Сьогодні мова піде про Сихів – найбільший житловий масив Львова, який розташований на південному сході міста. У 1979 році, 40 років тому, розпочалася будова першої черги Сихівського мікрорайону. Коротко ознайомитись з історією Сихова, побачити як він виглядав тоді та як виглядає тепер, пропонуємо у даній публікації.
Сихів виник на території однойменного передміського села, перша згадка про яке датується 1409 роком. Сихів згадується у зв’язку з тим, що Пйотр Влодкович придбав його у попередніх власників – Івана Русина та його дружини Оксани за 50 кіп грошів руських. У 1411 році він продав Сихів Іванові з Зубри за 60 кіп грошів руських та коня.
Протягом 1507 – 1509 рр. міські райці купляли землі Зубри та Сихова. Для цього вони брали гроші з міської скарбниці, особисті кошти, але грошей не вистачало, тому позичили 300 гривень у декана Латинської катедри – Яна Кровіцького. Про ці події йдеться у ‘‘Хроніці міста Львова’’ Бартоломея Зиморовича.
У 1525 році король Сигізмунд І надає Зубрі та Сихову магдебурзьке право. З грамоти :
‘‘… з певним нашим королівським розумінням і бажанням та згодою наших дорадників, зібраних на даному вальному сеймі, їх міські села, що називаються Зубря та Сихів і знаходяться у Львівському повіті, осаджені на земському праві, ми вважали перевести з того земського права в міське магдебурзьке право та перевели і перенесли, переводячи ці села на міське магдебурзьке право і юрисдикцію згаданих львівських бурмистра і райців, сучасних, і що в майбутньому будуть, назавжди приєднуємо, записуємо і вводимо, вилучаючи і звільняючи згаданих бурмистра, райців та жителів тих сіл Зубрі та Сихова з усієї юрисдикції і зверхності всіх і кожного в нашому королівстві воєвод, каштелянів, старост, суддів, підсудків та інших будь-яких земських, гродських і возних урядовців, від позивів земських і гродських судів, так щоб надалі не в них, але перед львівськими бурмистром, райцями, сучасними і що в майбутньому будуть, повинні відповідати з будь-якою справою, як великою, так і малою, включаючи будь-які обтяження і надмірності…’’.
У 1774 році Сихів мав статус села та налічував 46 селянських дворів з тяглом – 75 коней і 45 волів. Сихів належав до греко-католицької парафії.
Станція “Сихів” з’явилася 1865 року, коли було прокладено залізничну лінію Львів — Чернівці.
Українсько-польські бої 1918-го року відбувались і на Сихові. Зранку, 27 грудня, 1918 року розпочався наступ. Південні групи УГА зайняли Сихів, а загони Українських Січових Стрільців – Зубру і дійшли до Козельник та Персенківки. Зі сходу українські війська майже увійшли на Личаківське передмістя, а з півночі – прорвалися до Замарстинова, Збоїщ і Жовківського передмістя. Через те, що прийшла підмога полякам, ситуація кардинально змінилася. Наступ українських військ був зупинений.
У 1942 році Сихів приєднано до Львова, але після приходу радянської влади, Сихів став одним із сіл Пустомитівського району. Згідно рішення Львівського облвиконкому від 13 червня 1952 року Сихів приєднано до Львова.
Перший проект детального планування, який уточнив намічені генпланом траси майбутніх магістралей, був розроблений ще у 1965 – 66 рр. (архітектори Я.Новаківський, Л.Каменська, Л.Скорик, О.Кобат). Подальше проектування здійснювалось у період 1970 – х років. Як згадувалось вище, у 1979 році розпочалось будівництво першої черги Сихова після прокладення вулиці Ізоляторної (тепер – вул.Сихівська). Перший великий будинок здали на початку 1981 року (вул. Сихівська № 2,4). До літа цього ж року було здано ще два великих будинки. З цього часу почалась жвава забудова району.
Окрім порівняно недавніх будівель, на Сихові можна побачити і унікальну пам’ятку сакральної архітектури XVII ст. Тут розташований дерев’яний храм Пресвятої Трійці. Деякі історики вважають, що церкву спорудили у 1654 році, коли до Львова наближалося військо Богдана Хмельницького, і на навіть за сприяння гетьмана. На табличці пам’ятка архітектури, що розташована при вході до храму, також вказана ця дата. Але за останніми даними, знайденими в архівах Кракова, церкву збудували мешканці села Сихова у 1600 році. Стінопис храму датується 1683 роком.
Церква за часів СРСР використовувалась не за призначенням. У 1971 р. її покрили гонтом, а у 1974 році передали Львівській картинній галереї. У 1980 – х роках церкву мали намір перевезти на територію Львівського музею побуту та архітектури, але відмовились від цієї ідеї. Протягом 1989 – 1990 рр. храм повернули громаді вірних УГКЦ. Після цього проведено ряд реставраційних робіт.
У 1986 році збудовано кінотеатр ім. О.Довженка, тепер – Центр О.Довженка.
Значний розвиток Сихова розпочинається наприкінці 20 – початку 21 ст. Торгівельний центр ‘‘Зубра’’, збудований у 1994 році. Перший поверх споруди збудовано у вигляді відкритої аркади. На всеукраїнському конкурсі 1994 року цей об’єкт був відзначений як найкраще побудований та спроектований. Неофіційна назва – ‘‘Санта – Барбара’’, яка з’явилася, коли у 90 – х роках на українському телебаченні демонструвався однойменний американський серіал. Арки на фасаді торгового центру схожі до тих, що були на фасаді будівлі в цьому серіалі. Таким чином і з’явилась ця назва.
Храм Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ, який будувався протягом 1995- 2000 рр. та був освячений у жовтні 2000 року. Збудована церква за проектом архітектора з Канади Р.Жука у стилі модернізованого візантизму. 25 червня 2001 року перед храмом відбулася Літургія для молоді, яку провадив Папа Римський Іван Павло ІІ, на якій були присутні півмільйона вірних. У 2002 році тут споруджено пам’ятник понтифіку за проектом Лео Мола (Леоніда Молодожанина). 28 вересня 2007 року закладено парк імені Івана Павла ІІ.
У 2004 році введено в дію сихівський шляхопровід, який забезпечив транспортну розв’язку цього району. При його побудові було ліквідовано вулицю Брусничну.
Незважаючи на те, що Сихівський район є наймолодшим районом в історії Львова, історія самого Сихова є досить давньою. Це найбільший житловий масив Львова, район, який досі активно розбудовується та розвивається.
Мар’яна ІВАНИШИН
Джерела :
- Історія Львова в документах і матеріалах: збірник документів і матеріалів. ‒ К.: Наукова думка, 1986. ‒ 424 с.;
- Лемко І., Михалик В., Бегляров Г. 1243 вулиці Львова. – Л.: ‘‘Апріорі’’, 2009. – 528 с.: 574 іл.;
- Привілеї міста Львова (XIV -XVIII ст.) / Упор. М. Капраль. — Львів, 2010. — 2-е виправлене видання (електронний варіант). — 544 с.;
- Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. – К.:, ‘‘Будівельник’’, 1989;
- http://map.lviv.ua/statti/lytvyn2.html
- https://photo-lviv.in.ua/
- https://polona.pl/item/kronika-miasta-lwowa,NDg3Mzg4/44/#info:metadata
