Не так уже й багато вулиць Львова можуть похвастатись своїм існуванням практично від початків самого міста, якщо не княжого, то хоча б казимирівського. Однією з таких вулиць є вулиця Краківська, котра з’явилась тоді ж, коли і новий впорядкований Львів з площею Ринок. На сьогодні дана вулиця вражає кількістю архітектурних пам’яток національного та місцевого значення, опис кожної з яких вартує окремої статті.
Уперше вулиця Краківська згадується в офіційних документах в 1382 році. Тоді вона носила назву Татарською, оскільки на ній мешкали татари. Від цієї назви пішло ще кілька суміжних назв, зокрема Сарацинська, Поганська (в розумінні язичницька). Назва «Краківська» ж була пов’язана з Краківською брамою міста, котрою і закінчувалась ця вулиця. Вперше така назва вулиці трапляється в 1441 році.
Найдавнішим будинком на вулиці Краківський є будинок під №1, знаний як Абреківська кам’яниця. Її збудовано в 1769 році на місці двох давніших кам’яниць. В XVI-XVII ст. ця будівля прославилась жартівливими карикатурами та епіграмами, що малювали на ставнях вікон і його фасаді. Магістратові навіть довилось видати заборону на здійснення таких дій та приставити охорону до цієї кам’яниці. Більш неприємна історія спіткала кам’яницю в 1613 році, коли вона стала базою для польських солдатів, що постали проти короля. Львів’янам вдалося позбутися непрошених гостей лиш після відкупу в 10 000 золотих.
Кентавр, якого ми маємо можливість спостерігати на кам’яниці №2 походить з 1970-х років. Очевидно, що самому будинкові ця скульптура не до вподоби, оскільки вона двічі зазнавала пошкодження. Спочатку на кентавра впало риштування, однак сам же автор скульптури її відновив після цього. Але невдовзі уже злісна бурулька вчинила новий замах на кентавра, пошкодивши частину його торсу. Та, не дивлячись на усі замахи, кентавр все ж встояв до наших днів.
А сусідня кам’яниця під №4, що збудована в XIX ст. місці більш давнього будинку, відома за своїм барельєфним зображенням «Амур і Психея» роботи скульптора Пауля Ойтеле.
Більш захоплюючу історію мають, а точніше мали кам’яниці, що мали номера 6, 8, 10 та 12. Кам’яниця під № 6 в першу чергу прославилась тим, що тут в 1573-1574 році мешкав першодрукар Іван Федоров, яким, як вважають деякі дослідники, саме в цій будівлі і надрукував свого «Апостола». А от кам’яниця під №12, що стояла на розі перетині Краківської та Вірменської запам’яталась як будинок-вбивця. В 1922 році ця будівля завалилась, поховавши під своїми уламками кілька десятків людей. Після цього усі згадані будинки знесли. Зводити нові будівлі в цьому місці поляки так і не наважились. А в роки Другої світової війни в цьому місці було вперше розстріляно євреїв. Тож і в радянські часи про будівництво не задумувались, спорудивши натомість тут дитячий майданчик. Уже в роки перебудови тут почав свою діяльність імпровізований ринок «Вернісаж», який згодом перекочував на своє теперішнє місце.
А от кам’яниця Чехуцька, що носить №7 на вул. Краківський привертає до себе погляди завдяки статуї святого Онуфрія, що розмістився на рівні другого поверху у глибокій ніші, яка символізує печеру. Сама ж кам’яниця походить з XVIII ст. і збудована, як і більшість кам’яниць цієї вулиці, на місці більш давнішої будівлі.
Розташована по сусідству під №9 Коломийська кам’яниця мала доволі захоплюючу історію. Свого часу тут був ресторан «Під трьома муринами (неграми)», оскільки на фасаді колись розміщувались скульптури трьох негрів. У 1820 роках в кам’яниці відкрився готель-бордель «Вікторія», відомий своїми кімнатами розпусти. Та найбільшу цінність цієї кам’яниці становили унікальні фрески, котрими були розписані стіни. На жаль, на сьогодні більшість з них знищено, а вдалося від реставрувати лиш невеликий фрагмент фрески.
До 1920-х років поміж сучасними будинками під номерами 16 і 18 стояла ще одна кам’яниця, після зруйнування котрої було влаштовано вхід до Вірменської церкви. За радянських часів цей вхід закрили, і відновити його вдалось аж у травні 2003 році, тож ми маємо можливість спостерігати його і сьогодні.
Окремої уваги заслуговує будинок під №22, знаний як Стернінська кам’яниця. Найбільшу особливість цієї невеличкої будівлі становить напівзруйнований рельєф над ренесансним порталом, на якому зображений євангеліст Лука, і його символ – телець. Вважається, що цей рельєф походить ще з тих часів, коли кам’яницею володів цех живописців, адже Лука вважається покровителем малярів.
Найпомпезнішою будівлею вулиці Краківської безперечно являється храм Преображення Господнього. Зведено його в 1878-1898 рр. на місці іншого колись храму – монастиря Тринітаріїв, котрий постав на цьому місці в 1704 році. Трінатарії прославились тим, що займались викупом християн з мусульманської неволі. Однак, їхній храм спіткала нещаслива доля. Вже в 1704 році його понищили шведські війська. А у 1783 році Йосип II наказав скасувати монастир та передав його будівлі Львівському Університету. В храмі ж було влаштовано бібліотеку університету. Під час революції 1848 року ця будівля значно постраждала внаслідок обстрілу австрійської артилерії. Після цього університет звідси перенесли, а вцілілі залишки споруди спочатку використовувались як склади театру Скарбека (Заньковецької), а впродовж вже згаданих 1878-1898 рр. їх перебудовано на греко-католицький храм.
6 січня 1919 року під час українсько-польських боїв за Львів у стіну церкви зі сторони вулиці Корнякта влучив снаряд, однак вибуху не сталось. В пам’ять про це снаряд було вмуровано у стіну та зроблено підпис «6.1.1919». Кладку навколо снаряду непотиньковано. В середині 1990-х років під час ремонтних робіт було стерто цифру “шість” й одиницю, і залишено лише рік. 1999 року напис відновлено, однак з невідомих причин тепер там зазначено «5.1.1919». З історією храму також пов’язана постать Гавриїла Костельника, одного із активних організаторів Львівського Псевдособору 1946 року, в ході котрого було ліквідовано УГКЦ. 20 вересня 1948 року Г.Костельника було убито прямо перед храмом Преображення Господнього.
Монастир Трінітаріїв фактично був крайньою будівлею давньої Краківської вулиці, адже по сучасній вул. Лесі Українки уже проходили міські мури і починалася Краківська брама. А тому усі будівлі по вул.. Краківській за лінією вул. Лесі Українки з’явились уже після кінця XVIII ст., коли австрійська влада ліквідувала оборонні мури міста.
Володимир ПРОКОПІВ
Джерела:
- Котлобулатова І. Львів на фотографії-2: 1860-2011. – Львів, 2011.
- Котлобулатова І. Львів на фотографії 1860-2006. – Львів, 2006.
- Polona.pl
- Крип’якевич І. Історичні проходи по Львові видано. – Львів, 1991
Гарний фактаж. цікавий матеріал, та прикро, що автор з мовою не надто дружить, а на сайті, мабуть, нема ні літредактора, ні коректора. Не нехтуйте мовою.
Якщо ви такий вумний – запропонуйте свої послуги. Бажано на безкоштовній основі.