Рушійною силою, що переосмислює та упроваджує в суспільне життя ідеї модернізації, зазвичай є прошарок відповідальних перед соціумом особистостей – національна еліта. У сучасному контексті цим терміном наділяються переважно інтелектуали, що мають найбільшу кількість певних позитивних рис, цінностей та пріоритетів (професіоналізм, культура, компетентність, наука й освіта, світогляд тощо) і здобули впливові, схвалені соціумом, позиції в суспільній ієрархії.
За усіма ознаками та характеристиками до еліти слід віднести родину й нащадків Маркіяна Шашкевича (1811-1843), просвітителя Галичини, священика, автора першого західноукраїнського альманаху українською мовою «Русалка Дністровая». А надалі мова йтиме про Олександра Шашкевича (31.12.1853-18.12.1910), українського військовика, генерала австро-угорської армії, племінника Маркіяна Шашкевича.
Олександр Шашкевич народився 1853 року в Будапешті (на той час Австрійська імперія) у родині Антіна Шашкевича (21.07.1817-29.01.1875), уродженця с. Княже (Золочівський район, Львівщина), котрий був молодшим братом Маркіяна Шашкевича і започаткував у родині Шашкевичів гілку професійних військових. Досягши зрілого юнацтва, Антін Шашкевич міркував про те, чи не податися в монахи, обравши собі ім’я Олександр. Проте відмовився від цього плану й став військовим. Антін, одружившись з Юдитою (мали шестеро дітей), донькою відомого сербського патріота Йована Беріча, також започаткував балканську гілку родини Шашкевичів, чоловіча частина якої надає перевагу військовому та інженерному фаху. Згодом свого старшого сина він назвав Олександром. Можливо в такий спосіб Антін виявив шану своєму старшому братові Олександру (уроджений 28.08.1815 в Підлиссі – ?), котрого на той час, ймовірно, уже не було серед живих. Примітно, що на час народження Олександра, першого сина, Антін був вже гауптманом (капітаном) австрійської армії, завершивши успішну військову кар’єру у Будапешті в статусі старшого офіцера.
Наявне фото з автографом генерала М. Слободянюка, джерело Вікіпедія.
Олександр Шашкевич, майбутній генерал війська Австро-Угорщини, після навчання в гімназії вступає до навчального закладу кадетів у Гайнбурзі, надалі до вищого виховного дому у Санкт-Пельтені. Отримавши середню освіту, Олександр поступив до єдиного освітнього закладу з підготовки офіцерського складу тогочасної Австро-Угорщини – Терезіанської військової академії (нім. Die Theresianische Militärakademie), що дислокується у Вінер-Нойштадтському замку (Австрія) і діє по даний час. Після закінчення академії у 1874 році О. Шашкевич, здобувши звання лейтенанта імператорської армії, був призначений до бойового полку в інженерні підрозділи.
1877 року Олександр Шашкевич вступає на навчання до Офіцерської військової школи у Відні (академії Генерального штабу) й 1879 року, після завершення навчання, отримав розподіл до корпусу офіцерів Генерального штабу (еліти австро-угорської армії), що для офіцера з українським походженням, на той час, було вкрай винятковою подією. Після призначення у Генштаб армії Австро-Угорщини О. Шашкевича одразу ж направили для подальшого проходження служби до Львова, де пройшов вишкіл від офіцера до начальника штабу бригади. В цей час період він знайомиться та інспектує галицькі полки дивізії, в яких проходили службу переважно українці Галичини. Існують підстави стверджувати, що Олександр Шашкевич також неодноразово відвідує і військову частину у Золочеві (Львівська область), де на той час почав дислокуватися 13-й Галицький полк уланів – полк цісарської кавалерії Австро-Угорщини (остання назва перед розформуванням частини, нім.: K.u.k. Galizisches Ulanen-Regiment «von Böhm-Ermolli» Nr. 13).
У травні 1890 року О. Шашкевич за особистим розпорядженням австрійського цісаря Франца Йосифа І (період правління 1848-1916 р.р.) був підвищений у званні до майора Генерального штабу. У 1892 році його переводять до Офіцерської військової школи у Відні – кузні кадрів Генерального штабу, де Олександр займається науковою діяльністю та викладає історію війн та стратегію – основу підготовки майбутніх офіцерів генерального штабу. 01.05.1893 року отримує військове звання підполковник, а 01.05.1896 – полковник. У жовтні 1896 року закінчує успішну науково-викладацьку діяльність і переходить на службу до військ. 1898 року О. Шашкевича призначають начальником штабу XV-го корпусу в Сараєві, у Боснії і Герцеговині, яку австро-угорські війська окупували ще в 1878 році й в оточенні імператора та військового керівництва країни він здобуває характеристику «тямущого та невтомного помічника … у військових та технічних питаннях, котрий своєю люб’язною та невтомною вдачею надавав неоціненні послуги державному урядові». У 1899 році Олександр Шашкевич стає Генеральним інспектором, а вже 10 листопада 1900 року, за безпосереднього сприяння імператора Франца Йосифа І, отримує звання генерал-майора.
