Кожен з нас намагається залишити слід в історії, вписавши, тим самим, своє ім’я до єдиної книги-реєстру дій всього людства. Інколи ж відбувається і навпаки – доля залишає клеймо на людині, не лише за життя, але й після смерті, додаючи штрихів до загального образу індивіда. В окремих випадках перше і друге переплітаються в єдине ціле, поєднуючи в нерозривну єдність минуле та майбутнє людини. Третій випадок саме про одного з перших та найвидатніших українських книгодрукарів – Івана Федорова.
Ще за життя Федоров топтав стежину до почесного звання першодрукаря, але й після його смерті доля розпорядилась таким чином, що книги не перестали оточувати майстра. Як наслідок, біля одного з пам’ятників друкарю, розташований унікальний букіністичний форум під відкритим небом, де можна купити все, що є в царстві книг і за будь-якими цінами.
Сьогодні площу в районі вулиці Підвальної, перед колишнім Королівським арсеналом, важко уявити без пам’ятника першодрукарю Івану Федорову (чи Федоровичу – як він сам себе називав пізніше).
Важко її уявити також і без книг, за продажем та обміном яких стежить застигла постать Федорова. Книги (хоч зовсім не такі як сьогодні) оточували Івана Федорова за життя, не покинули вони його і після смерті. Хоч в монументі-сторожі і не завжди вдається впізнати саме Івана Федорова (дивлячись на мускулисте тіло, виникає алюзія не з друкарем, який все життя працює над книгами, а з міфологізованими героями з Монументу Слави), але однозначним є те, що без цієї фігури, як і без книжкового ярмарку, площа не мала би того духу, яким вона оповита для, вже цілого покоління, читачів та туристів.
Львів і Іван Федоров надто пов’язані, аби в культурному й туристичному просторі першого не було висвітлено та розвинуто тему другого. Іван Федоров переїхав до Львова у 1572 році, уникаючи переслідувань, які міг зазнати в Московії. Перш ніж потрапити до Львова, друкар зупинився на кілька років у Великому князівстві Литовському. На той момент він вже встиг видати Апостол в Москві (1564) та Часослов, Псалтир і Євангеліє Учительне (1569 – 1570) у Заблудові (північне Підляшшя, на межі польських і білоруських земель).
Після виходу Псалтиря й Часослова литовський гетьман Григорій Ходкевич, який утримував друкарню в Заблудові, вирішив припинити видавничу діяльність і запропонував Федорову зайнятись рільництвом. Така перспектива не надто втішила друкаря. Федоров вважав, що “не личило за ралом чи сівбою собі віку вкорочувати, бо замість плуга я володію майстерністю знарядь праці руками, а замість житніх зерен повинен розсівати по світові зерна духовні і всім, як належить, роздавати духовну поживу”.
За обставин, які склались, Іван Федоров перебирається до Львова. Тут, 1574 року, він надрукував перший східнослов’янський посібник – Буквар (збереглось два примірники – один в бібліотеки Гарвардського університету, інший – в лондонській Британськиій бібліотеці) та здійснив друге видання Апостола (1574), цього разу на українських землях.
У Львові Федоров працював в друкарні монастиря св. Онуфрія, де, як зазначено в його надгробній епітафії, “друкованє занедбане обновил”. У Львові його називали “друкар москвитин”. За деякими даними, жив друкар у Кулганківському будинку, який відповідав колись сучасному розташуванню будинку №4 вулиці Краківської.
Принаймні є записи, які свідчать, що 1753 року “руський друкар” сплачував королівський подвійний шос за проживання у цьому будинку.
В другій половині 1570-х Федоров перебрався до Острога, під патронат Костянтина Василя Острозького, де також займається книговидавництвом. Там він видав Новий Завіт та Псалтир. Та вже на початку 1580-х знову повертається до Львова. Свою друкарню відновити він не зумів – вона перейшла у власність Львівського Успенського братства. Якийсь час Федоров нібито відливав гармати на замовлення короля разом з пушкарем Данилом. Останні роки життя провів у проїздках. Був, зокрема, у Кракові та Відні. В Відні показував імператору Рудольфу І свій винахід – багатоствольну гармату зі змінними стволами.
Стосовно того де поховано першодрукаря, то тут також є різні версії. Мова йде про захоронення на цвинтарі монастиря св. Онуфрія, або навіть у самій церкві того ж монастиря. На надгробку Івана Федорова в Онуфріївському монастирі було зроблено напис: «Іван Федорович, друкар Москвитин, котрий старанням друкарство занедбалоє оновив». Надгробок проіснував до 1883 року.
Вперше мова про спорудження монументу на честь першодрукаря, зайшла у Львові в 1947 року. Тоді було звернення від представників однієї інституції до представників іншої і на цьому все затихло. Тему знову підняли 1958 року, але й тоді безпосередньо до спорудження не дійшло. Єдине, що варто зазначити, цього разу в пропозиції проекту згадувалась площа перед колишнім арсеналом, як можливе місце під пам’ятник. Чергове затишшя перервав 1963 рік. Питання про встановлення монументу Федорову підняв керівник обласного управління культури Я. Вітошинський. У зверненні до місцевих партійних і виконавчих органів йшлося про встановлення до травня 1964 року на одній з площ Львова постаменту з погруддям першодрукаря.
1964 рік був знаменний тим, що саме тоді минало 400 років від часу виходу першої друкованої Іваном Федоровим книги – Апостола, але не того, що вийшов у нас. Було розроблено проект святкувань події. Серед запланованого – пам’ятна виставка у Львівському музеї українського мистецтва та Львівському державному поліграфічному інституті імені Івана Федорова, проведення наукової конференції, підготовка видань про Івана Федоровича та історію книгодрукування і меморіальні заходи. Останнє, але чи не найважливіше – пам’ятник друкарю і цього разу … ще не відкрили. Тому, 1974 рік. Знову ювілей, але цього разу 400 років від “нашого” видання Апостола. Але і тут припізнились і відкриття пам’ятника відбулося лише 1977 року. Тобі було встановлено монумент роботи скульпторів Валентина Борисенка та Валентина Подольського, архітектора Анатолія Консулові.
Пам’ятник виконано без традиційного постаменту. Над рівнем площі трохи піднімається прямокутник, викладений в один ряд темною кам’яною бруківкою. Постамент стилізовано під дорогу, якою нібито крокує першодрукар. На ньому довгий фартух, волосся перев’язане сиром’ятним ременем. В одній руці в нього оздоблена книга, а інша імітує рух сіяча. Цей рух пояснено на плиті “мне надлежит духовные семена по вселенной розсевати и всем…роздавати духовную пищу…Иван Федоров друкарь московитин”. Плита винесена окремо і укріплена на невисокій кам’яній стіні праворуч від пам’ятника. У верхньому куті стіни зображено старовинний герб Львова і видавничий знак Івана Федорова.
На початку 1990-х років міська рада ініціювала перенесення пам’ятника Федорову на вулицю Володимира Великого 2 та встановлення перед будинком Преси і видавництвом «Вільна Україна». Однак ця ідея, як і намагання міської ради закрити книжковий базар втіленими не були.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
Ісаєвич Я. Українське книговидання: витоки, розвиток, проблеми. – Львів, 2002. – С. 104 – 117; Мельник І. Масик Р. Пам’ятники та меморіальні таблиці міста Львова. – Львів: Апріорі, 2012. – 307 с.
