Нестор Нижанківський – талановитий композитор – людина нелегкої долі. На ньому перервалася династія священства в роді Нижанківських, однак саме Нестору судилося стати професійним музикантом, хоч музично обдарованими були всі Нижанківські. Він прожив недовгий вік, залишив після себе близько 70 творів, що небагато, як для фахового композитора. Однак кожен його твір цінний для слухача і музикознавця. Цьогоріч відзначаємо 125-ліття від дня народження композитора, музиканта, педагога, музичного критика, борця за українську незалежність.
Творчість Нестора Нижанківського називають «недописаною картою», «недоспіваною піснею», «насильно перерваним летом розгорнутих творчих крил». Причиною того була не лише невиліковна хвороба і передчасна смерть, але й несприятливий період для українського суспільства, в який жив і творив композитор. Бути представником славного роду Нижанківських в роки української боротьби ставало і честю, і викликом одночасно.
Входження в світ музики через фантазію та експромт
Мало хто в Галичині не знав пароха села Завадів на Стрийщині – о. Остапа Нижанківського, відомого громадського діяча, засновника кооперативного руху, композитора, диригента. В домі Нижанківського не раз бували Іван Франко, Євген Олесницький, Денис Січинський, Станіслав Людкевич, Соломія Крушельницька та інші інтелігенти. В атмосфері їхніх творчих та суспільно-патрітотичних бесід перебували діти отця Остапа, серед яких Нестор був найстаршим. Попри те, що в батьківській хаті часто лунала музика і можна було перекинутися словом, навіть, зі Соломією Крушельницькою, Нестор згодом писав в автобіографії, що відчував «брак відповідного музичного середовища» у своїх дитячих і молодих роках, а тому «в що західноєвропейський музикант вже як дитина вслухавсь, я мусив здобувати тяжкою працею». Щоправда, він зізнається, що в домі батька бував рідко, хіба на свята, а виховувався в діда по маминій лінії – відомого стрийського адвоката Ілярія Бачинського, який вважав заняття музикою – неодмінним аспектом доброго виховання. Для малого Нестора музика була щось більше, ніж просто добра манера. Може, тому його перший вчитель гри на фортепіано – Левинський – мав із восьмирічним юнаком трохи клопоту: той не хотів вправлятися вдома в техніці виконання, а на уроці перегравав те, що вдалося запам’ятати з гри вчителя. Нестору подобалося експерементувати з музикою: «Маючи 14 років, я грав «Фантазію-експромт» Шопена!.. не маючи поняття про те, як оперувати рукою», – писав про себе Нестор Нижанківський. Тому його шлях до професійної гри та композиції був довгим і нелегким, сповненим пошуків, навчання, постійного вправляння над собою. Батько – о. Остап Нижанківський – не боронив хлопцеві фантазувати за фортепіано, «як будьто все в порядку – що я берусь писати». «Він сам колись мріяв стати композитором, однак тато, який був священиком, заборонив йому таку непевну кар’єру музиканта і вмовив ступити на стежку священичого служіння», – розповідає дослідниця творчості Нестора Нижанківського, доцент кафедри музикознавства та фортепіано Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Уляна Молчко.
Троє синів Остапа Нижанкіського навчалися в Стрийській гімназії, однак Нестора «за погану поведінку» відрахували з сьомого класу. Дослідники пишуть, що за відвідування якогось забороненого балу. Сам Нестор згадує, що не раз втікав від діда на репетиції «Стрийського Бояна», де вони разом із двоюрідним братом Остапом Бобикевичем виконували роль концертмейстерів. «Львівський», «Стрийський», «Бережанський» Бояни» – то були творчі товариства, пов’язані з постаттю о.Остапа Нижанківського та інших провідних митців нашого краю, – розповідає Уляна Молчко. – Ці осередки українського мистецтва і культури діяли в умовах бездержавності, австро-угорського панування, плекаючи та створюючи все українське. Зокрема, їм належить традиція шевченківських вечорів та інше». Остап Нижанківський віддає сина на навчання до Львова: в гімназію та Вищий музичний інститут імені Лисенка. Однак 2 місяці у класі фортепіано М. Криницької не дали результату. Нестор відгукується лаконічного про це: «Не сподобалось». Тоді, можливо, під впливом батька, його музична освіта набуває більш систематичного характеру: він отримує приватні уроки від молодого піаніста Тараса Шухевича, раз в два тижні відвідує лекції професора Віденської музичної академії Єжи Лялевича, вчиться на теорії у Станіслава Людкевича і приватно має заняття з польським професором музикології Адольфом Хибінським. «Я побачив тоді наслідки солідної праці і повірив у себе», – підсумовує Нестор Нижанківський в автобіографії. Гімназію уже завершував в Стрию: вернувся до восьмого класу, згодом склав матуру. Тут написав свій перший твір «Піскар», на створення якого пішло лише 2 години. Далі відбулася подія, яку сам Нестор Нижанківський вважав доленосною в його житті: в Стрию з концертом перебував співак європейської слави Модест Менцінський. Юний Нижанківський був йому акомпоніатором. Того ж вечора виконали твір Нестора «Піскар». Згодом у своїй статті Нижанківський ділився спогадами про той концерт в рідному Стрию: «Менцинський кінчить свій спів, – а я замісць продовжити його у співі нескінчену фразу у фортепіяновому форті, – на радощах бабахнув грімкий акорд – і годі! (…) На моє велике здивування я почув що після мого акорду – нема оплесків (…), – а Менцинський стоїть мов персоніфікація вдумчивого вижидання чогось, що мало продовжуватись…» Затям собі, – казав мені Менцинський, – що співак має своїм голосом служити музиці, а не навпаки». «А хлопця (себто мене), – звернувся він до батька, – все ж таки дайте вчити».
