Поки не почались інтенсивні засідання парламенту, Казьо активно долучався до родинних справ («Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 85). Про його ритм у ці місяці довідуємося також із листів батька Яна Кантія Шептицького, який 24 лютого написав до сина Станіслава, що «перед неділею прибув сюди Казьо і сьогодні від’їхав до Львова, а звідтіля — до Відня» [тут же].
Уже першого березня старший Шептицький писав Казимиру листа до Відня, дякуючи за допомогу та даючи настанови щодо парламентської діяльності:
«Справа Перегінська чудово Тобі пішла.
[Перегінсько — містечко у Рожнятівськім повіті Івано-Франківської області. Шептицькі володіли тут лісовими угіддями, якими були Чута, Свинний, Тодор і Малі — ревіри в околиці Підлютого. Лівобережні допливи річки Лімниці — І. М.]»
Телеграфував тобі одразу, бо Ти дуже відважно з цим справився. Позволяю собі пригадати Тобі справу пенсійного забезпечення приватних офіціалістів, про яку нині читаю, що уряд освідчив у комісії, що її будуть трактувати осібно. Це є дуже нагальна справа, оскільки тисячі й тисячі родин та бідаків на неї чекають та від Тебе сподіваються, що її порушиш і проведеш. Розмовляв про це з Директором Макаревичем і іншими. Здобудеш собі десятки тисяч серць, бо мені видається, що між бюджетом далось би рамовий [рамовий — такий, який окреслить засади вирішення цього питання через прийняття відповідних актів у Крайових сеймах імперії — І. М.] закон здобути.
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 384]
Навесні того року в Галичині велика частина рільничих товариств підняла протест проти законодавства, яке сприяло торгівельним біржам та давало їм можливість маніпулювати цінами на зерно та борошно. Цю проблему виніс на засідання «польського кола» Казимир Шептицький 17 квітня, заявивши, що «15 рільничих товариств і 16 млинарських заявили про вимогу ліквідувати ф’ючерсні контракти» (Czas. — № 88. — 17 квітня 1902 р. — С.1), за якими селяни й землевласники повинні були продавати сільськогосподарську продукцію за цінами на момент підписання. Відомо, що на той час біржі ціни на зерно занижували. В цьому ж місяці на порядку денному засідання польської групи у парламенті 26 квітня з’являється питання про пенсійне забезпечення офіціалістів, про що згадував у листі до Казимира батько. Політики, обурені, що це питання так довго не розглядається, приймають рішення вимагати у відповідної парламентської комісії його негайного розгляду. Казимир Шептицький слушно пропонує винести це питання також на публічний розгляд (Czas. — № 96. — 26 квітня 1902 р. — С. 3), очевидно, розраховуючи, що суспільне збурення пришвидшить процес і дасть відповіді на питання, яким чином краще вирішити цю проблему. На тому ж засіданні Шептицькому доручено підготувати виступ під час розгляду у парламенті бюджету сільського господарства, зокрема пункту про бюджет лісів та природних ресурсів.
[Gazeta Narodowa. — № 115. — 27 квітня 1902 р. — С. 3]
Структуру змісту своєї промови під час розгляду питання «Управління домен [домена (для даного випадку) — приватне володіння, у складі якого були наявні лісові угіддя — І. М] і лісів» Шептицький представив негайно, що свідчить про глибоке розуміння й зацікавлення цією темою ще до обрання в парламент.
[Gazeta Lwowska. — № 97. — 29 квітня 1902 р. — С. 2]
Казимир Шептицький виступив із зауваженнями до бюджету та пропозиціями щодо покращення лісівництва в імперії 16 травня і 20 травня.
[текст виступів занотований у протоколах засідання парламенту: Stenographische Protokolle des Abgeordnetenhauses des Reichsrates 1861-1918. — XVII. Session. — C. 12950–12956; С. 13066–13068]
«Центральне управління домен та лісів і лісівничих органів, які діють у краю, заслуговують на визнання через діяльність, спрямовану на усунення давніх невідповідностей, і вже через це можуть продемонструвати поступ. Галичина показує найвищий дохід нетто, отриманий із домен. Дохід брутто з Галичини становить 39% усієї держави, а видатки ж становлять тільки 34%. Дохід із домен може бути ще вищий».
