Олена Кульчицька – видатна творча особистість, художній досвід якої спричинився до появи нових естетичних концепцій в українському мистецтві початку ХХ століття. Оперта на національні традиції творчість художниці, її високі громадянські почування привертали увагу не лише мистецької критики, але й широкого кола шанувальників її таланту. Важливо, що діяльність художниці перебувала і в полі зору великого подвижника української культури та мецената галицького митрополита Андрея Шептицького.
Вперше митрополит Андрей Шептицький побачив твори молодої художниці на промислово-літургійній виставці, яка відбулася у Міському промисловому музеї у Львові 1909 року. Її емалі, які були окрасою виставки, свідчили про появу нового таланту, що яскраво заявив про себе. Окрім емалей, художниця заекспонувала й олійну картину із промовистою назвою «Богородице Діво Маріє, молися за нами» в сецесійній стилістиці. У рецензії на цю виставку, вміщеній у газеті «Діло» за 16 липня 1909 р. В. Шухевич зазначає: «…отся мала збірка праці була безусловно найліпшою і найкрасшою з вистави і свідчить про визначний талант нашої артистки. Доказом того нехай буде і сей факт, що талантом п-ни Кульчицької одушевленні такі знатоки штуки як наш Митрополит, проф. Левинський і ін., та бажаючи пізнати й інші праці п-ни Кульчицької удалися просто з виставки до її робітні». Захоплений творами молодої малярки Галицький владика вирішив особисто привітати її та скласти свої враження від виставки. Однак, на жаль, Митрополит не застав художницю, оскільки тоді вона перебула на літніх вакаціях у Косові. Про цей факт є згадка і в записах Олени Кульчицької: «Під час нашої сестри і моєї неприсутности (ферії* в Косові у Родичів) був вертаючи з виставки митрополит Шептицький» [О. Кульчицька Автобіографічні записи. Папір, рукопис. Архів О. Кульчицької Е 4051; 59 394].
В опублікованих спогадах художниці знаходимо теж її думки про митрополита Андрея Шептицького як мецената української культури, якому завдячували моральною та фінансовою підтримкою молоді художні таланти. Роздумуючи над своїми мистецькими планами, вона зазначає: «Треба було подумати над здійсненням давно подуманого батьком плану праці на хліб щоденний. На жаль, не висувалася на перший план мистецька праця, до якої по причині свого таланту, замилування та приготування мала право. Перешкодою до здійснення планів по мистецькій лінії було й те, що українська суспільність була на стільки вбога, що не могла удержати мистця, бо крім мецената графа Ш.[ептицького] не було більше нікого, хто б міг допомогти мистцю (зрештою й без мене мав він багато інших під своєю опікою, і вони користали з його піддержки)» [Олена Кульчицька (1877-1967). Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво: альбом-каталог / Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького; авт. статті, упоряд.: Л. Кость; упоряд. спогадів: Л. Кость, Т. Різун. – Львів; Київ: Апріорі, 2013. – С.32].
О. Кульчицька, як і більшість галичан, була стурбована долею Владики Андрея, якого царський уряд ув’язнив і вивіз до Росії в роки Першої світової війни. 15 вересня 1914 року Митрополит був ув’язнений в палаті на Святоюрській горі, а 18 вересня його відправили до Києва, а звідти до Спасо-Євфиміївського монастиря в Суздалі, де перебував до грудня 1916 року. Згодом його перевезли до Ярославля і щойно в жовтні 1917 року він повернувся до Львова. «До своєї резиденції Кир Андрей дістався ніби на плечах народу. Від Перемишля до Львова, люди, що прибували навіть дуже здалека, масово збиралися вздовж колії, аби хоч побачити той потяг, і на станціях вирував натовп. Митрополит повернувся до своєї роботи сповнений надій», – так описує повернення митрополита Кирило Королевський* у своїй книзі «Митрополит Андрей Шептицький (1865-1944)», яка вийшла друком у Львові 2014 році.
