінарії у Львові. Дмитро Котко четвертий зліва від митрополита Андрея.
Викладачі та вихованці Малої Духовної семінарії у Львові. Дмитро Котко четвертий зліва від митрополита Андрея.

У період викладання у Духовній семінарії диригент опанував з її хором літургію Й. Кишакевича, канти «Про Страшний суд», «Через поле широкеє», «Покаяніє» А. Веделя, оригінальні твори й фольклорні обробки К. Стеценка, Г. Давидовського, М. Леонтовича, О. Нижанківського, Ф. Абта, а також власні композиції самого диригента: «Ой, виїхав козак», обробки колядок та щедрівок. З семінарійним хором він брав участь у євхаристійному конгресі у Познані у червні 1930 р., виконуючи літургійну музику. Хором семінарії після Д. Котка керували Микола Колесса та від 1938 року – Мирослав Антонович – майбутній визначний хоровий диригент, оперний співак, музикознавець, композитор.

З названими колективами диригент брав участь у важливих суспільних мистецьких подіях Львова. Так, в роковини товариства «Просвіта», про враження від концерту преса писала: «Саля Лисенка в якій відбувалося свято, була заповнена по береги… На закінчення першої частини програми виступали ще два хори: великий мішаний (семинарія СС. Василіянок) і ще більший хлопячий (питомців Малої Семинарії), оба під диригентурою Дм. Котка, Оба ці хори співали прецизно і з запалом, причому хор питомців Малої Семинарії, що виконував переважно річи ефектовні, збирав гураґанові оплески» [7, с. 2].

До важливих урочистих академій слід віднести свято Марійських дружин товариства «Українська Молодь Христові» у 1933 році за участю кількох знакових хорових колективів, де характер заходу зумовив жанрові особливості творів: «…На музичну частину Академії складались переважно продукції хорові. Хор питомців відкрив Академію відспіванням папського гимну, після чого мішаний хор під дир. п. Котка виконав Веделя “Покаяння”. Численний, добре вишколений хор, який складається в сопранах і альтах з молоді зробив якнайкраще вражіння, яке має завдячити свому диригентові п. Коткові, що вложив багато праці, знання і досвіду для використання всіх ефектів хорового співу» [13, с. 5].

12 травня 1937 року в Великій залі Музичного товариства імені М. Лисенка мав місце виступ іще одного чоловічого хору Дмитра Котка. Це був новий склад під назвою «Гуцульський хор», переважно з молодих перспективних виконавців-галичан. Виступ відбувався у зміненому сценічному образі: гуцульські строї й бартки в чоловіків, імовірно, низка номерів виконувалась у супроводі троїстих музик (Станіслав Людкевич в рецензії на виступ хору в тому ж році в залі Польського музичного товариства вказує на гуслі, цимбали, флояру і танцювальну групу з виконанням аркана).

«Гуцульський хор» Дмитра Котка. Листівка 1938 року.
«Гуцульський хор» Дмитра Котка. Листівка 1938 року.

Як наголошують музичні критики, дві найголовніші ознаки співочого колективу збереглися: інтонаційна чистота і абсолютна дисципліна у ритмі й динаміці. Як зазначав С. Людкевич: «…у продукціях хору Котка на перший плян вибивається вражіння величезної зовнішньої і внутрішньої дисципліни хору, темпераменту й запалу у виконанні і віра в красу свого ідеалу, і цим хор Котка сповняв і тепер сповнює у нас добру культурну роботу й місію» [9, с. 8].

Програмка виступу хору Дмитра Котка з архіву С. Людкевича
Програмка виступу хору Дмитра Котка з архіву С. Людкевича

Цей склад від 1936 року іноді фігурує під назвою хору «Трембіта». Про його виступи в останні місяці до встановлення радянської влади читаємо: «В четвер 8. червня ц, р. за гостив до нас на один вечір відомий хор Дмитра Котка. Доволі численна публика, між якою бачили ми чимало неукраїнців, із захопленням відала й сплеску вала кожну пісню. Рецензії-реклями цей хор не потребує: зразкове фінезійне виконання кожної точки тієї ідеально зіспіваної й дисциплінованої 14-ки, яку ми бачили на сцені, свідчить, що провід хору вповні свідомий свого завдання: пропаганди високої співацької культури. На репертуар цим разом склалися, крім “Бурлаки” Леонтовича, “Страшного суду” Демуцького-Котка та “Виє буря” Недільського, майже самі народні пісні укладу Лисенка (“Гей гук, мати”) Кошиця (“Дума про Нечая”), Гайворонського (стрілецькі “Тьох, тьох”, “Накрила нічка”), а найбільше самого Котка (“На городі верба рясна”, “Гей, Карпати” з гуцульськими коломийками, Купер’ян, Дзвони, Косарі), аранжовані дуже цікаво» [3, с. 6].

Незабаром, з приходом «перших совєтів» зі складу кількох хорових  розформованих львівських хорових колективів Дмитром Котком було організовано капелу «Трембіта» (понад 80 осіб), з якою йому – другому диригенту – довелося пережити великі випробування у Середній Азії в період гастрольного туру в часи Другої світової війни. В час війни він втратив контакт з дружиною Лідією і донькою Аріадною, яких примусово вивезли до Німеччини, а звідти вони емігрували до Америки.