Шептицький зауважує, що інвестиційна програма для домен, затверджена 1896 року, не діє. Отож, як звернувся доповідач до відповідного міністра, слід повернутися до цієї інвестиційної програми та докласти зусиль, щоб у наступному бюджеті вона вже діяла.
У ході виголошеної промови, Казимир виносить на розгляд резолюцію, прийняття якої повинно привести в дію інвестиційний бюджет, опрацьований 1896 року, попередньо актуалізувавши його до реальних потреб 1902 року.
«Люди підставово скаржаться на те, — продовжував Шептицький, — що не можуть задовільними свої потреб із деревиною безпосередньо в доменах, а тільки за посередництвом перекупників. Слід організувати безпосередній продаж для сільських мешканців у кожному адміністративному окрузі, відповідно для цього збільшивши персонал лісництв. Ця відповідальність повинна бути негайно покладена на міністерство рільництва, оскільки то є суспільним обов’язком, який ставить низку пропозицій у справі провадження лісівництва в Галичині і ліпшого використання лісів, а також підносить питання про те, що якщо надмірне використання лісів у такий спосіб надалі буде продовжуватись без нового, інтенсивнішого заліснення, то майбутні водні шляхи не будуть мати що транспортувати».
[Czas. — № 112. — 17 травня 1902 р. — С. 1]
Казимир Шептицький також представив низку пропозицій щодо покращення адміністрування лісів та звернув увагу на те, що при призначенні лісників слід звертати увагу на їхню освіту. Щонайменше тричі, як це зауважила преса, виступ доповідача переривався оплесками всього парламенту.
[Gazeta Lwowska. — № 113. — 18 травня 1902 р. — С. 2; Gazeta Narodowa. — № 132. — 18 травня 1902 р. — С. 1; Národní listy. — № 135. — 17 травня 1902 р. — С. 1.]
Листа з похвалами надіслали синові також батьки, які подякували за «прекрасний подарунок на іменини» («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 389). Ян Кантій Шептицький у цей час перебував біля дружини в Ґріс й 21 травня спільно святкував її уродини.
Наступне засідання парламенту було 21 травня, і одна з перших тез міністра рільництва Карла фон Джованеллі (1847–1922) — визнання рації у виступі Казимира Шептицького.
[Gazeta Lwowska. — № 115. — 22 травня 1902 р. — С. 1]
Із Відня Казимир разом із братом Леоном поїхали у чеське містечко Боґумін (нім. Одерберг), де зустріли маму та батька, які прямували з Ґріс. Ян Кантій Шептицький звідси поїхав до Львова, а Софія Шептицька з Казимиром та Леосем поїхали в Сім’яничі до Шембеків. Про цю зустріч 29 травня Ян Кантій писав до сина Станіслава («Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 86), оскільки візит до Сім’янич був чимось більшим, аніж відвідини: Леон закохався у Ядвігу графиню Шембек, дочку Мімі, і попросив її руки. Якийсь час пізніше Ядвіга, або, як її називали ласкаво, Інка, відповіла згодою на пропозицію, і Шептицькі розпочали підготовку до весілля.
А вже 30 червня Казимир узяв участь у конференції польських політиків, темою якої було напрацювання законодавчої ініціативи, що вирішила би питання пенсійного страхування приватних службовців, т.зв. офіціалістів.
