Мирослав Січинський – це постать, ставлення до якої не можуть уже визначити понад сотню років. Думки про нього настільки різні, що навіть не можна відшукати золотої середини. Народився він 11 жовтня 1887 році у селі Чернихівці Збаразького району Тернопільщини, помер 16 березня 1979 року у Вестленді, штат Мічиган, США.
Народився у священицькій родині, навчався у Коломийській і Перемиській гімназіях, на філософському факультеті Львівського та Віденського університетів. Належав до УСДП Галичини, був громадським активістом. 12 квітня 1908 року застрелив у Львові австрійського намісника Анджея Потоцького.
Мирослав Січинський був заарештований і засуджений до смертної кари, яку австрійський цісар через резонанс у світі замінив на 20-річне ув’язнення.
У 1911 році Дмитро Вітовський і Микола Цеглинський організували втечу Січинського. Він через Норвегію, Швецію втік у США, де проживав з 1914 до 1979 року.
Коли інші лише теревенили, він вже стріляв!
Цей напис міститься на стіні однієї з груп у соціальній мережі Вконтакте, яка присвячена Мирославу Січинському. Неважко догадатися позицію учасників даної групи. Вони розглядають цей вчинок як страту, а не вбивство, як справедливу помсту за кривду українців та фальсифікацію виборів до австрійського парламенту.
До того ж, широкий загал українського громадянства однозначно підтримав М. Січинського. Народ по селах співав: «Наш Січинський най жиє, а Потоцький най гниє!», дітям масово почали давати ім’я Мирослав. Схвально його сприйняли ліві і радикальні українські партії та діячі.
Ось як згадує ті події Кирило Трильовський, український адвокат, засновник “Січей”, з яких вийшло Українське січове стрілецтво, посол до австрійського парламенту, обраний саме на тих кривавих виборах, які коштували життя стільком українським селянам, серед яких і Маркові Каганцю.
“Мої панове! Я свято переконаний в тому, що вистріл Січинського врятував життя не одному галицькому старості й не одному виборчому шахраєві. Січинський знав, що підвладні графа Потоцького не мали би відваги до надужить на українському народі, якби сам Потоцький не дозволяв на це, або якби був просто не доручив робити ті лайдацтва. Січинський аж надто добре знав, що всякі скарги різних депутацій до Потоцького не матимуть успіху. Тому він хотів помститися за всі ті кривди, що їх учинив Потоцький нашому народові”.
Та й зрештою, дружина Анджея Потоцького клопотала про скасування смертної кари для Мирослава Січинського. Чи означає це, що вона розуміла логічність цього вчинку?
Що стосується ХХІ століття, то 29 січня 2014 року, у день пам’яті Героїв Крут, на будинку Львівської обласної ради було урочисто відкрито меморіальну дошку Мирославу Січинському. На дошці напис: «Тут у колишньому будинку Австро-Угорського намісництва 12 квітня 1908 року український патріот Мирослав Січинський скарав на смерть намісника Галичини шовініста А. Потоцького за кривавий терор проти українського народу та фальшування виборів».
Але чи потрібно прославляти вбивство?
Ми увіковічнили вбивство «шовініста». Проте, гр. А. Потоцький не був шовіністом. Обурення українців викликала тактика намісника під час виборчої кампанії до Галицького сейму 1908 р., коли завдяки його підтримці депутатами стали дев’ять москвофілів (яких не було в Сеймі впродовж 13 років).
Зненацька після виборів гр. А. Потоцький приїхав до провідника українського сеймового клубу Євгена Олесницького в Стрий (Є. Олесницький проживав у Стрию; це єдиний відомий випадок, коли намісник краю, порушивши етикет, відвідав домівку українського політика) й запропонував порозумітися, пообіцявши скасувати мандати москвофілів, посаду віце-маршала Галичини тощо. Є. Олесницький погодився, а поки український істеблішмент укладав список вимог до намісника, студент вирішив проблему польсько-українського непорозуміння револьвером. Відтак Є. Олесницький переніс два інфаркти і змушений був зійти з політичної арени. Отже, ще одна непряма жертва атентату М. Січинського — Є. Олесницький, видатний український парламентарій.
Інший маловідомий факт: якщо одна частина українського населення Галичини прославляла М. Січинського, то інша відреагувала в той спосіб, що переходила на латинський обряд і полонізувалася. Активні полонізаційні процеси періоду 1908—1913 рр. є ще одним непрямим наслідком убивства гр. А. Потоцького.
Загадка М. Січинського – його радянофільство. Проживаючи в США, після Другої світової війни він очолював американські організації дружби з СРСР. Тричі приїжджав в УРСР, двічі — до Львова. Тут його приймали на рівні Львівського обкому КПРС. Деякі дослідники навіть припускають, що М. Січинський працював на низку спецслужб.
Як уже згадувалося, першою стратегією оборони М. Січинського був акцент на його психічних розладах. У цьому контексті варто звернути увагу на конфіденційний лист М. Січинського М. Грушевському 1908 р. Ось що писав наш герой: «Високоповажний і дорогий пане професоре! Ви звернули були увагу, що в посліднім часі лучилося між нашою молодіжжю багато самоубійств, одно по другім, і лучили таку загальну неохоту до життя з причинами атентату 12 цьвітня. Дійсно, послідня осінь і зима принесла 5 случаїв, а весна мала принести дальші. В півроку після смерти мого брата хотів стрілятися мій приятель, якого я більше люблю, чим себе, знакомий Вам Микола Цеглинський. … Якби він поспішив, то після його смерти йшла черга на мене, а може, й дальше… Про себе я був певний, за В., Н. і Т. догадувався і боявся… Тоді, як я стояв ногою на тамтій стороні світа і прочував, що буду мати наслідників, відновилася у мені давна думка про убитє гр. Потоцького. Вона розвивалася протягом двох літ зовсім так, як я представив на розправі, лиш послідньою причиною була не смерть Каганця, а гроза смерти мого приятеля і моєї (…) Коли Ви почасти відгадали ту послідну причину, що руководиме мною, то я хотів написати Вам про те, але хоч не писав, то узурпую собі право віднестися до Вас як до батька з просьбою: поможіть мені виратувати приятеля. Йому знов грозить самовбійство…»
Отже, мотивацією М. Січинського була його хвора уява, а не помста «за кривди руського народу». І прихильники меморіальної таблиці повинні здавати собі справу, що, ґлорифікуючи Січинського, вони водночас схвалюватимуть психічно-суїцидальні розлади, зрив чергового польсько-українського порозуміння, полонізацію українського населення й радянофільство.
Роксана ТИМКІВ
Використані джерела:
- http://politonomia.org.ua/page/sichynskyi-myroslav-mykolaiovych–revolyutsiinyi-sotsialnyi-natsionalist-1828.html
- https://vk.com/m_sichanskiy
- http://politiko.ua/blogpost92582
- http://www.istpravda.com.ua/short/2013/06/27/127478/view_print/
- http://cun.org.ua/2014/u-lvovi-vidkrili-memorialnu-doshku-miroslavu-sichinskomu/
- http://www.gazeta.lviv.ua/article/14916
