Відомий пасаж української історії про відновлення у 1620 році єрусалимським патріархом Теофаном ІІІ православної ієрархії у Речі Посполитій зазвичай описують у світлих та досить тріумфальних тонах. Воно й не дивно. По-перше, впродовж тривалого часу саме митрополит Київський та всієї Русі був не просто духовним лідером, але й певним символом єдності розрізнених і величезних просторів колишньої держави Рюриковичів. По-друге, цікавим є і сам факт відновлення церковної ієрархії, адже він відбувався за безпосередньої участі Війська Запорозького загалом та гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного, уродженця сучасної Львівщини, зокрема. Таким чином, 1620 рік став не просто важливим, але й, знову ж, дуже символічним в історії українських земель. Водночас, не варто забувати й того, що він мав стати і часом самостійних рішень та перебирання на себе відповідальності. Останнє ж, традиційно, є сферою вкрай непростою і ще більш неоднозначною. Про все це і буде дана історія.
Колишнього митрополита…і в підвал
“Смутний і невеселий сидів” у підвалах Києво-Печерського монастиря ще вчора митрополит Київський, Галицький і всієї Русі Ісая Копинський, а сьогодні – просто арештант Петра Могили, колишнього офіцера польської армії й учасника кількох військових кампаній. До своїх вершин Ісая Копинський йшов досить довго, а низини звалилися на його долю вже проти волі цього церковного діяча. Отож, згаданий вище єрусалимський патріарх Теофан ІІІ висвятив у 1620 році не тільки митрополита Йова Борецького, але й інших церковних ієрархів. Зокрема, Ісая Копинський тоді став єпископом Перемишльським і Самбірським. На новий статус, очевидно, заслуговував, адже на той момент йому уже доводилося бувати ігуменом монастиря, а за покликом князя Михайла Вишневецького – навіть засновником обителі. Крім того, саме Ісая Копинський також вважається одним із засновників та організаторів Київської братської школи (1615 р.). Тому, очевидно, єпископського сану заслуговував.
Як пізніше з’ясувалося, не тільки цього! У 1631 році помер митрополит Київський, Галицький та всієї Русі Йов Борецький, а на його місце єпископи обрали саме Ісаю Копинського. За останнім стояли козаки, але також – київські міщани. Однак, такого виявилося замало, бо проти був король! Ну і трішки сам Ісая Копинський зіпсував собі репутацію. Зокрема, коли мав у 1630 році конфлікт із, на той час, архімандритом Києво-Печерської лаври Петром Могилою, додумався висунути пропозицію про перехід православних Речі Посполитої під юрисдикцію патріарха Москви. Навіть ініціював поїздку відповідної делегації православного духовенства до згаданого церковного ієрарха. Та й в текстах своїх писав відверті дурниці: “…король польський і пані радні і ляцькі арцибіскупи приговорили на сеймі, що в їхній Польській і Литовській землі православній християнській вірі не бути, і християнські церкви перетворити на костели ляцькі, і книги руські і монастирі вивести; а Київський митрополит Петро Могила благословен від папи римського в патріархи начебто в християнській вірі; а присягав він, митрополит на тому, що йому християнську віру попрати і встановити усю службу по велінню папи римського”.
Складно сказати, що з перерахованого для персони Ісаї Копинського та його наступної діяльності виявилося найгіршим. Стверджувати можна хіба те, що на межі 1632 – 1633 років Петро Могила їздив до новообраного короля Речі Посполитої Владислава IV. Тоді відомого представника знатного молдавського роду й було затверджено як нового митрополита Київського. Тоді ж було легалізовано й православну ієрархію у Речі Посполитій. Незадовго по тому Петро Могила повернувся до Києва й ув’язнив Ісаю Копинського. Згодом випустив, але до самої смерті Копинського, що мало місце в 1640 році, конфлікт між цими діячами не припинявся. Моментами в цю суперечку був змушений втручатися навіть король, який просив П. Могилу “припинити чинити кривди” Ісаї Копинському.
За шкільною партою
Якщо митрополит Петро Могила після свого затвердження в новому статусі увійшов до історії як видатний реформатор, чиї напрацювання визнавалися й використовувалися представниками різних церков й декількох поколінь, то Ісая Копинський був радше іншою людиною, “стовпом давнього благочестя”. Відтак, можна припустити, що подібними характеристиками ці діячі відзначалися ще зі шкільних часів. Цікаво, що вони могли бути випускниками одного навчального закладу – Львівської братської школи.
Ісая Копинський, уродженець Підляшшя чи навіть Галичини, міг ідеально підійти на роль, скажімо, цензора у навчальній системі. Цензор – це той, хто мав ключ від класу, стежив за порядком і дисципліною, відзначав присутність учнів на заняттях й стежив за поведінкою. Такий суворий старший брат для інших учнів школи. Загалом, десь таким Ісая Копинський запам’ятався і у статусі митрополита: суворий, досить фанатичний, противник компромісів і переговорів та ще більший противник нововведень і реформ.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Заславський В. Петро Могила та Ісая Копінський: боротьба за православ’я з людським обличчя // Радіо Марія, 2014 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://radiomaria.org.ua/petro-mogila-ta-isaya-kopinskii-borotba-za-pravoslavya-z-lyudskim-oblichchyam-2074
- Плохій С. Брама Європи. Історія України від скіфських воєн до незалежності. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – С. 136.
- Хижняк З., Колосова В. Копинський, чернече ім’я Ісайя // Енциклопедія історії України, 2008. – Т.5. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
