Ось нарешті настав сьогодні цей день в році, якого з нетерпінням чекає уся дітвора України. Та що там, не тільки дітвора, особливо чемні дорослі теж мають потаємну надію, що станеться диво і під подушкою з’явиться подарунок від святого Миколая.
Яким він був і що приносив відомим львів’янам у дитинстві дізнавався журналіст Фотографій Старого Львова. Розповіді вийшли дуже добрими, цікавими та, часом несподіваними. Але переконайтеся самі.
Ліля Ваврін
В першу чергу свято Миколая в мене асоціюється з ароматом мандаринів і солодощами. Звичайно, в першу чергу , коли прокидалась, заглядала під подушку. Як і для кожної дитини, це було справжнім щастям натрапити на щось цікавеньке. От і одного разу серед подарунків опинились сім’я маленьких лялечок для домашнього театру. Вони і досі у мене є. Щоправда найменший член родини кудись подівся, тому їх залишилось не 5 (на всі пальці), а 4. І це справді дуже приємний спогад. Здається, зараз я таких і не бачила.
Хочу побажати, щоб усі діти мали змогу вірити в чудо і аби Миколай прийшов до всіх.
З святом добра і дитинства!
Микола Савельєв
Подарунки до Дня Святого Миколая були традиційними: кілька мандаринок, цукерки, книжечка або олівці, зо дві хлопавки, бенгальські вогні, якісь колготи чи шкарпетки, пластмасовий пістолет. Одного разу я знайшов в себе гарний кольоровий конструктор. Цей подарунок зникав як пір’я на курці: спершу одна деталь загубилась, потім друга… Якісь окремі компоненти ще знаходив, коли у самого з’явились діти, а згодом пішли в небуття і вони. Останнім кудись зник яскравий жовтий гайковий ключ…
Оксана Юринець
Нас, дітей, у сім’ї було багато, тому Миколаєві було непросто. Спочатку ми росли із сестрою, потім нас стало троє, потім четверо і нарешті п’ятеро. Але коли нас було лише двоє, часто Святий приносив нам кілька подарунків на двох. Це зазвичай було небагато речей, але найкращі. Батьки завжди намагалися зробити так, щоб це були найсучасніші і наймодніші на той час іграшки. Але найбільше пам’ятаю один рік, коли мама з татом вирішили провчити мою молодшу сестру (вона була м’яко кажучи нечемною) і поклали їй під подушку різочку. Прокинувшись вранці і побачивши замість подарунка прутика, вона розплакалася, але не розгубилася і відібрала у мене мій. Бо звикла, що ми завжди всім ділилися. Після цього почала плакати я. Батьки тоді зрозуміли, що не завжди заплановані ними методи виховання спрацюють :-). Подарунків за все дитинство було так багато, а найбільше запам’яталася чомусь саме ця різочка :-).
Отець Степан Сус
Мені святий Миколай як і усім дітям завжди приносив цукерки, мандарини та іграшки. Я пригадую собі цікавий подарунок від святого Миколая – це мій перший годинник на руку. Я мріяв мати такий годинник і кілька разів згадував батькам про це, щоб попросили святого Миколая. Пригадую, що я проснувся вранці 19 грудня і побачив, що у мене на руці є годинник про який я мріяв! Це був мій перший годинник на руку!
Наталка Карпа
Свято святого Миколая було завжди одним з улюблених моїх свят і з дитинства я дуже добре пригадую як батьки ретельно маскували наші подарунки. «Наші», тому що ми з сестричкою мали завжди свій план розгадати як це святий Миколай розносить подарунки так, що ми не чули. Як і всі діти, традиційно, допізна не лягали спати, потім наче намагалися по-підглядати, але, звичайно, засинали. Зранку прокидалися і вже бачили, що у нас є подарунки.
Дуже добре пам’ятаю один з років, коли святий Миколай приніс мені вже не просто такий дитячий,а трохи підлітковий, тінейджерський подарунок. Я пам’ятаю, що дуже хотіла мати такі модні лосіни. Я на них в усіх подружок дивилася і мені їх так хотілося. І от на Миколая я їх отримала.
Цього року Миколай нас мабуть теж зустрічатиме подарунками вже біля пологового. Можливо на католицьке Різдво, можливо перед Новим роком.
Андрій Заліско
В дитинстві це було найбільше свято! Я його чекав більше ніж день Народження, бо знав, що ми з братом отримаємо подарунки. Ми із скромної родини, але на Миколая батьки завжди старались, щоб ми отримували розкішні (на цей час) подарунки: лижі, ковзани, чи то, О Боже!- Гумові солдатики чи модельки-машинки!
