Минулої суботи, 13 січня 2018 року, з нагоди 100-річчя театру ім. Марії Заньковецької народний артист України Борис Мірус презентував свою уже другу книгу спогадів. Ця знакова подія відбулася на камерній сцені театру, якому відомий актор присвятив понад сімдесят літ свого життя.
В невеликій залі камерної сцени зібралося близько двох сотень заньківчан, театрознавців, друзів та багаторічних шанувальників акторської майстерності Бриса Міруса. І всі, хто прийшов на цю подію, отримали з рук автора в подарунок безцінну книгу “Мої 70 заньківчанських літ”.
У книжці автор розповідає про видатних і маловідомих заньківчан, про однокурсників-студійців та колег-режисерів, митців та партійних бюрократів, кадебістів й вірних друзів. У споминах людини, що пройшла сталінські табори й підносилась до зенітів акторської слави — відчутне глибоко особистісне ставлення автора до кожного із них.
У спогадах Бориса Михайловича, який, пройшовши сталінські табори і спромігся піднятися до зеніту акторської слави – історії про однокурсників-студійців та колег-режисерів, митців та партійних бюрократів, кадебістів і вірних друзів, також – видатних і мало знаних товаришів по рідній заньківчанській сцені…
Вперше на сцену рідного театру Борис Мірус вийшов нереально давно – 70 років тому, 1948-го. І стартував тоді, а це було відразу після закінчення акторської студії при театрі, фантастично – головною роллю у виставі Островського та Соловйова «Одруження Бєлугіна». Причому з великим успіхом. Вже тоді йому пророкували стрімке просування в кар’єрі. Здавалося б, жити і радіти, далі вчитися, вдосконалюватися, влаштовувати особисте життя.
«А далі я мав «перерву» – з 1949-го до 1956-го, – гірко усміхається актор. – Мене ізолювали як небезпечний елемент суспільства й відправили добувати вугілля у Воркуту, під Північне сяйво. Я його ніколи не бачив, а тут отримав нагоду аж 7 років спостерігати…»
Книжка «Мої 70 заньківчанських літ» Бориса Міруса, поза сумнівом, буде цікава багатьом – професіоналам і любителям театру, зрілим майстрам та майбутнім акторам, також – тим, хто вивчає історію Україну, бо доля Міруса, на жаль, типова для тих часів, гідна наслідування в сенсі уміння не зламатися – жити і творити попри будь-які обставини.
Наталка СТУДНЯ