Ці життєві перипетії Владики, зокрема, знайшли своє пластичне втілення у гравюрі О. Кульчицької «Пастир і вовки» (1916), де він зображений як добрий пастир, що оберігає своє стадо від нападу розлючених вовків. Його могутня постать в чернечій одежі, зображена на тлі сибірських снігів, вражає величчю та незламністю духа. Щодо історії згаданого твору, цікавим є той факт, що в авторських «Списках творів графіки», які зберігаються в архіві Кульчицької [АК В 4021; 59362/3], нема твору під назвою «Пастир і вовки», натомість є запис: «Для митрополита Андрея Шептицького» і дата – 1916 рік. Можемо припустити, що списки складалися у радянський час і художниця не вказала правдивої назви гравюри. Микола Голубець у статті «Олена Кульчицька. З приводу її воєнних картин», яка опублікована 1917 року у виданні «Стрілецький калєндар-альманах Артистичної горстки і Пресової кватири У.С.В. в полі», серед інших дереворитів, теж згадує твір під назвою «Митрополит Шептицький». Тут варто зауважити, що ще донедавна тема праці О.Кульчицької над образом митрополита не мала належного висвітлення в працях сучасних дослідників української культури.
Цикл «Страсті Христові», над яким художниця працює у Відні у роки еміграції 1915 року, на нашу думку, так само зумовлений переживаннями подій Першої світової війни та духовним впливом Глави Української греко-католицької церкви митрополита Андрея Шептицького, моральним авторитетом українського народу. Розуміння свого громадянського обов’язку найбільш відчутним було саме у творчості Олени Кульчицької, і саме це вирізняло її в середовищі українських художників Галичини того часу.
На початку ХХ ст. та в перші його десятиліття мистецтво української графіки розвивалося завдяки творчій праці Олени Кульчицької, яка привнесла в цю галузь чимало нових модерних ідей. Саме графіка відкрила перед нею якнайширші можливості для реалізації своєї широко задуманої мистецько-естетичної програми становлення та розвитку новітньої естампної графіки і піднесення її ролі в духовно-культурному зростанні свідомості галицького люду. «Те, що вже нині ставить Кульчицьку на осібне, доволі високе і самостійне становище, це її дереворити. Переглядаючи їх, доходимо до переконання, що тут лежить її сила, тут широка область для виразу її творчої індивідуальности», – зазначав палкий прихильник її таланту М. Голубець. Підтвердженням цієї думки стали урочистості, присвячені 25-літтю її мистецької праці. Асоціація незалежних українських мистців (АНУМ), до якої належала і художниця, 1933 року влаштувала її персональну виставку. До цієї події було видано каталог виставки та невеличку монографію М. Голубця (автор вступної статті) та М. Осінчука, в якій автори концептуально окреслили роль і місце О.Кульчицької в тогочасному художньому процесі. З цієї нагоди 13 квітня АНУМ влаштувала і урочистий вечір, на якому від імені митрополита Андрея Шептицького мав промову д-р Йосиф Сліпий, ректор Духовної академії. Від того часу розпочалися творчі взаємини О. Кульчицької та о. ректора Й. Сліпого, який підтримував широкі контакти з українськими митцями. Про це, зокрема, йдеться у статті Олега Сидора «Патріарх Йосиф Сліпий в культурно-мистецькому житті України», яка опублікована в науковому збірнику Львівської духовної семінарії св. Духа (2002). Із неї дізнаємося про аудієнцію О.Кульчицької в Митрополита, яка відбулася 1933 року, зазначимо, за сприяння Й.Сліпого, та про намір останнього придбати її картини для музею Богословської академії.
