Цього року ми відзначатимемо 145 років від дня народження художниці Олени Кульчицької, яка народилася 15 вересня 1877 року в містечку Бережани на Тернопільщині, мисткині, без творчості якої важко уявити собі українське мистецтво ХХ століття.
Олена Кульчицька, попри свою багатогранність, увійшла в історію українського мистецтва як першорядний графік, книжковий ілюстратор, автор новітніх естетичних концепцій розвитку графіки. Любов до графіки відкрила перед нею широкі можливості оперативно та майстерно формувати засади своєї мистецької програми, яку вона розгорнула у вагомих тематичних циклах, серіях. ЇЇ творчі шукання не обмежувалися модерною стилістикою початку ХХ століття у цій царині.
Досі подиву гідна масштабність її образного мислення, широта формальних шукань та досконале володіння технічним ремеслом у малярстві, графіці, декоративно-прикладному мистецтві. «Все, чим Олена Кульчицька була і що здобула,було наслідком її титанічної праці, незвичайного гарту і сили» зауважує її сучасник, фотомистець Ярослав Коваль. На схилі віку художниця, роздумуючи про своє життя у мистецтві, окреслила його як «творче горіння»і повторила за римським поетом Горацієм : «Не цілком помру.»
Мистецький та життєвий шлях О. Кульчицької досліджували М. Голубець, К. Малицька, В.Касіян, І. Сенів, А.В’юник, Х.Саноцька, Л. Волошин, Р. Яців, О.Федорук, О.Лагутенко. За останні роки музей підготував дві книжки: « Олена Кульчицька (1877-1967) Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво» (2013) та Олена Кульчицька « Народний одяг західних областей України» із збірки НМЛ ім. Андрея Шептицького ( 2018), які розширюють коло дослідження мистецької спадщини художниці. Спогади про неї залишили її учениці із ІІ Державного учительського семінару, які зібрала та адаптувала М. Яців, завідувачка музею (1982-1995) ). Згодом деякі із них були опубліковані у збірнику «Народознавчих зошитів»( Ч.1, 2001), як і спогади відомих діячів української культури Д. Крвавича, І.Добрянської, В.Поповича, С. Скородинської (доньки д-ра Івана Шпитковського, співзасновника музею « Стривігор» у Перемишлі).
Ярослав Коваль – відомий львівський фотомитець особисто знав Олену Кульчицьку і теж залишив своєрідний нарис-статтю про неї ( виставка його світлин експонувалася у виставкових залах Художньо-меморіального музею О. Кульчицької (серпень-вересень 2021р) у рамках Фотофестин, організатором яких був Роман Метельський). У 1978 році у часописі «Жовтень» було опубліковано нариси Я. Коваля «Із Бережан у широкий світ», де її автор, спираючись на архівні джерела пише про життя та творчість художниці.
Створений у публікації образ мисткині вщент руйнує міфи про її творчість, нав’язані радянською владою, яка загравала із старою українською інтелігенцією.Вийшовши за межі радянського бачення місця і ролі Олени Кульчицької , автор не побоявся правдиво написати про її походження із давнього українського роду гербу «Сас», про щасливий час вільної творчої праці, не обмежений рамками соцреалізму та диктатом партійних органів. Головним редактором журналу тоді був Р. Федорів, членами редколегії: Р.Братунь, І.Вільде, М. Ільницький, Р. Лубківський та інш., що було вагомим аргументом, який спричинився до її виходу у світ.
Ярослав Коваль у своїх нарисах використав спогади О.Кульчицької « Хронологія творчости О.Кульчицької (емоції, мотиви і толчки) 1908- 1940»[1], які вона написала у 1950-тих рр під впливом Лева Геца. Він також цитує і інші нотатки, зроблені художницею у різні роки, наповнюючи свою статтю маловідомими фактами із її біографії. Публікація складається із невеликих епізодів, у яких виокремлено вагомі події та факти із життя художниці, що формують небуденні уявлення про неї.
Значне місце займає розповідь про дитячі та юнацькі роки художниці (це побут у Кам’янці-Струмиловій (тепер-Буськ), Лопатині, Львові, Городку), мистецькі студії у Відні, перебування у Косові, тривалий час життя у Перемишлі. Виокремлює також подорожі, здійснені 1903-1904 рр. під час студій у Відні, а саме до Венеції на виставку західно-європейського мистецтва, подорож до Європи (Мюнхен, Страсбург, Париж, Лондон) після завершення студій у 1908 році. Присвячує чимало місця подіям Першої Світової війни, творчій праці над малярським циклом « Тур’є» (1928), розповідає про мандрівки Галичиною (1920-1927) та її етнографічні замальовки народного вбрання, пам’яток церковної архітектури, а також маловідомі факти про музей української старовини «Стривігор» в Перемишлі (1935) до організації якого були причетні сестри Олена та Ольга Кульчицькі.