А коли мій друг в дитинстві, одного разу мене переконував, що не існує Миколая, а є якийсь дід Мороз, це ж були радянські часи, я був у розпачі, але все одно вірив у чудеса. Хоча у школі нам постійно нагадували і робили свята із Морозом і Снігуркою, я дуже любив відвідувати театральні передноворічні вистави.
Але до цих пір не можу зрозуміти, що навіть зараз, періодично нам згадують про якогось діда Мороза. Забудьте!)
Всіх із Святом св. Миколая. Любіть і вірте в Божі чудеса!!!
Олена Коссак
У моєму дитинстві свято Миколая було, мабуть, головнішим за день народження 🙂 адже тут йшлось про щось загадкове, незвідане, таємне…. про тебе піклується хтось невидимий, хтось зверху, хтось над всіма нами… Тому, у листах до Миколая я викладала не лише свої побажання щодо іграшок, а й список людей, яким, на мою думку, треба було б покращити здоров‘я. Правда, у мене був такий своєрідний ефект, що я писала листа і подумки його теж поговорювала – так як над нами був хтось вищий, я була упевнена що він і думки читає – тож на папері залишалось менше, ніж у думках… Проте, після написання листа у мене було відчуття, що мене почули і що всі побажання здійсняться 🙂
Подарунком, який мені запам’ятався найбільше, стала книжка «Квіт папороті» Леоніда Павленка… чудернацькі історії та чудернацькі малюнки… історії про боротьбу добра і зла, про боротьбу людини зі своїми слабкостями, рефлексії автора стосовно відомих постатей (зокрема, долі Тараса Шевченка). Мені було тоді 5 чи 6 років, коли Миколай приніс ту книжку, а я так «по дорослому» (вже тепер я це усвідомила) сприйняла її зміст… Тож, усім рекомендую цю книжку почитати, вона досі є у продажі 🙂 і ще не забувайте – діти сприймають це свято не лише як матеріальне, веселе, подарункове. Особлива, і я думаю, навіть, головніша частина таємного свята Миколая прихована саме у дитячих голівках і дитячих душах, де відбувається велике осмислення, рефлексії та переживання… а ми, дорослі, до цього мимобіжно дотикаємось… можливо, саме тому, що Миколай справді існує вгорі над нами? І саме в цей день ми усі дійсно з ним розмовляємо та можемо попросити для себе і за близьких? Переконана, що так і є. Тому принагідно прошу здоров’я для усіх нас і закінчення війни!
Оленка, 34 роки.
Ігор Васюник
В часи мого дитинства з іграшками було складно. З усіх забавок мав лишень пластмасову білочку і подарований братом футбольний м’яч. Тому про іграшки у подарунок навіть і не мріяв.
Найкраще, на що ми малими чекали на Миколая – так то цукерки і мандаринки. Дістати дефіцитні мандарини у Великому Любіні – це щось на межі фантастики. І на допомогу Миколаю приходила мама – замовляла мандаринки в провідників потяга, які їздили з Москви.
Подарунки завжди з’являлися під подушкою. Я намагався ввечері не спати, тримався якнайдовше, так хотів побачити Миколая. Але засинав, а прокидався – уже з подарунками.
А тепер і сам помічником в святого Миколая підпрацьовую:)
Лариса Возницька-Разінкова
Хочу розповісти історію, пов’язану зі святом святого Миколая що найбільше запам’яталася. Коли мені виповнилося два роки, батьки переїхали зі Львова до містечка Винники, куди батька направили на роботу вчителем малювання та креслення після закінчення художнього училища. На початку ми жили у людей, винаймали площу, згодом нам надали однокімнатну квартиру зі спільною кухнею. Усе моє дитинство проходило у цій невеличкій кімнаті, яка поступово заповнювалася книжковими шафами та стелажами.
Дитяче ліжечко – це було моє царство мрій, куди я залазила зі своїми ляльками, ведмедиками . Іншої вільної площі годі було знайти. Скільки себе пам’ятаю, завжди чекала приходу святого Миколая і під подушкою знаходила подарунок. Цю традицію зберігав батько.
І ось одного такого ранку (мені було п’ять років ), я не знайшла очікуваного подарунку, у відчаї сіла в ліжечку – і чудо. Посеред кімнати на місці стола, стояв великий, як мені на той час здавалося бо був більший від мого зросту, розфарбований дивовижною орнаментикою картонний будинок з дахом, вікнами та дверима що манили їх відкрити та увійти у свою мрію.
Вже пізніше я усвідомила, що стіл, який відігравав велику роль у сімейному житті бо був і письмовим, і столовим, а по вечорах мати ставила на нього швейну машинку, бо мусила заробляти гроші, винесли з кімнати тільки заради такого Великого Свята яке запам’яталося мені на все життя – свята Святого Миколая.
