Сьогодні пропонуємо до вашої уваги статтю, опубліковану в газеті “Львівські вісті” у 1942 р. В публікації проводится аналіз даних 1910-1930 рр., щодо національних груп, які мешкали у Львові та нерухомості, що була у їхній власності.
Нагадаємо, що газета “Львівські вісті” виходила щоденно у Львові в 1941–1944 роках за підтримки українського видавництва часописів і журналів для дистрикту Галичини.
Місто Львів, велике европейське місто з-понад 300.000 мешканцями, є адміністративний, політичний, промисловий і комунікаційний центр. В місті український елемент, на жаль, від давніх часів у меншості. Якщо в цьому напрямку була замітна поправа, то заслуга в цьому в першій мірі того чинника, що його репрезентують українські власники реальностей. Вони виявляли постійний, осілий і забезпечений елемент, що репрезентував українство на терені міста.
Національний характер нашого народу в 90% селянський, зрослий з землею. Українець нерадо позбувається своєї землі; а якщо обставини його до цього змушують, вважає своїм завданням прийти знов до власного земельного наділу і будинку. Це незвичайне прив’язання до землі було якраз гамуючим чинником, що не дав змоги нам взяти участи в урбанізаційному процесі, що зазначився в другій половині XIX століття та триває ще й далі.
У світовій війні, а передусім 1918 року, приходило до перемін в нашому громадянстві. Відтоді енергія громадянства спрямовується на господарську ділянку, до опанування промислових і торговельних станиць, з чим в’яжеться і сильний зворот в напрямі міста. Розбудова великих культурних, кооперативних, чи інших централь у Львові зазначує сильну тенденцію переходу великої частини українців до міст, до купна реальностей і підприємств. Зворот триває і досі. Вже статистичні дані з 1920 р. виказують збільшення українських реальностей в місті Львові.
“Новий табулярний інформатор” Д-ра Ягляжа з 1920 р. представляє такі дані про недвижиму власність у Львові з 1. І. 1920 р.:
Забудовані реальности: Всі реальности 5957, ц. є 100%; Власність польська 3381, ц. є 57%; Власність жидівська 2216, ц. є 37%; Власність українська 322, ц. є 5%; Власність і інша 38, ц. є 1%.
Треба зазначити, що під польську власність підпадає і вся державна власність в будинках, це є около 400 будинків.
Рівночасно, як подає той самий автор в тій же табелі, населення Львова з перепису в 1910 році, представляє такі відношення поодиноких національних груп:
Все населення — 205113, ц. є 100%; поляки — 104469, ц. є 50,85%; жиди — 57387, ц. є 27,95%; українці — 39314, ц. є 19,22%; інші — 3943, ц. є 1,98%.
Значить, що одна забудована реальність припадає на таку кількість осіб з поодиноких національних груп:
Поляки — 30,9; жиди — 25,9; українці — 126; інші — 103,5.
Перше місце у власности недвижимостями займає жидівська власність, бо одна забудована реальність припадає на 25 осіб жидівської національности, а останнє — українська, бо одна реальність припадає аж на 126 осіб української національности.
У великих містах переміни йдуть скоро; вже в 1934 році бачимо великі зміни в складі населення Львова. Населення зростає до числа 312.231, а національний склад такий:
Усіх — 312.231, ц. є 100,00%, ріст 52,8% в порівнянні до 1910 р.; поляків (рим.-кат.) 157.490, ц. є 50,7% ріст 50,8% до 1910 р.; жидів 99.595, ц. є 31,8%, ріст 38,9% до 1910 р.; українців (гр.-кат. і правосл.) 50.824, ц. є 16,2% ріст 29,3% до 1910 р.; німців (єванг.) 2.131, ц. є 0,6%; інші 2.191, ц. є 0,7%.
Це дані за несправленими статистиками, що подають радше віроісповідні відношення, як національні. Населення міста зросло за чверть століття в 52,8%. Кількістю українці зросли в найменшому відсотку, бо тільки в 29,3%.
Та від 1934 р. приріст українського населення Львова починає йти жвавіше. Позначується зрив серед нашого громадянства, що зазначується зворотом до торгівлі і промислу, а з цим і бажанням набувати будинки у Львові.
Це видно з нижче наведених цифер.
За приблизними даними карткової системи Львова 18. XI. 1941 р. населення міста зросло до 320.000. У цьому числі було:
Поляків — 150.000, ц. є 46,84% ріст о 44,6% в порівнянні до 1910 р.; жидів — 105.000, ц. є 32,83% ріст о 83,20% в порівнянні до 1910; українців — 65.000, ц. є 20,33% ріст о 64,80% в порівнянні до 1910 р.
Власність в будинках представлялася 1939 р. менш-більш та:
польських — 7480 — 53,20%
жидівських — 5018 — 35,70%
українських — 1560— 11,10%
всіх будинків — 14058 — 100,00%
Якщо приймемо, що кількість населення в 1934 р. не різниться надто сильно від стану з 1941 р., в такому разі тоді на один будинок кожної національної групи припадало би:на польський осіб 20,5; на жидівський осіб 20,3; на український осіб 43,3.
Приймаючи, що на польську групу записано около 500 державних, міських і комунальних будинків, по тій поправці на один польський будинок припадало би 21,4 осіб, на український 43,3, на жидівський тільки 20,3. Відношення жидівської власности до кількости населення було б найкраще, української найгірше. Однак тенденція росту зазначилася зовсім ясно, передусім у рості населення. В порівнянні з 1910 р. ріст кількости українського населення зазначується найсильнішим ростом, бо о 64,80%, все ж таки нижчим відсотком, як приріст жидів. Приватна власність в будинках зростає до 11,1%, що є додатнім об’явом, означає значну поправу, однак у відношенні до кількости українського населення представляє надто малий відсоток.
Українська приватна власність в будинках не могла розвиватися, передусім з недостачі капіталів; українці не могли дістати позичок на купно чи будову будинків в банках, ні не мали змоги заробляти. Тимчасом довгореченцеві позики давали на догідних умовах “заслуженим людям”, що могли купувати й будувати будинки. Якщо українська власність зросла, так тільки з незвичайними труднощами.
Ріст української власности з приходом большевиків був зовсім перерваний. Усю більшу домашню вартість фактично знаціоналізували. Націоналізація охопила понад 5600 будинків, в цьому 354 українських.
Для власників будинків найважніша тепер справа реприватизації. Деклярація Губернатора Галичини при влученні її до Генерал-Губернаторства зазначує, що майно буде повернене колишнім власникам. Власники будинків ожидають цієї хвилини, коли зможуть перейняти знову свою власність, як також купувати нові будинки. Тоді також справа давнішої жидівської власности стане актуальна.
Українські власники заінтересовані в цьому, щоб їхня власність була повернена і щоб українці, які все стрічалися з величезними труднощами у змагання для осягнення власного будинку, могли мати такі можливости в теперішній час.
Ористарх БАНДРУК
Львівські вісті. 08.04.1942. № 74
Джерело: https://libraria.ua/
