8 травня 1894 року, в Grand Hotel велике гамірне товариство відзначало початок гастрольних виступів Соломії Крушельницької на львівській оперній сцені. Соломія жартувала, сміялася, розповідала веселі історії, а на душі було не солодко…
Соломія була змушена підписати контракт з львівською оперою, бо її родина переживала велику скруту і потребувала допомоги. Співати зараз на оперній сцені було досить ризиковано, адже декілька місяців тому за порадою проф. Фаусти Креспі молода співачка, випускниця класу сольного співу професора Валерія Висоцького у Львівській консерваторії, перейшла з мецо-сопрано на лірико-драматичне сопрано; вона щойно почала вивчати новий для себе репертуар… а тут довелося переривати навчання в Мілані і їхати на гастролі.
Але Соломія їхала не в чужі краї, а до «своїх» людей, вона була переконана, що тут її підтримають і, в разі потреби, прийдуть на допомогу. Але сталося те, чого ніяк не очікувала Соломія. Замість підтримки, розуміння, вона зустріла холод і навіть ворожість.
Їі колишні друзі, вчителі, партнери по сцені звинувачували співачку в тому, що вона перейшла на сопрано (співає «не своїм» голосом), а до того ще виконує партії італійською мовою, виявляли своє неприйняття її новаторського трактування оперного мистецтва. Професор Висоцький категорично не сприйняв «нового» голосу своєї вихованки і відкрито її критикував. Ці перші місяці на львівській оперній сцені стали для молодої співачки справжнім гартом.
Свої емоції, відчуття Соломія виливала у листах до Михайла Павлика (1853-1915), з яким листувалася від 1893 року.
Михайло Павлик – публіцист, письменник, громадський і політичний діяч став молодої співачки наставником, вчителем і другом. Ці листи сьогодні є цінним джерелом знання про внутрішній світ Соломії Крушельницької в період її формування як особистості і артистки.
Тоді, у травні 1894 р., двадцятиоднорічна Соломія дуже важко пережила випробування, що випали на її долю. Їй потрібно було аж декілька тижнів, щоб нарешті заспокоїтися, прийняти, а згодом і змінити ситуацію. Читаючи її листи, ми стаємо свідками важкої внутрішньої боротьби, в ході якої гартувався характер Соломії. Ось деякі рядки:
12.05: «Щодо критики «Фауста», то ще побалакаєм, а Вам скажу тільки, що я не була собою довольна…»
22.05: «Знаєте, дуже поколотилося в моїй душі, ще незагартованій, отсе власне, що я повернула до Львова. На вид різних гарячих обов’язків, які я з поворотом в рідню по півроці ще виразніше зрозуміла, надурно силувалася бути спокійна. З зимною кровію дивитися на нужду родини та ще й від побічних людей в артистичнім світі дізнавати заваду на кождім кроці і слові, на се мене не вистарчало. Писати тоді було до Вас неможливо (я взагалі цілий сей місяць до нікого не писала). Тепер зачинаю приходити до нормального стану, то є: най там і громи б’ють на мене, я беруся за роботу, бо лиш нею всій біді зроблю конець! Ваші листи були мені дуже потрібні через час того перелому, жаль мені лиш, що я Вам не віддячила за них в відповідний час. Ви мені простіть мої мовчанє і поможіть мені се направити… «Фауст» я сама знаю, що дуже мізерно випав, але бо його всього-навсього раз цегуленний виділа на сцені і сама перший раз співала. Критики львівські мусять так написати, як пишуть, я би також так само зробила з додатком сумлінної оцінки гри і співу, бо тоді і я би щось з такої критики скористала… Я собі поклала виконувати обов’язок якнайретельніше…»
