23 березня – особлива дата для українського культури. Адже саме цього дня 1923 року розпочалася історія одного з найславніших культурно-мистецьких осередків Західної України.
Мистецька школа Олекси Новаківського – перша на галицьких теренах українська художня школа з чітко вираженою національно-культурною орієнтацією. Саме їй завдячує своїм становленням ціле покоління непересічних творчих особистостей, котрі мовою мистецтва заявили про Україну на увесь світ.
Своєю діяльністю Мистецька школа завдячувала далекоглядності, терпінню та наполегливості двох знакових постатей української історії: митрополита Андрея графа Шептицького (1865 – 1944) – визначного духовного провідника і мецената, та художника Олекси Новаківського (1872 – 1935), одного із найбільш неординарних українських митців першої третини ХХст. Новаківський, уродженець Поділля і випускник Краківської Академії, прибув до Львова на запрошення владики наприкінці 1913 р. Митрополит і Маестро, пише дослідниця Л. Волошин, «належали до грона тих освічених людей Галичини, котрі […] усвідомлювали величезну потребу заснування у Львові національної художньої школи, яка мала б стати кузнею молодих мистецьких кадрів та осередком спадкоємності художніх традицій від покоління до покоління».
Прелюдією до створення Мистецької школи стали приватні заняття у майстерні художника в колишній віллі польського митця Яна Стики (1858 – 1925) поблизу Святоюрської гори (тепер – Художньо-меморіальний музей О. Новаківського, відділ Національного музею у Львові ім. А. Шептицького, вул. Листопадового Чину, 11). В числі перших учнів Маестро – згодом відомі митці: Микола Анастазієвський (1891 – 1974), Роман Сельський (1903 – 1990), Софія Зарицька-Омельченко (1897 – 1972), Лев Ґец (1896 – 1971) тощо.
Протягом десятиліття (1923 – 1935) Мистецька школа О. Новаківського залишалася приватною фундацією, що існувала здебільшого завдяки доброчинним пожертвам (аби посприяти школі постала громадська організація – Українське товариство прихильників мистецтва, УТПН). Декілька років (1923 – 1925) школа виконувала роль мистецького факультету Львівського (таємного) українського університету: О. Новаківський обіймав посаду декана, а інший відомий художник Осип Курилас (1870 – 1951) – його заступника.
Ставши важливим фактором культурно-мистецьких процесів в Західній Україні 1920 – 1930-х рр., Мистецька школа О. Новаківського згуртувала довкола себе українську еліту краю. В числі її палких шанувальників – політик і державний діяч Дмитро Левицький (1877 – 1942), письменники Василь Стефаник (1871 – 1936) та Уляна Кравченко (1860 – 1947), правники Володимир Старосольський (1878 – 1942), Іван Голубовський (1878 – 1957) і Степан Федак (1861 – 1937), поет Богдан-Ігор Антонич (1909 – 1937), лікарі Вацлав Морачевський (1867 – 1950) та Мар’ян Панчишин (1882 – 1943), музиканти Василь Барвінський (1888 – 1963), Микола Колесса (1903 – 2006), Борис Кудрик (1897 – 1952), суддя Антін Рак (1876 – 1958), журналіст Василь Софронів-Левицький (1899 – 1975) і т. д. Частими відвідувачами майстерні О. Новаківського, в якій проходили більшість занять Мистецької школи, були також польські художники (Фридерик Паутч, Владислав Яроцький) й мистецтвознавці (Владислав Подляха, Владислав Козицький).
Навчальний процес у Мистецькій школі О. Новаківського побудовано на зразок Краківської Академії. До викладання залучено знаних в Галичині та поза її межами митців й інтелектуалів, як от: психолог Степан Балей (1885 – 1952), антрополог Іван Раковський (1874 – 1949), реставратор Володимир Пещанський (1873 – 1926), мистецтвознавці Володимир Залозецький (1896 – 1959) й Іларіон Свєнціцький (1876 – 1956), архітектор Євген Нагірний (1885 – 1951), поет і театрал Микола Вороний (1871 – 1938) тощо. Цікавий факт: упродовж 1925 – 1926 рр. окремий курс (історія світового мистецтва) вихованцям школи читав особисто митрополит Андрей Шептицький.
