Історія Львова – це квінтесенція історій тисяч і тисяч його мешканців, що жили, кохали, творили і воювали, як в межах кам’яних мурів столиці Галичини, так і по всьому безмежному світі протягом всього життя нашого міста. Сучасні Львів’яни – творці новітньої і поки що не до кінця оціненої та зваженої історії Батьківщини.
В цій рубриці ми спробуємо розповісти невигадані і правдиві оповідання про мешканців Львівщини, та й разом з тим всієї України, які боронили і боронять нашу з вами державу від страшного нашестя кремлівської чуми 21 сторіччя. А розпочинаємо свої історичні хроніки з екіпажу бойової машини «буцефал». Ці юні герої України, в серпні 2014 року звільнивши Дебальцево, пішли далі. Саме вони організовували овіяний славою блок-пост «Балу», що у лютому 2015 року стане ключовою точкою нашої оборони. Їх життя, побут та натхнення без купюр. Так воно було.
Важко передати всю мою радість та захоплення, коли побачив на одному з передових блокпостів прапор міста Львова. Золотий лев, на синьому тлі гордо майорів над сучасною броньованою машиною «Буцефал». Гармата бронетранспортера скерована в бік ворога. А імпровізованому автомобільному знакові, вирізаному з звичайної дошки значилось – «Бандерштат». Особовий склад якраз відпочивав після нічного чергування, та до мене підійшли двоє львів’ян Василь та Андрій, які служать у полку національної гвардії. Вони розповіли, що їх БТР, це і бойовий товариш, і дім, і символ Галичини.
- На передових позиціях ми вже кілька місяців, – розповів Василь. – Мали відпустку до дому, але вирішили повернутись назад. Бо не справа для галичан бути «диванними військами України».
Як щирі господарі, хлопці запросили мене до середини свого броньованого будинку на колесах. І дуже просили пробачення, що в їх «хаті не прибрано». Як і належить, при вході, щоправда на дверях, висить ікона. Її, разом з вервицями та натільними хрестиками подарував бійцям військовий капелан отець Тарас. І хоч Василь та Андрій нарікали на безлад, нічого подібного тут не було. Всі речі знаходились там, де найбільш потрібні господарям. Але головне, броньована машина завжди готова до бою. Адже стоїть на самому передньому краю нашої оборони. Далі лише ворог, що окупував Українські землі.
- Львів чекай нас з перемогою, – додав до слів свого бойового побратима Андрій. – Ми не посоромимо рідну землю.
Потрібно наголосити, що у зоні АТО сумлінно і відповідально служать воїни з Львівщини. Наприклад бійці 80 окремого аеромобільного полку незважаючи на шалені обстріли з мінометів та «Градів», не здали терористам аеродром Луганськ. А бійці 24-ї механізованої бригади твердо стоять під атаками, не пускаючи ворога з кільця, та ділом підтверджують звання «Залізної бригади». Однак львів’яни воюють не самі. Пліч-опліч з ними стоять в обороні, ходять в контратаки, вкриваються від градів та несуть службу на блокпостах хлопці зі всіх куточків України. Ця війна об’єднала їх, та зробила дійсно монолітною нацією.
Тарас ГРЕНЬ
військовий журналіст
