Дуже цікавою і навіть квітучою сторінкою історії Львова були часи Речі Посполитої. Через перебування нас у полоні радянських та національних міфів, а також через хронічне незнання (нерозуміння) минулого ми вважаємо цей період одним з найгірших у історії України. На практиці не все було аж так погано і навіть навпаки, а Львів – найбільше тому підтвердження. Можна навіть сказати, що епоха пізнього середньовіччя та раннього модерну – один з найкращих періодів міста: жителі дихали “вільним” повітрям, місто “почувалось” самостійним і активно будувалось у кращих та передових трендах того часу. Між усім іншим, на дуже хорошому рівні були відносини Львова з правителями. У нашому місті королі жили, поживали і навіть помирали. Їх любили не менше за легендарного цісаря, а вони дбали про своє місто. Чи не найкраще у Львова складалися відносини із одним з найбільш цікавих, але і таємничих польських монахів – Владиславом ІІІ Варненчиком. Чому так – дивимося нижче.
Владислав ІІІ Варненчик (1424 – 1444 рр.) зумів протриматися на цьому світі усього лише 20 років. Подальшу долю монарха простежити важко, оскільки після битви під Варною (1444р.) голова і тіло короля мали дві цілком відмінні історії. Тим не менше, за короткий час правління Владислав ІІІ встиг зробити достатньо багато. Як наслідок, можна спокійно віднайти кілька паралелей між ним і безжальним завойовником, учнем філософа Аристотеля, Александром Македонським (при цьому, окремі паралелі є дуже нетрадиційними і пікантними). Разом з тим, у титулатурі молодого правителя значились такі могутні та владні означення, як “король Польщі”, “король Угорщини” і навіть “володар” та “спадкоємець Русі”, або ж королівства Руського, що, безперечно, штовхало його до дії.
Як і будь-який інший монарх, Владислав ІІІ не був безголовим ідіотом і з власного населення не знущався, як ми це собі інколи уявляємо, начитавшись надмір спрощених і бездумно поданих концептів підручників. А навіть навпаки – про території, які йому належали, король дбав і всіляко ними опікувався. Владислав ІІІ прекрасно розумів, що духовенство придумало для нього, як і для будь-якого іншого монарха того часу, казочку про божого помазаника і представника Бога на землі. Це давало йому гіпотетичне право, аби нічого не робити та спочивати на лаврах, але він був хорошим правителем (або ж мав глибокодумних порадників) і непоганим менеджером – особливо для Львова.
Саме за правління Владислава ІІІ (мамою була руська княжна Софія Гольшанська, батьком мав би бути Владислав ІІ Ягайло) було проголошено кілька доленосних рішень для розвитку нашого міста. Характерно, що навіть на рівні фраз із підписаних цим правителем документі, видно з якою повагою і шанобливістю він ставився до жителів міста: “бажаючи піднести добробут Львова та нормалізувати права і звичаї”, “наше місто Львів […] щит і мур від поган”, “щоб шкоди ні жителям, ні купцям міста Львова не надавати”, “бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність”. Звичайно, що в цих словах риторики і дотримання положень дипломатичного формуляра значно більше ніж будь-чого іншого, але саме в такий спосіб король “освідчувався” Львову у любові і підтверджував готовність захищати місто і дбати про нього.
Більше практицизму було у наступних речах. Перебуваючи у місті Буда і готуючись до доленосної війни, у середині липня 1444 року король видав ряд документів, значення яких є величезним для історії Львова. Закони короля стосувалися механізмів виплати податків, розпорядження міщанами нерухомістю і ін. Не будемо зупинятися на всіх. Зосередимось на двох з них, які у майбутньому визначатимуть обличчя Львова і зроблять його таким, яким любителі минулого звикли бачити.