О. Кульчицька брала активну участь у культурно-мистецькому житті Львова міжвоєнного періоду. Вона була активним експонентом на виставках мистецького об’єднання Гуртка діячів українського мистецтва (ГДУМ), згодом активно підтримувала контакти з АНУМ, беручи участь у виставках тогочасної української графіки і, зокрема, у VIII виставці, присвяченій Митрополиту Андрею, яка відбулася у листопаді–грудні 1936 року. На цю виставку художниця подала низку олійних картин та дереворити із свого нового циклу «Легенди гір і лісів» (1936). На обкладинці каталогу виставки зазначено: «VIII мистецька вистава. Мистці Митрополиту Андрею». У вступній статті, яку підготував Св. Гординський, знаходимо оцінку меценатської діяльності Митрополита: «Історія перечислить колись усі ті прізвища, оцінить кожен почин і подвиг Вашого меценатства, Вашого жертовного зацікавлення українським мистецтвом і Вашої безпосередньої участи в його розвитку».
У радянський період та в роки Другої світової війни (1939-1945) О.Кульчицька продовжує творчо працювати, розвиваючи у графіці основні напрями своєї мистецької програми. Засобами графічної мови вона відтворює тодішнє буття. Провідне місце в її графічній творчості того часу займає релігійна проблематика, тема боротьби українського народу за національне визволення, тема еміграції та воєнного лихоліття. В цьому не можна не бачити духовного впливу Митрополита. У 1939 році вона знову звертається до етапного твору І. Франка – поеми «Мойсей». Ілюстрації до твору відкривають нову сторінку в її графіці, зорієнтованій на творче переосмислення формально-пластичних засад мистецтва українських стародруків.
Особливе місце у її творах того часу посідав мотив Собору святого Юра – величної пам’ятки українського бароко, духовного центру галицької землі, до якого були звернені погляди українців у роки війни. З вікон помешкання сестер Кульчицьких відкривалась велична панорама Собору святого Юра і митрополичого саду. Художниця часто малює аквареллю цей краєвид у різні пори року- “Святий Юр весною», «Святий Юр взимку» (1943), «З мого вікна», (1942), «Святий Юр з вулиці Шептицьких»), трактуючи сюжет не лише як пейзаж чи архітектурний мотив, а надаючи йому символічного звучання, як у чорно-білому лінориті «Собор св.Юра» (1939). Велична споруда собору зображена на тлі чорного грозового неба, пронизаного блискавицями. Постаті жебраків біля брами собору підсилюють драматичний настрій твору.
У розпал Другої світової війни художниця працює над монументальним полотном «Покрова» (1943). У ньому вона ще раз осмислює значення постаті Митрополита для українців. У згаданому творі, який нині є власністю Святоюрського собору, Пресвята Богородиця простилає свій омофор над двома найбільшими українськими святинями – Святим Юром у Львові та Софіївським собором у Києві. Серед пристоячих – представників різних верств українського суспільства вирізняється величава постать Галицького митрополита Андрея Шептицького.
До Владики Андрея, опікуна української культури, засновника Національного музею у Львові, морального і духовного провідника галицьких українців О. Кульчицька завжди ставилася з великим пієтетом і довірою. Саме тому, у листі від 22 березня 1944 року художниця звертається до нього з проханням прийняти на зберігання до Митрополичих палат свої твори. Своє прохання пояснює бажанням зберегти хоча б незначну частину власного творчого доробку, зваживши на загрозу, пов’язану з неминучим поверненням радянської влади. Цій темі присвячена стаття Л. Кость та О. Семчишин-Гузнер «Олена Кульчицька про долю свого творчого доробку (за матеріалами листів до митрополита Андрея Шептицького та Ірини Добрянської 1942-1944 років)», яка вміщена у числі 8 (13) «Літопису Національного музею у Львові» за 2011 рік, а нинішня публікація – це ще одна спроба показати вплив митрополита Андрея Шептицького на духовний і творчий розвиток Олени Кульчицької.
Любов КОСТЬ
Завідувач художньо-меморіального музею Олени Кульчицької у Львові
Примітки:
* ферії (західноукр.) – відпочинок, канікули
*Жан-Франсуа Жозеф Шарон (1878-1959), відомий під псевдонімом Кирило Королевський, греко-католицький священик, богослов, послідовник справи митрополита Андрея Шептицького.