Один з учнів Мистецької школи О. Новаківського Григорій Смольський так описав атмосферу нетипового учбового закладу: «То було щось таке, що не нагадувало ані середню школу з її систематичними лекціями, ані вищі школи з кафедрою. Щось зовсім інтимне, приватне, що шукало зверхньої форми. Для вступу треба було пройти екзамен по рисунку – кілька днів рисувати гіпсову Венеру і виказати свій хист і поступово входити в атмосферу хатнього життя професора. Тоді ішла друга – спільна робітня». «Малювали завзято вуглем на пакунковому папері, а Новаківський ходив перед полуднем виправляти рисунки учнів та давати свої зауваження… – згадував товариш Смольського Степан Луцик, – часом не залишав жодної риски, власне на таких коректурах найбільше навчилися». Л. Волошин називає О. Новаківського «особливим типом педагога, котрий не тільки навчав на лекціях основ професійної грамоти, але й жив з учнями одним життям, віддаючись їм повністю», додаючи, що «в школі панувала атмосфера тісного творчого спілкування, вчитель ділився з учнями досвідом цілого свого життя, здобутками власних нелегких творчих змагань».
Виявом подібного творчого спілкування можна назвати, зокрема, щорічні поїздки Маестро з учнями на пленер (фр. en plein air – «на відкритому повітрі») до села Космач (тепер – Івано-Франківська обл.). Іншою доброю традицією української художньої школи стали звітні (проводились наприкінці кожного року в Академічному домі у Львові) та пересувні (мандрували містами й містечками Галичини) виставки, на яких експонувалися твори учнів великого майстра.
Праця із молоддю дала бажаний результат: ще за життя О. Новаківського його вихованці опинилися в авангарді західноукраїнського культурно-мистецького життя, були активними учасниками різноманітних творчих об’єднань на кшталт Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ) і молодіжної групи «Руб». Промовистий факт: серед 76 українських митців, чиї твори виставлялися на «Ретроспективній виставці українського мистецтва за останніх тридцять літ» (Львів, Національний музей, 1935 р.), 23 були вихованцями Мистецької школи О. Новаківського. Найбільш здібні учні Маестро ставали стипендіатами митрополита А. Шептицького й користали з можливості продовжувати навчання в західноєвропейських мистецьких вишах…
Оскільки на цей рік припадає 95-ліття заснування першої української мистецької школи Галичини, Художньо-меморіальний музей О. Новаківського підготував цикл лекцій, присвячений історії школи, її викладацькому та учнівському складу, іншим особам так чи інакше пов’язаним із нею. На сьогоднішній день відвідувачі вже ознайомилися з основними віхами історії Мистецької школи, а також життєписами найяскравіших її вихованців: Святослава Гординського (1906 – 1993), Михайла Мороза (1904 – 1992), Леоніда Перфецького (1901 – 1977), Софії Зарицької (1897 – 1972), Стефанії Ґебус-Баранецької (1905 – 1985), Романа Чорнія (1905 – 1941), Григорія Смольського (1893 – 1985), Мирона Левицького (1913 – 1993), Едварда Козака (1902 – 1992), Іванни Нижник-Винників (1912 – 1993), Андрія Коверка (1893 – 1967), Івана Кейвана (1907 – 1992), Михайла Кміта (1910 – 1981), Володимира Ласовського (1907 – 1975), Ольги Плешкан (1898 – 1985) та інших.
Загалом у переліку учнів Мистецької школи О. Новаківського, укладеному довголітньою дослідницею творчості Маестро Л. Волошин – 91 прізвище. Більшість із них змушена була залишити батьківщину, знайшовши пристановище деінде: в Канаді (М. Левицький, Л. Перфецький, І. Кейван, В. Гаврилюк, С. Рудакевич), Сполучених Штатах Америки (С. Гординський, М. Мороз, О. Козакевич-Дядинюк, В. Ласовський, С. Луцик, Е. Козак, А. Малюца, А. Павлось, М. Кромпець-Морачевська), Франції (С. Зарицька, К. Мазур, Л. Крец, І. Нижник-Винників), Польщі (Л. Ґец, О. Винницький), Австралії (М. Кміт). Поодинокі вихованці Маестро досягли певного визнання в умовах радянської дійсності (Р. Сельський, Г. Смольський, С. Ґебус-Баранецька, М. Драґан, І. Старчук, А. Коверко). Окремі учні О. Новаківського пройшли пекло совєцьких концтаборів (О. Друченко, Я. Лукавецький, А. Давидович), загинули в катівнях тоталітарного режиму (Р. Чорній, В. Сениця) або ж у боротьбі за волю України (Д. Дунаєвський).
Школа О. Новаківського виявилась одним із найважливіших чинників формування новітнього українського мистецтва. Адже спадщина великого Маестро та його учнів продовжує впливати на кожне наступне покоління творчих особистостей.
Олександр ШЕЙКО
молодший науковий працівник Художньо-меморіального музею Олекси Новаківського
Джерела:
- Волошин Л. Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: Біографічний словник учнів. – Львів, 1998;
- Мистецька школа Олекси Новаківського у Львові: До 75-ліття заснування (наукові статті, каталог виставки). – Львів, 2000;
- Овсійчук В. Олекса Новаківський. – Львів, 1998.