16 липня 1444 року король Владислав ІІІ надав Львову право складу східних товарів. Ми дуже гордимося Львовом як потужним торгівельним центром давніх часів, але саме документ Варненчика заклав підвалини цього процесу. Уявіть собі, який подарунок місту зробив король, якщо після його указу купці були змушені зупинятись у Львові, торгувати два тижні тут і тільки потім їхати далі. Місто ставало своєрідними економічними “воротами” країни, а його мешканці отримали чудову можливість накопичення капіталу. Але і на цьому не все. Король подбав про ще один важливий момент – на випадок, якщо хтось буде ухилятися – “італійські, або будь-які інші, погани і християни”, місту було надано право брати з них штраф. Останній мали ділити за дуже цікавим принципом – половину для користі міста, а половину “нам”, тобто королівському двору.
Ще цікавіше і не менш важливе розпорядження Владислав ІІІ видав наступного дня – 17 липня. Бажаючи виявити свою вдячність Львову і львівським громадянам за їх вірність, він видав указ про судову сфери. Зокрема прописав, що королівські воєводи не можуть втручатися у рішення міського суду (лава). Разом з тим, король надав Львову право ловити по всій руській землі (тут, очевидно, про Руське воєводство йде мова) злочинців, вбивць та злодіїв, осквернителів могил, розбійників і ін. Їх могли ловити, в’язати, везти до Львова і там судити та виголошувати вирок. У випадку необхідності – навіть застосовувати кари, або тортури. Без такого закону у Львова не могло би бути власного ката. Між іншим, подібне право Львів отримав навіть раніше за Краків. Цей указ Владислава ІІІ мав для правого життя Львова таке ж значення, як наведений вище для економічного. І невже після такого Владислава ІІІ можна звинуватити у окупації, або немудрому правлінні?
Безперечно, що описане у цьому тексті відбувалося ще до того, як шляхта українських територій уклала відповідні домовленості з Сигізмундом ІІ Августом і в такий спосіб фактично стала співтворцем Речі Посполитої. Ця держава для них, як і для жителів Львова, мала би бути рідною. До прикладу, львівські міщани захищали її від Хмельницького. Парадокс в тому, що і Хмельницький на неї не зазіхав, бо він був підданим короля і проти нього та Речі Посполитої не воював. Характерно, що саме в часи Владислава ІІІ Варненчика, у тому числі і за його правління, закладались основи описаного вище. Саме він подібними до описаного тут актами починав те, що Сигізмунд ІІ Август закінчував. При цьому, більшість “наших” героїв та історичних персонажів до цього утворення ставились досить лояльно. Може і нам час відкинути романтичне сприйняття історії та також переосмислити спадщину даного періоду?
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Привілеї міста Львова (XIV – XVIII ст.) / Упор. М. Капраль. – Львів: Львівське відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського НАН України; Львівський національний університет ім. І. Франка, 2001. – С. 90 – 93, 96 – 104.
- Щербак В. Владислав ІІІ Варненчик // Енциклопедія історії України, 2003 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Vladyslav_III
Очевидно автор статті трішки пересмикує – Насправді Річ Посполита утворилася 1569 року внаслідок Люблінської унії, що об’єднала Королівство Польське та Велике князівство Литовське у Республіку Обидвох Народів. На час Владислава Ягелонів важко національно віднести до поляків. І керував він Галичиною та Львова по спадковому праву Руського королівства – а не окупації кимось когось. Інше питання королі Речі Посполитої затерли цей титул – і отримали війну, а не державу трьох народів.