Олег Радик
Миколая – це запах мандарин і фламастери. Передчуття свята. Родинного спокою і усмішок. Я довго вірив у існування Святого… Поки не знайшов у мами на роботі лист від нього мені). Пам’ятаю, переконував дітей комуністів, що Святий існує. З подарунків пригадую лижі. Була десь така зима, як нині, отже не покатаєшся. 🙂 Чуть не плакав. Мабуть це стало причиною, бо не лижник досі. Ми всі родом з дитинства. Мої Миколаї – одні з найкращих спогадів життя.
Леся Кічура
У мене було багато подарунків від Миколая, якими я довго бавилася й берегла. Проте один з-посеред них запам’ятався на все життя.
Одного разу в узголів’я мого ліжка святий поклав величезним шурхотливий пакунок. Я заледве змогла дочекатися ранку, аби подивитися що там і не розбудити дорослих своїм шурхотінням. Там був плюшевий ведмедик. Зростом на половину мене й з рухомими ніжками. Тож коли я тримала його попід руки з обох боків він неначе сам перестав їх. Ото вже було радості! Ведмедик був зі мною всюди – попри свій чималий розмір. А потім батьки купили мені дитячий візочок (не коляску, а власне літній візочок) і замість ляльок я завжди у ньому возила свого улюбленця. Мій подарунок «кочував» зі мною і в доросле життя. Переїжджав із помешкання в помешкання і врешті дістався моїм дітям.
Ще одна традиція з мого дитинства – щороку у школі того дня вчителька молодших класів запитувала, що кому дісталося від святого в подарунок? То було неначе змагання дитячих мрій, але таке щире та відверте, що навіть зараз пишучи про це, я усміхаюся.
Також я любила переглядати ввечері діафільми на фільмоскопі (його також котрогось року приніс Миколай) і щоразу просила маму купити якусь нову плівку з мультиком так сильно, як зараз діти просять шоколадку чи кіндер. Пристрій і досі є у моєму домі і він працює. Час до часу ми з донечкою влаштовуємо вечірні кінопокази.
І звісно, мої улюблені іграшки дитинства – стали героями моїх казок! Бо ж це не могло бути по-іншому. Про фільмоскоп є окрема історія у казці «Музей іграшок», а ще один ведмедик – механічний із ключиком на спині і з барабаном спереду – став героєм першої історії цієї ж казки.
А взагалі я дуже люблю зиму… мабуть через очікування Святомиколаївської та Різдвяної магії ще з дитинства. Її щороку чекаю з особливим нетерпінням. Відчуття дива розпочинається із першим снігом. В дитинстві я дуже любила спостерігати за снігопадом крізь шибку кімнати. Любила розкладати сніжинки на долоні та відчувати їхнє тендітне танення на шкірі обличчя. Любила збирати друзів та з санчатами спускатися з гірки. Тому для мене так важливо передати всю цю любов та розуміння чарівного свята Миколая своїм обом дітлахам.
Остап Дроздов
Усі мої історії зі Святим Миколаєм були історіями нервів і розчарувань. Усі подарунки я завжди знаходив у маминій шафі за стосами з її літніми лахами ще за тиждень до Святого Миколая. Бувало навіть так, що іноді до 18 грудня не доживало декілька цукерків. Власне, цукерками й іншими їстовними предметами й обмежувалося моє задоволення від Миколая. Як на зло, він приносив мені не те, чого хотів я, а те, чого потребувала моя мама. Це був жах. Кожного року – як не шкарпетки, то шалик, то якісь рукавиці, то шапка, то інший непотріб. Так що я з раннього віку вже знав, що нема ніякого Миколая. Просто вдавав радість, аби не засмучувати маму, яка на одну зарплату вчительки піаніно умудрялася ще й якісь подарунки готувати.
Нічого трепетного в цьому дні я не вбачав і досі не вбачаю. Якби я мав дітей, то нізащо б їх не дурив ніякими Миколаями, а просто цей день запровадив як день приємних подарунків один одному. Причому я би змалку навчав дітей робити подарунки своїм батькам, а не лише навпаки. Вже в дорослому віці я саме так підходжу до цього свята – просто як до нагоди зробити подарунок близьким людям. Мандаринки й шоколадки зараз – це буденні речі, тому цим неможливо здивувати. Мусить бути щось дуже індивідуальне.
За кілька годин і у вас станеться це маленьке добре диво. Впевнений , що ви всі були дуже чемними і до всіх вас він прийде. Адже святий Миколай завжди приходить, навіть якщо ми його не чекаємо і вперто не хочемо помічати. Всіх нас сьогодні чекає маленька казка – казка від святого Миколая.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
