Усі люблять переглядати старі фотографії рідного міста. Вони тим і цікаві, що показують знайомі місця у варіанті кількадесятирічної, а то і столітньої давності. Лучан і мандрівників минулого місто вабило завжди. Хтось описував його словесно, інші намагалися створити видимий образ. Експонувати Луцьк крізь лінзи почали з 1860-х років, та ще задовго до того чимало людей брали до рук олівця, аби закарбувати його на папері.
Старовинні зображення міста – це вже не просто фотографії та поштівки з їхньою документальною точністю. Це – перш за все авторське бачення, яким був Луцьк 100, 200, 300 років тому.
Художників, які зображували місто, було немало. Більшість з них – екзальтовані мандрівники. Вони достатньо щиро любили свою справу, щоб мандрувати безкраїми просторами Російської імперії, чи колишніми землями Речі Посполитої (хто як це бачив) і малювати маловідомі «куточки історії».
До сьогодні збереглося чимало старих зображень міста авторства цих людей. Ці фантастичні роботи розкривають нам добре знані і забуті, навіть легендарні закутки Луцька.
У ХІХ столітті, який називають епохою романтизму, стався справжній вибух цікавості до луцької старовини. Дослідники, мандрівники, художники, історики, археологи – всі кинулися «копати» історію цього міста і описували у своїх працях цікаві знахідки. Писали про те, що бачили у свій час, фіксували минуле, сьогодні давно забуте. У ХІХ столітті Луцьк досліджували й описували не один десяток авторів.
Свої оповіді вони зазвичай публікували у часописах. І гріх було б не показати бодай щось із описаного. Тому автори намагалися шукати малюнки місцевостей, цікаві вигляді старих міст, замків, монастирів, щоб оздобити свої тексти.
Одна із найкращих панорам, яка показує майже всю історичну частину Луцька, походить із середини ХІХ століття. Знаходимо її у часописі «Ілюстрований тижневик» (Tygodnik Ilustrowany). Вікіпедія його характеризує як загальнопольський літературно-художній та громадсько-політичний ілюстрований щотижневий журнал, який виходив у Варшаві в 1859–1939 роках.
У квітневому номері 1865 року знаходимо статтю Ґ. Оссовського про історію Луцька. Автор характеризує місто як багате на історичні пам’ятки, описує коротку історію. Матеріал ілюструє чотирма зображеннями. На трьох перших – руїни замку і церкви Луцького братства. Найбільше зображення – панорама, надрукована на ширину майже двох сторінок.
Вона просто шикарна! Охоплює значну частину міста. Автор стояв на пагорбах Красного і дивився в бік замку. У його поле зору потрапила ділянка від костелу тринітарів до костелу кармелітів – це весь сучасний історико-культурний заповідник + частина вулиці Лесі Українки. На передньому плані – річка Стир.
На зображенні показані ті об’єкти, яких вже давно нема: костел тринітарів, костел домініканців, костел боніфратрів і костел кармелітів. Усі вони на той момент вже перебували в стані руїни, католицькі монастирі позакривали, усе розвалювалося і мало от-от бути знищеним навічно. Тобто це останні миті існування старої забудови перед остаточним руйнуванням.
Хто ж був автором такого цінного на сьогодні малюнка? А статті вказується, що його з натури зробив Олександр Лещинський. Він же і подарував його зі своєї теки Оссовському для публікації в «Ілюстрованому тижневику». Там вона підписана як «вигляд міста Луцька з берега Стиру від сторони Володимира». Хоча сам Володимир дещо в іншому напрямі, але в той час дорога з Луцька в це древнє місто проходила саме в тому районі, де стояв художник – район сучасної вулиці Шевченка. Тобто підпис цілком логічний.
До речі, хоча сьогодні вулицею Винниченка і Стрілецькою від центру міста на Ковель ніхто не їздить, але колись саме цей напрямок називався Ковельським. Тільки в пізніший час, як проклали нові дороги, на Ковель стали їздити так, як зараз. Такі особливості луцької географії.
Про Олександра Лещинського нічого невідомо. Його інші зображення, принаймні, авторові цієї статті, невідомі. Прізвища на малюнку немає, однак читаються прізвища двох інших авторів: Казимира Крижановського та Адольфа Козарського. Імовірно, первинний малюнок Лещинського був акварельним – популярна техніка в ті часи. На цій основі Казимир Крижановський зробив дереворит. Іншими словами, гравюра на дереві.
Крижановський був знаним гравером у Варшаві та Львові. Працював одразу для кількох видань, серед яких «Tygodnik Ilustrowany». Він прожив усього 41 рік, але залишив чимало дереворитів свого авторства, опублікованих у часописах.
На зображенні поряд із іменем гравера зазначене ще одне – Адольфа Козарського. Яка його роль у створенні зображення, сказати важко. Якщо він і займався дереворитами, то це точно не було його основним захопленням, адже Козарський переважно малював олівцем. Тому можливо, що він підправив зображення Лещинського і вже на цій основі Крижановський зробив дереворит, яким і проілюстрували статтю про Луцьк у популярному виданні.
На передньому плані бачимо настирні схили, човняр відпливає від берега, відпихаючись веслом. Трохи далі пасуться воли. По центрі кадру – гуща забудови міста, а над усім цим нависають купчасті хмари. Будинки по центру зображення стоять на так званому Мокрому Лузі. Тут поселяються євреї і зводять на болоті спочатку дерев’яні, а потім і цегляні будівлі. Деякі з них ще досі існують.
У районі костелу бачимо якусь невідому дзвіницю. Братська церква ще доволі велика і має прямокутну верхню частину. Покровська церква ще до перебудови. Яківський, вірменський та кармелітський храми без дахів, руйнуються.
Можна точно сказати, що панорама зроблена після 1852 року, оскільки на малюнку Міхала Кулеші 1852 року домініканський костел ще має шпиль, а тут уже ні.
Крім описаного, ми бачимо на цій панорамі ще дещо. Це спокій і вмиротвореність, музейна тиша і навіть певне відчуття гармонії, колеса життя у широкому часовому контексті – ті відчуття, які дає споглядання минулого.
Олександр КОТИС
Джерело: http://www.hroniky.com/