Дмитро Котко з донькою Аріадною. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
Дмитро Котко з донькою Аріадною. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

А згодом (1945–1951 рр.) митець став головним диригентом і художнім керівником Гуцульського ансамблю пісні і танцю, виконуючи завдання реорганізації та відновлення концертної діяльності колективу (який включав хоровий, оркестровий та хореографічний підрозділи). Його балетмейстером став славетний хореограф Ярослав Чуперчук, диригентом – Іван Атаман, керівником оркестру – Дмитро Якуб’як, інспектором – колишній хорист-бас «шістнадцятки», випускник вокального класу Романа Любінецького у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові Остап Роп’яник.

Гуцульський ансамбль пісні і танцю. Дмитро Котко – в центрі.
Гуцульський ансамбль пісні і танцю. Дмитро Котко – в центрі.

Під проводом Дмитра Котка колектив інтенсивно виступав у супроводі оркестру народних інструментів і провадив широку гастрольну діяльність (Москва, Прибалтика, Північний Кавказ, середня Азія, Поволжя, Алтайський і Краснодарський край, Сибір, Далекий Схід) [4, с. 86-87].

Як і більшість патріотично орієнтованих митців, Д. Котко потрапив у жорна тоталітарної системи: 1951-го року був репресований за звинуваченням в «антирадянській пропаганді і неблагонадійності» та засуджений до 10-ти років позбавлення волі у Сибіру (у концтаборах поблизу м. Братськ Іркутської області). Одним із звинувачень Дмитра Котка в антирадянській діяльності була співпраця з митрополитом Української Греко-Католицької Церкви Андрієм Шептицьким. По смерті Сталіна достроково звільнений (1956). Після повернення з заслання та реабілітації (з 1956 року) митець керував капелою бандуристів УТОС (товариства сліпих) та хором церкви св. Юра у Львові.

Дмитро Котко з капелою УТОС. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
Дмитро Котко з капелою УТОС. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

Цілком справедливим є твердження дослідника хорового руху України Михайла  Бурбана: «Хор Дмитра Котка – унікальне явище: це школа диригентів, співаків, народних просвітителів». Саме з його хорів і на підставі досвіду співпраці з ним сформувалися яскраві особистості таких видатних диригентів як  Євген Вахняк та Володимир Василевич.

Свій земний шлях невтомний митець завершив у Львові, похований разом з дружиною на полі № 82 Личаківського цвинтаря, його ім’я носить одна з вулиць міста.

Похорон Дмитра Котка. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна
Похорон Дмитра Котка. Фото з сімейного архіву Тараса Різуна

А його чудові фольклорні хорові обробки: «Дзвони дзвонять», «Ой, виїхав козак на сивій кобилі», «Ой, в Єрусалимі», «Ой наїхали вози з України», а також зразки духовної музики, транскрипцій й аранжування (зокрема «Ставок заснув» Ф. Абта – переклад для хору Д. Котка, сл. Т. Курпіти, «Світе тихий» та ін.) досі є в репертуарі більшості професійних та аматорських хорових колективів України.

Роксоляна ГАВАЛЮК
Викладач вищої категорії, методист КЗ ЛОР ЛМФК ім. С. Людкевича

Література:

  1. Барвінський В., Савицький Р. Хор Дмитра Котка. Українська музика. 1937. Ч. 3. С. 39–40.
  2. Бурбан М. Хорове виконавство Львівщини. Хори. Диригенти : Посібник–довідник. Дрогобич–Львів: Дрогобицький Державний Педагогічний Університет ім. І. Франка, ОЦНТ, ОВВМС. 1999. 279 с.
  3. Гостина хору Котка. Діло.1939. № 138. 20.06. С.6.
  4. Дмитро Котко та його хори : статті, рецензії, спогади, документи / ред.-упор. С. Стельмащук. Дрогобич : відродження, 2000. 336 с.
  5. З музичного життя у Львові. Виступ хору Котка. Діло. 1937. № 272. 10.12.
  6. І. Н. З концертової салі. Виступ Українського Наддніпрянського хору під проводом Дмитра Котка. Діло. № 253. 14.11. С. 5.
  7. І. Н. Свято «Просвіти» Концерт філії Просвіти у Львові. 64-ті роковини матірного товариства. Діло. 1932. № 277.14.12. С. 2.
  8. Мочульський І. Я співав в багатьох хорах Львівщини. Дмитро Котко та його хори. Статті, рецензії, спогади, документи. Дрогобич: Відродження, 2000. 336 с.
  9. Колесса Ф. Виступ «Наддніпрянського хору» Дмитра Котка. Новий час. 1925. №117. С. 4.
  10. Людкевич С. З музичного життя у Львові. Виступ хору Котка. Діло. 1937. № 272. 10.12. С. 8.
  11. Р. К. З концертової салі. Виступ хору Котка у Львові. Діло. 1928. № 28. 02. С. 4.
  12. Український хор Дмитра Котка. Діло.1924. № 257.18.11. С. 4.
  13. Шухевич Т. З концертової салі. Діло. 1933. № 117. 05. С. 5.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.