Боса, у самій сорочці жінка сидить на великому стільці. Тримає батога, а біля її ніг плазує чоловік із висолопленим язиком. Це — композиція картини “Бестія” Бруно Шульца із Дрогобича. Гравюр із подібними сюжетами 20-річний тоді художник і майбутній письменник у циклі “Ідолопоклонна книга” намалював понад два десятки.
Або ще одна — “Ундуля на прогулянці”: дівчина веде кавалера на повідку, в собачому нашийнику. Прототипом Ундулі була служниця Шульців — Рахель, коли Бруно був малий. Вона, бувало, його била, батьки ж — ніколи. Можливо, це й вплинуло, що стосунки чоловіка й жінки молодому Шульцеві бачилися саме такими: вона вивищується над ним.
Усе змінилося навесні 1933-го — Бруно зустрів своє кохання, вчительку польської мови 27-річну Юзефину Шелінську. Спочатку надіслав до неї товариша — просити, щоб стала його моделлю. Погодилася. Шульц видався їй дуже молодим — здивувалася, що тому вже 41 рік. Під час сеансів малювання він часто відкладав пастель і вів із натурницею довгі розмови, читав вірші Рільке. Згодом ті зустрічі завершувалися прогулянками луками й березовим гаєм. А ще за якийсь час Бруно став щоденним гостем у Юзефини. Замкнений у собі, сором’язливий, повсякчас чимось стривожений, він повірив, що вона його не скривдить.
Він переймався, як сприймуть його першу книжку — “Цинамонові крамниці”, що її саме готували до друку. Це вона, а не малювання, і принесе йому згодом славу. Наступного 1934-го Юзефина виїхала з їхнього рідного Дрогобича — отримала роботу у Варшаві. Почався період листування, коротких побачень, сповнений, як згадувала на початку 1950-х в одному з листів, “материнської турботи й піклування про цього беззахисного в життєвій сфері чоловіка”. 1935-го вони заговорили про одруження. А за рік Бруно написав батькам нареченої про їхній намір поєднати життя. До цього поставилися прихильно.
Під час зустрічей то у Варшаві, то в курортному Закопаному наречені відвідували літературну тусівку. А зі шлюбом виникали то одне, то інше непорозуміння. Перше, на чому спіткнулися Бруно та Юна, — їхні віровизнання: Юзефина була католичкою, її батьки-євреї вихрестилися й охрестили її. “Натомість я не хочу приймати хрещення, — писав у вересні 1936-го Шульц своїй подрузі Романі Гальпериній. — Задля неї (Юзефини. — “ГПУ”) я зробив лише ту поступку, що вийшов із юдейської громади”. З єдино можливим у цій ситуації варіантом — узяти світський шлюб — теж не виходило.
Ще складніше було з переїздом Бруно до Варшави — бо Юна мала намір лишитися там. Шульц натомість не хоче залишати посади вчителя у дрогобицькій гімназії. Мовляв, так тяжко здобув його — пройшов довгий випробувальний термін, склав кілька іспитів. Хоч насправді радості ця робота йому не приносила, й часто скаржився в листах до друзів, що вона його виснажує. Та Юна починала розуміти: Бруно навряд чи наважиться покинути рідне місто. “Його творчість, цей єдиний сенс його життя, була нерозривно пов’язана з Дрогобичем”, — писала згодом. Вулиці міста, його жителів Шульц зображав на своїх картинах. Цими ж шляхами, повз ті самі дрогобицькі кам’яниці, ходять і герої його книжок, теж списані з дрогобичців.
Та головною перешкодою, здається, стало те, що Юзефина занадто його любила. Вона зовсім не була подібна до владних жінок із його картин. Шульц визнавав: “Вона мене більше кохає, ніж я її, але я її більше потребую для життя”, — писав Романі Гальпериній у вересні 1936-го. Але ця потреба, видається, не була такою великою, щоб робити заради неї якісь різкі кроки, щось радикально змінювати. То чому ж він усе-таки не кидав Юну? Звірявся тій самій адресатці: “Я маю людський страх перед самотністю… І звідси моя втеча в подружжя”.
Юзефина більше не могла все це витримувати. І перша зробила спробу втекти. Від непевності, ненависної роботи, розпачу. І від життя загалом. На початку січня 1937-го вона випила смертельну дозу снодійного. Та останньої миті зателефонувала про допомогу. Той випадок безповоротно розірвав чотирирічні стосунки Бруно та Юни. Майже повернувшись із того світу, вона збайдужіла до кохання, що її цілком виснажило, і припинила відповідати на листи колишнього нареченого.
Він так і залишився в Дрогобичі викладачем. Наприкінці 1937-го вийшла друга його книжка — “Санаторій під Клепсидрою”. Часописи друкували його оповідання та статті. Та викроювати час на писання й малювання вдається чимдалі важче — він мав години вже в чотирьох навчальних закладах. Після радянської, а потім німецької окупації Дрогобича Бруно Шульц впадає в депресію. На творчість сил не лишається. Він загине на вулиці рідного Дрогобича — від двох куль гестапівця.
1892, 12 липня — Бруно Шульц народився в Дрогобичі, тепер райцентр на Львівщині. Був наймолодший із-поміж трьох дітей купця-юдея, власника мануфактурної крамниці. 1902-го йде вчитися до дрогобицької цісарсько-королівської гімназії ім. Франца Йосифа. За 22 роки повернеться до неї — вона вже буде державною гімназією ім. Короля Владислава Ягайла — викладати малювання й ручну працю. Навчання на факультеті архітектури Львівської політехніки не завершує через початок Першої світової війни.
1928 — в одному із санаторіїв у Трускавці відбулася виставка графіки й живопису Бруно Шульца. Присутній там літній сенатор від Християнсько-демократичної партії вимагає негайно закрити її як порнографічну. За художника вступається бургомістр Дрогобича — він очолює спілку, якій належить курорт, тож справу спускають на гальмах. За два роки роботи Шульца виставляють у Львові, потім у Кракові.
1939, 24 вересня — Дрогобич займає Червона армія. Шульц працює в тепер уже радянській школі, малює на замовлення нової влади пропагандистські картини. Зокрема, у вересні 1940-го виконав велику олійну роботу “Визволення народу Західної України”. За неї його звинуватили в “українському націоналізмі” — у зображенні переважали жовта й блакитна фарби.
1941, 1 липня — до Дрогобича вступають німецькі частини. Починаються масові вбивства місцевих євреїв. За півроку вони, зокрема Шульц із родиною, мусять переселитися до гетто. Офіцер гестапо Фелікс Ландау, зацікавлений малярським хистом Бруно Шульца, бере його під свою опіку. Художник малює його портрети, оздоблює стінописами кімнату дітей. За це гестапівець платить хлібом, супом чи мармеладом. Шульцеві видають спеціальну пов’язку, напис на якій дає йому безпеку як “потрібному єврею”.
1942, 19 листопада — у Дрогобичі гестапо провело проти євреїв криваву акцію, яку згодом назвуть “чорним четвергом”. Бруно Шульц, який уже був готовий утекти з міста, — друзі виробили йому фальшиві документи, передали гроші на дорогу — того дня вийшов по хліб. На дрогобицькій вулиці шарфюрер СС Карл Ґюнтер двічі вистрелив Бруно Шульцові в голову.
Олена ШАРГОВСЬКА
Джерело: Gazeta.ua