[Czas. — № 146. — 28 червня 1902 р. — С. 1]
22 вересня 1902 року ми бачимо Казимира Шептицького у Перемишлі на зборах своїх виборців, які скликав князь Юрій Чарторийський. Окрім Шептицького, на зустрічі були присутні й інші політики, яких було вибрано до парламенту у цьому окрузі, але виборцями інших курій. Пригадуємо, що в цей час у виборчих округах депутатів обирали згідно куріальної системи: до різних курій належали виборці з різних соціальних груп, прошарків, суспільного стану чи класу. Зустріч тривала понад чотири години, і преса ретельно описала виступ Шептицького. Зокрема, Казимир на початку розкритикував страйк, який організували українські селяни літом цього року, тож якийсь час не виходили на збір урожаю. Однак зазначив, що не слід розривати традиційних зв’язків, які «нас [поляків — І. М.] єднають з русинами» [русинами–українцями — І. М.], зазначаючи, що «замало робимо, а надіємося передовсім на владу й зневолюємося безчинністю в краї, що також ослаблює позиції польської делегації у Відні». Після цього Казимир Шептицький перейшов до обговорення справ у парламенті. «На жаль, — продовжував політик, — крикунство бере там верх, у той час як поважна праця відходить на другий план. До оздоровлення Палат, у повному значенні цього слова, ще далеко. Нині парламент живе дякуючи тільки наркотикам, які отримує у формі різноманітних дотацій із бюджету. Немає сенсу польським політикам бути в опозиції до Кьорбера [Ернест фон Кьорбер (1850–1919) — австрійський і австро-угорський політик, дворазовий прем’єр в Австро-Угорській імперії — І. М.], бо через відповідний натиск він вирішує наші справи, як, наприклад, справу з водою. Польське коло у Відні прислухається до ухвали сеймового Кола польського [йдеться про польських політиків у Галицькому крайовому сеймі — І. М.], яке заявило, що Коло повинно свої відносини з урядом будувати відповідно до реалізованих урядом крайових постулатів».
[Gazeta Narodowa. — № 238. — 24 вересня 1902 р. — С. 1]
У своєму виступі Казимир Шептицький назвав економічні питання, над вирішенням яких він працював, а також згадав про новий політичний договір між Австрією та Угорщиною, який не буде корисним для Галичини та поляків. У зборах взяли участь представники повітової влади, посли Галицького крайового сейму та понад 30 землевласників з округу. Однак не слід уважати, що зібрання відбулося без гострих суперечок чи одностайності в поглядах, в тому числі й критики австрійського уряду та його політики щодо Галичини. Не була ласкавою й мова Казимира, і не зі всім, що він заявляв, погоджувалися присутні.
[Czas. — № 219. — 24 вересня 1902 р. — С. 1; Národní listy. — № 264. — 25 вересня 1902 р. — С. 1]
Після дискусії та прикінцевого слова князя Чарторийського учасники зборів висловили свою підтримку та довіру політичній і парламентській діяльності Казимира графа Шептицького.
Увечері після повернення з Перемишля Казимир Шептицький відбув до Перегінська, щоб організувати там полювання. Про це пише брат Леон, коментуючи листи Софії Шептицької, зазначаючи, що це було перше полювання, яке він організовував («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 396). До цього часу, як вже неодноразово згадувалося, Казимир мав великий досвід мисливця, чим захоплювався з юних років. Як писав пізніше племінник Казимира Ян Казимир Шептицький, прохання зайнятись організацією полювань вийшло від Митрополита Андрея, який «прагнув, щоби ті полювання відбулись упорядковано, з поіменно запрошеними гістьми-мисливцями, рівень та кваліфікація яких не викликала б жодних застережень. Саме з осені 1902 року на прохання брата-митрополита Казимир зайнявся організацією того мисливського сезону».
[«Отець Климентій Шептицький. Життєпис…». — С. 86]
15 жовтня родина Шептицьких зібралась у Сім’яничах на шлюбних урочистостях Леона й Ядвіги з Шембеків. Шлюб давав Митрополит Андрей, якому асистував місцевий священик.
Дружбою Леонові мав бути брат Станіслав, та він занедужав і не зміг приїхати. Тому за дружбу погодився стати Казимир. Як зберегли спомини, на весіллі він був вдягнений у прекрасний польський шляхетський стрій, увесь гранатового кольору («Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 398). Весілля закінчилося несподіванкою: Казимир упіймав букет нареченої, який підкинула вгору дружина Леона Ядвіга з Шембеків графиня Шептицька.
[«Листи Софії Шептицької». — Т. IV. — С. 398]
Після весілля граф Шептицький повернувся до парламентської роботи. До кінця року він тільки на кілька днів приїжджав до Прилбич і Дев’ятників.
Іван МАТКОВСЬКИЙ
