29 червня 1906 року на Личаківському цвинтарі у Львові зібралося велелюдне віче української громади. На могилі “будителя” галицьких українців Маркіяна Шашкевича того дня відкривали та освячували пам’ятник, кошти на спорудження якого збирали аж 13 років. Власне цей пам’ятник започаткував на Личакові пантеон поховань найвизначніших українських діячів Галичини.
“Натовпи зі Львова та околиць, при участі делегатів русько-українських товариств з цілого краю та навіть із закордонної України (території за Збручем, яка входила до Російської імперії, – авт.) у спільному пориві духу вшанували пам’ять про поета”, – писав про цю непересічну подію краківський тижневик Nowości Illustrowane.
Як зауважила місцева газета Kuryer Lwowski, останки отця Шашкевича на Личаківському цвинтарі спершу покоїлися в простій могилі під звичайним хрестом, відколи його останки були перевезені із села Новосілки, де діяч “Руської трійці” був похований одразу після смерті. Збором коштів на намогильний пам’ятник після перепоховання займалося товариство “Просвіта”.
“Кам’яну основу виготовила скульптурна майстерня пана К. Пер’є, а бронзову фігуру (роботи пана Тілля) привезли з Мюнхена. На ньому зображена жінка, що стоїть на колінах”, – уточнили в тогочасній газеті.
Збір пожертв на пам’ятник на могилі Шашкевича було оголошено ще в листопаді 1893 року. Тоді магістрат відступив безоплатно 8 квадратних метрів землі на теперішньому полі №3 Личаківського цвинтаря для перепоховання, яким займався організаційний комітет на чолі з видатним ученим та громадським діячем Омеляном Огоновським.
Тодішнє дійство було урочистим і багатолюдним. За даними тогочасної газети “Діло”, кількість учасників урочистого перепоховання становила до 10 тисяч, до Львова прибули делегації від 70 українських громад. Процесія вирушила від станції Підзамче, куди привезли тіло Шашкевича, аж до Личаківського цвинтаря.
“Львів ще не бачив такого великого з’їзду української інтелігенції та духовенства. Похоронний обряд очолив митрополит Сембратович (тодішній предстоятель УГКЦ, – авт.) у супроводі прелата о. Сінгалевича (посол до австрійського парламенту та прелат папи Римського Михайло Сенгалевич, – авт)”, – повідомляла у 1893 році газета Kuryer Lwowski.
Першим внеском на намогильний пам’ятник Шашкевичу став дохід від концерту, який відбувся увечері після перепоховання у Народному домі (тепер — приміщення будинку офіцерів та кінотеатру на вул. Театральній, 22, – авт.). Але тільки через 13 років вдалося зібрати достатньо коштів для встановлення надгробка із бронзовою фігурою, роботи мюнхенського скульптора Рудольфа Тілля.
На велелюдному зібранні біля могили діяча “Руської трійці” вкотре згадували визначні заслуги Маркіяна Шашкевича.
“Часи, на які припала діяльність Шашкевича, були дуже сумними для руської (української, – авт.) Галичини. Українська традиція та народна мова жили лише під солом’яними дахами селян. Ніхто не працював для людей, ніхто не розмовляв з ними їхньою мовою. Маркіян Шашкевич першим зрозумів, що так далі тривати не може і прийшов до переконання, що відродження української нації на Галичині може відбутися лише на народній основі. Він першим звернувся до багатого джерела прекрасної народної поезії, першим полюбив український народ та його мову”, – йдеться у репортажі з відкриття пам’ятника в краківському тижневику Nowości Illustrowane.
Через п’ять років, у 1911 році, коли відзначався 100-літній ювілей від дня народження Шашкевича, поблизу його рідного села Підлисся на Золочівщині на Білій (Підлиській) Горі було встановлено величний пам’ятник у вигляді хреста на масивному гранітному постаменті заввишки 25 метрів. Кошти на його встановлення також збирали всією громадою.
Богдан СКАВРОН
Джерело: БОМОК
