Микола Вороний на гостині у Олени Кульчицької

1322
Микола Вороний на гостині у Олени Кульчицької

Продовжуючи тему гостин  Миколи Вороного у відомих художників сьогодні хочемо познайомити вас із публікацією у дев’ятому номері ілюстрованого журналу “Світ” за 1926 р., де поет описує свої враження про відвідини родини Кульчицьких.

Текст публікації подаємо оригінальним.

Микола Вороний
Микола Вороний

Микола Вороний

В МИСТЕЦЬКІМ КУТОЧКУ

Гостина у арт. мал. Олени Кульчицької

(нотаткові вражіння)

Підчас  минулого карнавалу, коли Львів напала була маскарадова дурійка, я в погоні за «золотим руном», шниряючи по провінції, опинився в стародавньому Перемишлі, де жив колись і співав хвалу божу славетний Митуса, – в тім Перемишлі, «Де срібнолетний Сян пливе, над котрим от мовби ще недавно снив і тужив за утраченим щастям незабутній Франко…

Як і кождий арґонавт, по труах та пригодах, я бажав собі відпочинку десь у затишному куточку, – і такий куточок пощастило мені надибати в теплій та привітній хаті родини Кульчицьких.

Олена Кульчицька
Олена Кульчицька

Старенька матуся, вдова, взірець дистиґованої шляхотної натури та добрячої людяної вдачі, а з нею дві старші доні – Ольга й Олена, от і ціла родина.

Хто не знає чи не чував про сестер Кульчицьких?

Перша – знана з майстерних ткацьких виробів, що дорівнюють високо-мистецьким творам.

Друга… цеж та Олена Кульчицька, широко відома артистка малярка, що єдина з поміж українського жіноцтва зуміла вибитися понад рівень малярського ділєтантизму і в ілюстрованню всяких видань та на ряді вистав заімпонувала арбітрам в ріжних галузях пластичного мистецтва креаціями, відзначеними глибшим помислом і досконалою технікою.

Взаємна любов, культ краси і свідома творча праця  обєднують з собою всіх трьох олениць цієї скромної і милої родини. (Обходяться без мущин і – уявіть – мають золотий спокій)

Ніякої паради чи виставности, нічого зайвго чи крикливого – елєґантська простота, раціональний смак і тонке естетичне відчуття культури європейської,  а разом своєрідної, національної, виникли тут якось самі собою – з органічної потреби, з трибу практичного життя.

От де нашим інтеліґентним жінкам варто би навчитись, як уряджувати своє помешкання.

Інтер'єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької
Інтер’єр Художньо-меморіального музею Олени Кульчицької

І головно, що всі ці національно-стильові меблі й окраси стін (полиці зі збанками, тарелями й фігурками, емальові куншти, образи, горорізьби, килими, вишиванки  й інше) все, або в переважній більшости зроблено власними руками господинь дому або після їх взірців і проєктів.

Олена Кульчицька – вихованиця віденської «Kunstgewerbeschuie», от звідки ріжноманітність її прикладного і стосованого мистецтва.

Вона ліпить, різбить, випалює, штихує, рисує, малює… Словом «Mädchen für Alles».

Килими виткані руками Олени Кульчицької
Килими виткані руками Олени Кульчицької

Повертаєш голову доокола і з приємністю спиняєш зір на тім чи іншім шедеврі її мистецької руки.

От на столі чудо –ґрупка в порцеляні з чотирьох малих дівчаток, що хопилися в тил одна одній, бавлячись у «ворона». Які веселенькі личка, які наївні мінки й гримаски, повні експресії руху й непогамованої радости.

А от фіґурки в ґіпсі й бронзі: тут «Паж і королева», там знову є двоє діток у забаві… Яка тонка стилізація плястичної форми… Quelle charme!

Олена Кульчицька. Христос паде під тягарем хреста . Із циклу "Страсті Христові". 1915 р.
Олена Кульчицька. Христос паде під тягарем хреста . Із циклу “Страсті Христові”. 1915 р.

Пробуджене захоплення зростає в міру того, як око перебігає на горельєфи, емальові образи й картини в сусідстві пишних килимів, що творять кожний з окрема своє самоцінне, артистичне вражіння. Медальон Шевченка (в високім релєфі), «Ecce Homo» і ґрупа сонних дітей у ваґоні, – кожний з цих горелєфів криє в собі строго замкнений естетичний  вираз: перший – патріотичну формулу,другий  – реліґійну доґму, третій – психольогічний фраґмент (голодний сон сиріт). Емальові образки представляють  з незвичайною прецизією стилізовані народні типи.

Портрети батька і матері артистки трактовані в поважній академічній манері, свідчать про солідну і старанну техніку.  Великий образ «Діти з свічками» вабить світляним ефектом. Далі великий декоративний пляфон «Ринок» і кілька офортів: з них деякі знані мені ще з київської виставки 1913 р. («Діти»).