Автор статті не пересмикує! Читайте, будь ласка, уважно! У статті нічого не говориться про Річ Посполиту до 1569 року! Не знаю, де Ви це взяли. Якщо говорити історично коректно, то Галичиною Владислав взагалі не керував, оскільки Галичина – це окреслення австрійських часів. Ще – якщо Ви не зрозуміли зі стилістики статті, автор виступає проти вживання терміну “окупація”, “захоплення” і ін. Текст написаний у легкому саркастичному стили і підштовхує до переосмислення існуючих штампів про даний період історії. Поцікавтесь, як цей період викладають у школі і які дурниці потім розказують діти – а все починається, власне, від тої окупації / захоплення. Стаття налаштована до таких інтерпретацій опозиційно – читайте і думайте! Якщо знову ж про історичну коректність – держава трьох це така наша трохи фантазія. Починається від ідей Киселя і ін. Річ Посполита могла би такою бути, але не конче. Це як варіант. Хмельницький проти РП і короля не воював (він сам про це навіть говорив, якщо читати джерела – це не таємниця). Таких хмельниччин і до нього було багато, але і ці рухи не виступали проти короля та династії – лише за персональні, або групові інтереси. Ми надмір роздуваємо їх і перетворюємо у щось національно значиме – трохи комплекс меншовартості. За коментар дякую, але в подальшому закликаю читати уважніше, бо не всі зауваження доцільні!
Євген Гулюк в коментарі ви знову говорити не зрозумілі речі і на додаток заперечуєте свої тези з статті, зокрема про Річ Посполиту. Давайте розберу лише перший абзац – – “Дуже цікавою і навіть квітучою сторінкою історії Львова були часи Речі Посполитої.” – Насправді Річ Посполита утворилася 1569 року внаслідок Люблінської унії, а Ви говорити про Львів до утворення Речі Посполитої. Цитую другу думку автора в тому ж першому абзаці “Чи не найкраще у Львова складалися відносини із одним з найбільш цікавих, але і таємничих польських монахів – Владиславом ІІІ Варненчиком.” – хочу вам нагадати що по національності він не був поляком і належав до роду Ягелонів,, по національності був литовцем (Ягайло – батько) і русином (Софія Гольшанська) і був таким самим королем Польщі як і Руським королем – а повний титул король польський (з 1434), король угорський як Уласло I (угор. I. Ulászló, з 1440), король Русі (Руського королівства) по за тим носив титул короля Далмації Хорватії, Рашки, Болгарії, Славонії. Що до назви Галичина до ця назва як географічна чи територіальна вживаться з раннього середньовіччя, а не з часу Австрійсько\ монархії. Не буду далі розбирати Вашу статтю.
Що до троєдиної монархії\ – це фантазійний відступ, Ви собі ще не таку дозволили ) але факт залишаться – полякам вдалось ліквідувати титул короля Руського , адже титулом визнавало за Королівством Руським наші землі по сам Краків. І вде з часу утворення Речі Посполитої коли поляки отримали повну свободу дій посилюється соціальна і національна напруга що призводить до фіналу в кінці 18 стт. І тому в 1772 постає питання Руського королівства яке полякам повністю не вдалося затерти. Габсбурги забирають Галичину разом з Краковом стверджуючи своє коронне право на ці землі і формують Королівство Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським як коронний край, утворений на землях Королівства Русі. ( тиск з бору Петербургу очевидний щоб це не було Руське королівство – адже ми були б зараз по національності ?) Чому Вам краще не говорити абсурд про якусь добру окупацію, якої на було, поляки досить не коректно себе поводили. Чи не краще Вам говорити про РУських королів з роду Ягелонів,?
приведу ще одну фразу з першого абзацу” Можна навіть сказати, що епоха пізнього середньовіччя та раннього модерну – один з найкращих періодів міста: жителі дихали “вільним” повітрям, місто “почувалось” самостійним і активно будувалось у кращих та передових трендах того часу.” Так все це було, але було в межах Королівства Руського – і лише коли внаслідок Люблінської унії тим самим денонсувавши Кревську унію – ці території Польщі Русі Литви окреслюються як “Річ загальна” , а насправді великопольські шовіністи фактично захоплюють владу. Полякам завжди був притаманний шовінізм, хочу нагадати що останній єврейський погром уже в 20 стт Карл післявоенна Європа !!!!! Гітлер мертвий а поляки убивають та грабують своїх співгромадян євреїв у місті Кельце. Але ми відхилилися від теми. Внаслідок Люблінської унії починається переслідування книгодрукування, закриття монастирів шкіл, утиски іновірців та інородців. Польські фантазії про себе як обраний народ починають котити ще недавно могутню державу до фатального кінця. Оцю історію напишіть пане Гулюк ,а не свої фантазії про благодать Речі Посполитої на костях одуреної Русі та Литви.