В жовтні 1907 року Шашкевич призначається командиром дивізії у Кракові. Одночасно за великі заслуги з військового реформування він нагороджується імператором кавалерським Хрестом ордена Леопольда – однією з найвищих нагород Австро-Угорщини. Згодом отримує звання фельдмаршала-лейтенанта (генерала-лейтенанта) – найвищий ранг, який досягали українці в австро-угорській армії. Окрім того, за розвиток воєнного мистецтва генерал О. Шашкевич нагороджений Хрестом Військових Заслуг (1886), Орденом Залізної Корони III класу – за науково-викладацьку діяльність в Офіцерській військовій школі.
Військова служба й значна активність таки далася взнаки на стані здоров’я фельдмаршала-лейтенанта Олександра Шашкевича. У зв’язку із різким погіршенням стану здоров’я, О. Шашкевич змушений у 1909 році просити про відставку. Посаду командира у гарнізоні в Кракові успадкував за ним його колега по службі фельдмаршал-лейтенант Е. Бьом-Ермоллі (у період І Світової війни командувач 2-ї армії, провів успішний наступ у напрямку Самбора і 22.06.1915 року звільнив Львів від російської окупації).
та офіцерів у звільненому від російської окупації Львові, 1915 рік. Джерело Вікіпедія.
Тут автор дозволить собі незначно відступити від викладу основного матеріалу й окреслити гіпотезу щодо певного, проукраїнського, впливу генерала Олександра Шашкевича стосовно Вільгельма Франца фон Габсбурга-Лотаринзького (Василь Вишиваний, 1895-1948, український військовий діяч, дипломат, полковник Легіону Українських Січових Стрільців) у час його юнацького зростання. А саме, під час проходження військової служби в гарнізоні Кракова О. Шашкевич однозначно мав би неодноразово навідувати для особистого спілкування у родинному маєтку в Живеці (недалеко від Кракова) Карла Стефана Австрійського (батька В. Вишиваного), віддаючи належне походженню господаря, котрий був родичем діючого імператора Франца Йосифа І та адміралом на пенсії. Саме у Живці почалося знайомство Вільгельма з українською культурою і мовою, де в замку батька його оточували обслуга та технічні працівники українського походження. Також не є випадковими обставини розподілу у лютому 1915 року після закінчення військової академії лейтенанта Вільгельма Габсбурга-Вишиваного для проходження служби до 13-го Галицького полку уланів, що дислокувався в Золочеві. Примітно, що зазначений розподіл молодого офіцера з цісарської родини у військову частину на периферію імперії не був типовим. Й саме у цей період патроном золочівського уланівського полку був фельдмаршал-лейтенант Е. Бьом-Ермоллі, близький військовий товариш Олександра Шашкевича.
австрійський архікнязь (ерцгерцог) династії Габсбургів, полковник Легіону Українських Січових Стрільців
Сумлінно виконуючи службовий обов’язок у різних частинах австро-угорської імперії й перебуваючи на різних посадах, Олександр Шашкевич постійно цікавився родоводом, предками й земляками, котрим намагався посильно сприяти, листувався з галицькими громадськими діячами Львова, Кракова, Перемишля. О. Шашкевич опрацював родовід, був ніби опікуном родини. Насамперед завдяки йому вдалося зберегти пам’ять про витоки, зокрема й балканської гілки, роду Шашкевичів. Особливе шанування Олександр проявляв до свого видатного стрийка – Маркіяна Шашкевича. В 1893 році генерал Шашкевич взяв участь у перепохованні з Новосілок до Львова тлінних останків Маркіяна Шашкевича й поклав на його могилу вінець із написом «Від Александра».
У Відні 18 грудня 1910 року після важкої хвороби Олександр Шашкевич помер. Відспівували його у Церкві Святої Великомучениці Варвари у Відні, на похороні були також присутні родичі галицької гілки роду Шашкевичів. Там же, у Відні, його і поховано. Олександр Шашкевич, як представник еліти та активної й впливової частини, відіграв значиму роль в суспільних процесах періоду Австро-Угорщини, гідно представив українство в європейському форматі того часу.
За матеріалами:
- Західного наукового центру НАНУ і МОНУ (Львів)
- Інституту Маркіяна Шашкевича
Під час підготовки використані матеріали досліджень:
- професора Михайла Шашкевича (Чикаго)
- професора Богдана Якимовича (Львів)
Зреферував Євгеній ЗАХАРЧУК
Джерело: https://svitua.org/