Олена Кульчицька "Полеглий стрілець", 1915 рік (із циклу "УСС 1914-1915"), папір, дереворит, 20,3Х29,4
Олена Кульчицька “Полеглий стрілець”, 1915 рік (із циклу “УСС 1914-1915”), папір, дереворит, 20,3Х29,4

Надуживаю права гостя і занурююсь в морі акварелів, що складають поважні теки; милуюсь тонкою виспеціялізованою технікою в акварельових пейсажах… Переходжу до грубих тек з офортами,  акватінами, мідьоритами й дереворитами і дивуюсь кольосальній амплітуді творчої уяви артистки. Тут і теми війни (січові стрільці) та вигнання, тут і княжа доба, тут і галєрія письменників, пейсажі й жанрові сценки, в яких найвдячніше фіґурують діти і Гуцули. Особливу увагу звертає тека з рисунками до «Лиса Микити» на чорно і в фарбах (Dreifarbendruck). Кожний рисунок, заставка чи вінєта – це справжні перлини творчости (огорткова вінєта в композиції просто гідна подиву!). Подумати, скільки таланту, трівоги і вирафінованої праці було зложено в ці рисунки і задля чого? Щоб лежали вони марно в теці артистки!

Олена Кульчицька. Діти на Леваді. Косів, 1908р.
Олена Кульчицька. Діти на Леваді. Косів, 1908р.

З ілюстрацій них акварелів дуже гарні ті, що зроблені на  Великодні теми, бо там найбільше фіґурують діти, а дітей артистка сильно любить і знає їх і вміє віддавати найтонші  детальки ніжної діточої душі.

Акарельові рисунки до «Чорної Ради» вже дещо слабші – розгін козацької натури не всюди типовий і подекуди вимушений.

Користаючи з нагоди,  в домі артистки довелося мені блище запізнатися з олійною фактурою її образів.

До цього часу в реалістичних образах Кульчицької мене вражав брак витриманого кольориту (різкість в доборі барв) і різкість мазка.

Приглядаючись тепер пильніще, я переконався, що таке вражіння роблять лише деякі образи. В иньших же навпаки я знайшов і повязання локальних кольорів і стисло витриманий кольорит. Чим пояснити цю психольоґічну загаку в творчости артистки? Очевидно, артистка поборює труднощі олійної фактури і не всюди їй це цілком успішно вдається. От напр. пейсаж сіножати з відсвітом на воді – річ цілком гармонійна. От портрет білої дівчинки на білім тлі (дверей), що знову робить вражіння суцільного ясного кольориту. А от портрет двох дівчаток над книжкою, що не полишає жадати нічого кращого що до повязання льокальних півясних тонів з глибшим загальним кольоритом, при чому вдячно використаний і світляний рефлєкс. Так само і що до настрою: на схилених личках увага; видко, що справді читають. Така ж сама олійка: діти над акварієм з рибками.

Олена Кульчицька. Портрет сестри в білому, 1912р.
Олена Кульчицька. Портрет сестри в білому, 1912р.

Ще більше відчуття прозорого кольориту з грою світлотіни я подивляв в портреті сестри Ольги: гаряче літо, задуха, відкинена голова розмріяна і розмучена, на ній світляні просвіти і «зайчики» сонячного проміння. В цім мальованні відчувається вплив імпресіонізму.

З маси етюдів і студій в олії ефектніще вражіння роблять темки прості й наївні; нпр. кури, півень і индик (яскраво, живо) або кітки (білочорні, сплять собі – вираз премилий).

Зате пейсаж-маріна в мягкім зеленавім кольориті (з льокальни синім тоном) все таки зраджує декоративність; образ мальовано ніби для екрану – мягко, але неживо (світляні рефлєкси зазначені точно, але умисне не підкреслені, правда, при хмарнім небі).

Обкладинка книжки "Українські байки" ілюстрованої дереворитами Олени Кульчицької
Обкладинка книжки “Українські байки” ілюстрованої дереворитами Олени Кульчицької

І мені здається, що правдиве покликання артистки лежить, направду таки, в галузі декоративній, де вона малює в обмежено добраних тонах, видобуваючи силу виразу головно в прецизійній лінії рисунку. (А propos, цю утилізаційно-декоративну манєру, що виникла з поліхромної традиції, один надміру амбітний на ерудицію критик відніс до манєри «сецесіоністів»!)

Я вже з належним  признанням відзначав цю манєру в образах артистки на реліґійні теми (на попередніх львівських виставках). В ційже манєрі бачив я тепер 11 більших глибоко вичутих образців пляфонів на страсти Христові; найліпші з них – «Молитва о чаші», в «Саду Гетсиманськім» і «Гріб Христа», з янголами. І знову дивна річ: ці прекрасні образи лежать, а духовенство і не подумає їх набути для удекоровання церкви в часі страстної седмиці (нехай, мовляв, Поляки тим бавляться!).

Олена Кульчицька. Положення до гробу. 1920-30-ті р.
Олена Кульчицька. Положення до гробу. 1920-30-ті р.

Але що видалось мені дійсним архитвором артистки, так це «Польова Мадонна». Ціле тло із стилізованго золотого колосся. На Божій Матері темно багряний хитон, а корона з червоних і синіх квіточок. Ісусик у білій сорочці. Трактовання чисто народнє, українське. Дитятко поклало ручку на шию мамі, а щаслива мама обома долонями тулить його до себе. Особливо розчулено вражає безмірно добрий і сердешний усміх щасливої матері, на який гармонійно відповідає таким же виразом і усміх дитяти.

Тут подаю я лише короткі нотаткові вражіння з тієї приємної гостини в родині Кульчицьких, що збагатила мою душу великим скарбом.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

введіть свій коментар!
введіть тут своє ім'я

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.