пане Ярославе, Ви читали статтю, чи тільки її перший абзац? Я дуже радий, що Ви обмежились невеликим “розбором” моєї статті, бо перш ніж розбирати – треба прочитати і подумати! Я звичайно дуже перепрошую, але методологія Вашої критики на рівні дитячого садочка! Або ж твердолобого пропагандиського придатку до якоїсь тоталітарної ідеології. Ви повихоплювали вигідні для Вас і Вашої думки фрагменти і подали їх як ніби гримучу суміш і суть моєї позиції!!! Будь ласка, спробуйте осилити текст цілком і переосмислити його цілісно, а не в перспективі одного абцазу (я би не закликав Вас до цього, але якщо Ви вже беретесь коментувати – то будьте добрі). Навіть уважне прочитання останнього абзацу Вам покаже, що Ви трохи не тим займаєтесь і дискутуєте про те, що не потребує в даному випадку обговорення. Я не доводжу тезу про РП до 1569 року і знаю коли та як виникало це обєднання, а Ви ніби не є радянським пропагандистом, тому закликаю Вас перестати поводитись таким чином, ніби є – маю зараз на увазі бездумне придирання до вихоплених фрагментів. Далі – частково погоджуюсь із доцільністю Вашого зауваження, що я не до кінця коректно назвав Владислава лише польським королем. З іншого боку, і в цьому нічого гріховного не бачу, адже він таки був польським королем! І Ви самі переліком його титулів, як і я в статті, це проілюстрували! Натомість, кардинально не погоджуюсь із запропонованими Вами категоріями оцінки національного фактору. Ви привязуєте це лише до етніки. Я би так у цьому випадку не робив. На сам кінець – знову ж закликаю читати уважно, а головне – при цьому ще й думати!
Закінчуючи тему хочу сказати що часи коли русинам (литовцям) Ягеллонам удалося взяти під свій контроль Центральну Європу від Альп до Дніпра, це був час справжнього процвітання народів та миру. Але на заході були люди явно не задоволені таким станом речей і за їх спинами папські нунції вже точили ножі поміж народами розпаляючи великодержавний шовінізм у мадярів та поляків. Але це вже інша історія з польсько-мадярським католицьким модерном, але вже без “вільного повітря”, з єзуїтством ,утисками, переслідуваннями, затиранням і переписуванням давньої історії та національно визвольними війнами хорватів, словенів, українців ..
пане Ярославе, Ваш останній пасаж – це вже комплекс меншовартості і взагалі – накладання на давніші періоди матриці ХІХ і ХХ століть, конфліктів, які відбулись у ці періоди. не займайтесь, будь ласка, дурницями!
пане Євген я уважно прочитав Вашу статтю і тому спростовую думку яку ви проносите через усю статтю про те як добре жилося у Речі Посполитій з полякам адже польський король Ягелон …..Ягелони не мали відношення до Речі Посполитої. тому я спростовую вашу тезу.