10.06: «Поволі я якось вийшла з тих інтриг позакулісових, то ж і свобідніше віддихаю і писати до Вас буду частіше. Я не знаю, чого тим людям бути такими поганими і затруювати собі і другим те життя, і так вже мізерне. Я Вам і не писала, які я терпіння пережила в початках моїх виступів. Як знаєте, не по своїй волі повернула у Львів, але що ж було в кінці робити, як ми зробили контракт з дирекцією на тих п’ять місяців, то треба було хапатися за роботу, котру мені на карк наложили, та виконувати її, по можливості, сумлінно. Ані мені не снилося на тій дорозі праці подибати таких ворогів в особах, як мені здавалося, прихильно для мене успособлених, а, навіть, як от такий Мишуга і Висоцький (перший мій професор співу) творилися моїми найщирішими приятелями. Що робити, завелася на них! Замість, щоби мені подати руку та помогти побороти перші кроки сценічні, котрі і найталантливіших заставляють підпадати дивним вражінням, они, де лиш могли, розговорювали і сміялися з мого співу та й взагалі з мого “оригінального” понимання штуки. Так навіть далеко посунулися в своїй неповздержній критиці, що ужили свого впливу і на рецензентів. Мишуга всіма силами старався, щоби мене вифурувати з театру. Доказував предивні причини, щоби склонити дирекцію до зірвання зі мною контракту, казав навіть (як сам директор Шидловський повторяє), що його дражнить мій спів і він не буде зі мною виступати. Аж, нарешті, самі театральники поміркували, що нельзя даватися водитися за ніс Мишузі. По другім моїм виступі в «Аїді» зі Шляфенберґом, прийшли до мене з ґратуляціями і сказали, що остають при зробленім контракті, помимо заявлень Мишуги. Таким чином, видите, я остану ві Львові аж до осені, перероблю собі репертуар, зароблю трохи грошей та й поїду в світ широкий і лишу поле ворогам. Щодо газетників, то, гадаю, найкраще лишити часові, то мусить перем’ятися, бо маю публіку за собою. Такої борби мені навіть треба хоч би для того, щоби в зарозумілість не попасти».
21.06: «…вороги – ворогами, а правда – правдою»
4.07: «…“Африканка” то є щось вроді “Аїди” і не згірше,а, може, й ліпше від “Аїди”, відспівала її, та й сама публіка дуже сердечно мене приняла…”
24.07: «В театрі дуже багато оправилося в мою користь через Шуберта. Він був на «Трубадурі» і так висказався прихильно о мені, що, мовляв, аж наші директори отямилися, що мене треба пошанувати яко силу артистичну.»
З кожною новою виставою зростало захоплення публіки талантом Крушельницької, і ніхто вже не міг затьмарити її слави. Блискучі виступи артистки на львівській оперній сцені в 1895-1903 роках свідчать про беззаперечний успіх та цілковите підкорення львівської публіки та критики.
Випробування, яке пережила Соломія Крушельницька на початку свого творчого шляху, зробило її сильною загартованою особистістю, котра згодом здобула славу Великої Артистки.
Роксоляна ПАСІЧНИК
старший науковий співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела і література
- Листування // Соломія Крушельницька. Спогади. Матеріали. Листування. У 2 ч. Ч. 2. Матеріали. Листування / Упорядкув. і прим. М. Головащенка. – К., 1979. – С. 183-372.
- Мисько-Пасічник Р. Крушельницька і Львів // Соломія. – 1999. – Грудень. – С. 1.
- Мисько-Пасічник Р. Матеріали до літопису життя Соломії Крушельницької // Вісник Львівського університету / Редкол.: І. Безгін, М. Гарбузюк, Л. Кияновська та ін. – Львів, 2002. – Вип. 2. –299. – (Сер.: Мистецтвознавство)
- Пасічник Р. Соломія Крушельницька про себе і свій час // Соломія. – 2016. – №3.
- Фонди Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
- Білавич Данута. 1894 рік у житті Соломії Крушельницької // Соломія. – 2014. – Жовтень-грудень. – С. 1.