Для розуміння світогляду О.Кульчицької, спрямованості її творчості, як зазначає Я. Коваль, треба відчути ту особливу родинну атмосферу, яка панувала у домі Кульчицьких і ґрунтувалася на глибокій любові та пошані до родинних традицій, батька, матері, рідних. «Взагалі мої Найрідніші відносилися до моєї праці направду так віддано й щиро, з таким глибоким заінтересуванням до мистецтва, що я , згадуючи ці прекрасні хвилі ферій у ріднім домі, є все зворушена до глибини душі» – читаємо у її спогадах. Сестри любили і поважали свого батька Лева Кульчицького. Його передчасна смерть (1909) була для них великою втратою.
Згодом такою ж втратою для Олени Кульчицької був і відхід у засвіти сестри Ольги ( 1940). У епізоді «Трени», (із грецької, як зазначає автор «тренос», жалібна пісня, оплакування) є зворушливі спогади художниці про батька, сестру Ольгу : «…Ніколи не приходило мені на думку, що я можу залишитися сама, а оскільки думалось про смерть, то якось це мало бути разом…» Згадує він і про ще одну унікальну меморіальну пам’ятку, а саме альбом Кульчицької. Зауважимо, що цей рідкісний документ тривалий час перебував в Ольги Дзядик, колишньої учениці О. Кульчицької із Перемишля, який після її смерті, передала до музею її родина. У цьому «Пам’ятнику» першим є вірш Богдана Лепкого, присвячений художниці (1926), а також залишені автографи відомих людей, що відвідували дім Кульчицьких.
Окремо автор пише про сецесію, стиль, яким захоплювалася О. Кульчицька, і який мав вагомий вплив на її творчість. У добу соцреалізму про це не писали, але зауважимо, що саме художниця привнесла в українське мистецтво початку ХХ століття нові віяння, збагатила західноєвропейські зразки національним колоритом. Основою її творчих шукань стало народне мистецтво, у ньому вона вбачала джерело модерних форм. Оперуючи сецесійними засобами, художниця легко і органічно застосовує їх у своїх творах. Зазначимо, що на експозиції музею Олени Кульчицької нині можна побачити твори, виконані у стилі сецесії, а саме емалі, авторські меблі, естампну графіку у техніці офорту, кольорові та чорно-білі лінорити, килими-гобелени, які характеризуються свободою композиції, лаконічністю, стилізацією, замилуванням до гнучких, хвилястих ліній, до української орнаментальної культури. Якщо йдеться про шрифти, які художниця широко застосовувала у естампній та книжковій графіці, то вони теж виразно сецесійні. Стосується це і малярства, зокрема її циклу «Страсті Христові», а також новітніх Богородичних ікон «Богородице, Діво Маріє, молися за нами»(1908), Богородиця «Золотий Колос», твір «Аз, о сих молю».(1927).
Олена Кульчицька у своїй мистецькій діяльності дотримувалася ще одної засади сецесії- універсального поширення краси на середовище побутування людини. Взірцем такого розуміння є її авторські меблі для власного помешкання, проектований нею одяг із використанням зразків та елементів народного мистецтва, проекти шпалер для інтер’єрів, посуду. Микола Голубець, мистецький критик, публіцист, пишучи про художні проблеми тогочасного українського мистецтва 1936 року, зазначав, що « вся майже творчість такої української постімпресіоністки, як Кульчицька, малярська і графічна пройнята ідеями сецесії. «Село і місто», та «Дон Кіхот», як теж її дереворити «Легенди гір і лісів» (тут він перелічує твори, що експонувалися на УІІІ-ій виставці АНУМ-у, присвяченій Митрополиту Андрею Шептицькому) уже своїми літературними заголовками зраджують символізм сецесійної марки. Не менше сецесійною, тобто здецидованою в лінії і площі, стилізованою в загальних контурах і укладі композиції є й формальна фактура цих творів». [2]. О.Кульчицька є «невідродною донькою сецесії» [3], зауважує М. Голубець, вона з неї вийшла і віддавала їй данину упродовж усього творчого шляху.
Нині треба віддати належне не лише Олені Кульчицькій, невтомній трудівниці, яка своєю творчістю зміцнювала духовний фундамент української нації, але й тим сміливцям, як Я. Коваль, які навіть у радянські часи намагалися сказати про художницю правду.
Любов КОСТЬ
завідувачка ХММ О. Кульчицької
Джерела:
- Олена Кульчицька 1877-1967).Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво: альбом-каталог/ Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; авт. статті, упоряд.: Л.Кость; упоряд. спогадів : Л. Кость, Т.Різун.- Львів; Київ: Апріорі, 2013.- С.16-52.
- Голубець М. Проблєми сучасного мистецтва (Відчит на YІІІ Виставі АНУМ-у дня 29.ІХ.ц.р.)// Українські мистецькі виставки у Львові (1919-1939): Довідник; антологія мистецько-критичної думки/ Автор-упорядник Р.М. Яців.-Львів, 2011.-С.542-543.
- Голубець М. Там же.