ДО речі пане Євген Вам як людині яка з такою приязню писала про Владислава хочу показати деякі штрихи які Ви можливо не відмітили. Папа Євгеній 1 січня 1443 року оголошує хрестовий похід проти турків та направляє папського легата Джулиано Чезаріні до Владислава та переконує щоб той прийняв участь у хрестовому поході. Ягеллон не дуже задоволений , адже тільки не давно він уклав вигідний для корони мир з Мурадом Джузепе долучає все красномовств обіцяє підтримку тевтонців, та німців, та розказує про внутрішні негаразди османів та відсутність їх війск у Європі. Владислав погоджується. Тоді ще не був написаний Макіявеллі трактат Державець. А то як людина освічена король прочитав і зрозумів основи на яких базується папська політика. Можливо то ді він би іншими очима подивися на Чезаріно. Німецька допомога надходить у вигляді кількох пяних лицарів з Прибалтики. Довірливий Ягелон збирає підручне мадярське та валахьке війско, сербські загони не прибувають, війська з Литви та Польщі не стягуються і війско вирушає в Болгарію, адже турки далеко. А що в Італії? Папа римський – а в Італійських портах пусто . Італійські кораблі перевозять з Малої Азії, Єгипту, Лівії турецькі вілійська у …… Болгарію. Наслідки , як і про мариновану голову, не буду Вам розказувати – , історія сліз, піту та крові. Так формуються як Ви пане Євген сказали “матриці” що вплинули на 19 та 20 стт.
Як останній штрих у портреті Короляхочу сказати Владислав не покинув своє військо як це робили італійські та німецькі полководці того часу. Король залишився на полі битви. Тіла не знайшли бо башибузуки ще два дня грабували тіла. А голова Короля плавала у маринаді.
пане Ярославе, я вже встиг дуже пошкодувати, що підтримав з вами розмову))) але перші ваші репліки ще принаймні видавались більш змістовними. тепер же – чим далі, тим гірше. Ви не тільки раз за разом демонструєте, що надто неуважно читали текст, так до того тепер ще й демонструєте незнання історії – “Ягелони не мали відношення до Речі Посполитої”. Ви впевнені, що не мали? де Ви це взяли? ніяк не можу зрозуміти у чому закорінені Ваші погляди. це точно не джерела. ніби і не зомбі-націоналізм, може всесвітня змова?))))) або штампи радянської пропаганди? на останнє слово “єзуїтство” трохи вказує)) поцікавтесь, будь ласка, де вчився Б. Хмельницький і більша половина “українського” нобілітету та духовенства тих часів. гадаю у вас тоді зміниться думка про “єзуїтство”. внаслідок Люблінської унії книгодрукування не утискалось, а навпаки розвивалось, але не зараз про це говорити. історію і “наші” “переписували”, але знову ж не про це зараз. гадаю, що на цьому варто поставити крапку у цій бесіді. Вашу ненависть до Речі Посполитої ми тут не вилікуємо, а моє переконання, що більшість українців сприймають даний період через призму “ми хороші, а всі погані” також нікуди не зникне. тим не менше, я все одно дякую вам за увагу до статті!
ВІДПОВІДАЮ “Ягелони не мали відношення до Речі Посполитої”. Ви впевнені, що не мали? де Ви це взяли? – тому що держава Річ Посполита була утворена внаслідок хитромудрої політичної комбінації як наслідок Люблінській унії 1569 року.Литвсько-руська знать опинившись на одинці з реінтегрованою Золотою Ордою на чолі з Москвою перед лицем венної катастрофи фактично погоджується на ультиматум католицького частини. Там власне ліквідовується Руське королівство і утворюються 6 воєводств що передаються Польській короні. Що до самих Ягеллонів їх династія припиняться через три роки по Люблінській унії і не останню роль в згасанні династії і підготовці унії робить італійка Бона Сфорца. Сам же останній Ягеллон Сігізмунд починаючи з 1544 перебуває на територіях Литви-України в оточенні русько-литовської знаті, зокрема Острозькі , Радзивіли, навіть одружуеться таемно з Барбарою Радзивіл і змушує визнати її королевою. Та Бона Сфорца кладе край і цьому шлюбу – отруївши чергову невістку. Після смерті цього короля починається повзуча католизація елітиоділивши його на польське і католицьке і меншовартісне русинсько-литовське. Зрозуміло що в цьому форматі Річ Посполита ведучи фактично війну з власним населенням губила насліддя Ягеллонів допоки не була просто поділена між сусідами.
Дуже примітивна і груба пропаганда “польського міра”.
700 літньої окупації не буває. Дуже цікава стаття