2 січня 2022 року виповнилося 130 років з дня народження українського археолога, етнографа, мистецтвознавця, публіцист, громадського діяча, члена НТШ Ярослава Пастернака.
Народився Ярослав Пастернак 2 січня 1892 року у родині священника греко-католицької церкви Івана Пастернака в м. Хирів Старосамбірського повіту. Велика родина Пастернаків походить з невеличкого присілка Верени села Зіболки на Жовківщині. Життя і діяльність отця Івана Пастернака теж заслуговує уваги дослідників. Він вів активну наукову, літературну та громадську діяльність, збирав фольклор, і до самої смерті у 1954 році у с.Зіболки звершував свій священнчий обов’язок на різних парохіях. Різностороння діяльність священика Івана Пастернака дає право зачислити його до славетної когорти діячів Української греко-католицької церкви, що цілковито посвятили себе служінню народу як словом Божим, так і заступництвом у культурному, господарському та національному бутті.
1891 р. Іван Пастернак отримав призначення на посаду помічника пароха уу Хирові. А вже 2 січня 1892 р. за новим стилем у родинні Івана та Ольги Пастернаків з’явився первісток, якого наступного дня в п’ятницю охрестили в місцевій церкві Різдва Пресвятої Богородиці і надали ім’я Ярослав. З раннього дитинства роль батька у життєвому формуванні світогляду та науковому зростанні сина була визначальною.
Після закінчення початкової школи Ярослав Пастернак продовжив навчання в Українській класичній гімназії в Перемишлі. У 1910—1914 рр. студіював археологію та класичну філологію на філософському факультеті Львівського університету. У цей період працював в Українському національному музеї у Львові, брав участь у літніх фольклорних експедиціях по селах, проводив антропологічні наукові дослідження. У 1914 р. — учасник археологічної експедиції Львівського університету у печері Вертеба на Тернопіллі.
У роки Першої світової війни був мобілізований до австрійського війська й служив у 41-му піхотному полку, у складі якого пройшов шлях від ріки Соча (Ізонцо) на Італійському фронті через Румунію до Катеринослава (нині м. Дніпро).Під час українських визвольних змагань у чині поручника воював у складі VII Стрийської бригади УГА. У 1920 р. перебував у таборі інтернованих у Ліберцях (Чехословацька Республіка), де проводив навчання для колишніх вояків УГА, вів військовий архів, працював у редакції періодичного видання «Український скиталець».
У 1922—1925 pp. Ярослав Пастернак продовжив археологічні студії в Карловому університеті в Празі, де в 1925 р. захистив дисертацію «Ruské Karpaty v archeologii». 26 березня 1926 р. здобув науковий ступінь доктора філософії. У 1923—1928 рр. — асистент Чеського народного музею, згодом — працівник Державного археологічного інституту в Празі.Перебуваючи в Чехії, проводив великомасштабні розкопки на терені старої Праги, зокрема на королівському замку «Градчани», а також чималу етнографічну, експедиційну й дослідницьку роботу на Закарпатті, викладав на кафедрі археології Українського вільного університету, де читав курс середньовічної археології.
У 1928 р. Ярослав Пастернак повернувся до Львова, розпочав системне вивчення пам’яток давньоруської доби: провів розкопки літописних міст: Галича, Белза, Звенигорода, Перемишля, Пліснеська, Теребовлі.
Від 1934 р. експедиція НТШ під керівництвом доктора Пастернака за фінансового сприяння Митрополита Андрея Шептицького розпочала археологічні дослідження княжого Галича. У 1936 р. на городищі у Крилосі було відкрито фундаменти літописної Богородичної катедральної церкви (Успенського собору), де було знайдено саркофаг з останками князя Ярослава Осмомисла. Я.Пастернака дослідив також фундаменти інших храмів княжої доби в околицях Галича, а також – поховання мадярських воїнів, які пов’язуються з переходом угрів у Подунав’я.
У 1932—1935 рр. — доцент, у 1936—1939 рр. та 1942—1944 рр. — надзвичайний професор Богословської академії у Львові, у 1935 р. — доцент Українського вільного університету в Празі, у 1939—1941 рр. — професор і завідувач кафедри археології Львівського університету. У 1940—1941 рр. — старший науковий співробітник Львівського відділу Інституту археології Академії наук УРСР.У 1933 р. Ярослав Пастернак був учасником VII Міжнародного археологічного конгресу у Варшаві (Польща). У 1939 р. на VIII Археологічному конгресі в Берліні виголосив доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів.
У 1944 р., видавши у Кракові монографію «Старий Галич», емігрував до Німеччини. У 1945 р. — науковий співробітник і викладач в Геттінгенському університеті, у 1947—1948 рр. — почесний професор-гість Рейнського університету Фрідріха Вільгельма в Бонні, де читав спецкурси на філософському факультеті, присвячені проблемам середньовічної історії та археології. У 1946 р. став звичайним професором археології Українського вільного університету.
У 1949 р. Ярослав Пастернак прибув до Торонто (Канада), де, активно працюючи для національної справи, прислужився своїми знаннями, проводячи лекційну пропаганду історичних знань для представників української діаспори в Канаді. У 1963 р. його обрано професором Українського католицького університету в Римі. Вислідом його праці на еміграції стала фундаментальна «Археологія України».Я. Пастернак — дійсний член Наукового товариства імені Шевченка (1929), член (1918) і секретар (1928) Етнографічної комісії, директор Культурно-історичного музею НТШ (1928—1939), заступник голови Археологічної секції (1947), активно співпрацював з Торонтським відділенням товариства. Дійсний член Чеського (1926) та Австрійського (1944) археологічних товариств, член Українського історичного товариства (1965).
Помер Ярослав Пастернак 22 листопада 1969 р. в Торонто. Похований на цвинтарі Парк Лан.
Василь ПЕТРИК