Віденський період. Участь в національно-визвольних змаганнях
Після трьох місяців військової служби Нестора Нижанківського звільнили за станом здоров’я, а тому він мав змогу продовжувати навчання. Його львівський товариш скрипаль Роман Придаткевич намовляв Нестора разом навчатися у Відні, проте, як згодом писав сам Нижанківський, він не мав основи, з якою міг би вступати на вищі музичні студії. У Львові Нестор записується вільним слухачем на філософський відділ Львівського університету, а саме в інститут музикології, який відкрив видатний польський професор Адольф Хибінський. Впродовж 1913-1914 років молодий комопзитор вивчає курс гармонії. Окрім того прослуховує низку лекцій з історії музики, історії античного мистецтва, етики, філософії, історії української та слов’янської літератур. Отець Остап Нижанківський ще й наполіг на тому, аби на літні канікули професор взяв зі собою свого учня до Мюнхена, де вони прослухали «всього Вагнера». Адольф Хибінський називав Нижанківського своїм улюбленим учнем.
Рік такого інтенсивного навчання додав впевненості, і восени 1914 року Нестор Нижанківський вступив до Віденської музичної академії. Його прийняли на безоплатне навчання в клас фортепіано професора Є. Лялевича та теорії музики відомого тоді австрійського композитора Йозефа Маркса. На п’яти галицьким студентам наступала Перша світова війна, і вже в березні 1915 року Нижанківський і Придаткевич були призвані до австрійської армії. Воювати на боці австроугорців Нижанківському випало недовго: він потрапив («піддався», як пише Роман Придаткевич) в російський полон. Три роки провів у Боброві та Задонську Воронезької губернії. Згодом Нестор Нижанківський ще проявить себе, як відважний вояк, але то вже буде в складі Української Галицької Армії. Натомість, на цій війні йому прострелили руку, що назавжди закрило йому дорогу до кар’єри піаніста. З листа скрипаля Романа Придаткевича дізнаємося, що Нижанківський «путем незаконним» вирвався з російського полону і оселився в Завадові на Стрийщині, де душпастирював батько.
Революційні 1918-1919 роки принесли в родину Нижанківських, як великий здвиг, так і сильне потрясіння. Отець Остап Нижанківський фактично є духовним провідником повстанців на Стрийщині: він обраний членом УНР, повітовим комісаром ЗУНР. Троє його синів стали активними учасниками української боротьби. Уляна Молчко наводить такі факти: «(…) 7 жовтня 1918 року старшина Нестор Нижанківський провів урочисте заприсяження пластунів. До молодших хлопців він промовив, що в найближчому часі вони будуть захищати українську державу. (…) Згодом бере участь у подіях 1-го листопада в Стрию: організовує у військові частини сільських добровольців, після цього Нестор разом з братами Степаном та Богданом зголошуються добровольцями до новоствореної Української Галицької Армії. Він був переповнений бажанням зі зброєю в руках здобувати українську державу. І це переважувало його прагнення продовжувати музичну освіту». Доки сини отця Нижанківського перебували в складі УНР на Великій Україні, в Стрию сталося непоправне: за фальшивим доносом без суду і права на помилування поляки розстріляли їхнього батька. Така раптова і жорстока загибель тата обернулася для вразливого Нестора глибоким потрясінням. «Він постановив собі вже ніколи не говорити польською мовою на окупованих поляками територіях», – додає Уляна Молчко. Єдиним поляком, з яким він підтримував дружні стосунки, був його вчитель Адольф Хибінський, якому він посвятив фортепіанну «Фугу на тему B-A-C-H», написавши посвяту німецькою мовою.
Музична двогранність Нестора Нижанківського: ліризм та героїзм
Закінчилася Перша світова війна, і Нестор Нижанківський знову емігрував через Одесу до Відня, де продовжив навчання музичне та здобув ступінь доктора філософії з дисертацією «Внутрішній стан Руси першої половини XVIII віку». Саме цей другий віденський період вважав найпродуктивнішим на написання музичних творів: «Фуга на тему B-A-C-H», «Прелюдія і фуга на українську тему», «Великі варіації» fis-moll, «Коломийка», «З мого щоденника», солоспіви «Жита» на слова О. Олеся, «Засумуй, трембіто» на слова Р. Купчинського, «Осінь» та «Чому я прокинувся» на німецькі тексти своєї дружини Меланії Семаки. Отже, як уже згадали, відбулися зміни і в особистому житті 27-літнього Нестора Нижанківського: дещо раніше в домі відомої стрийської діячки Ольги Бачинської він познайомився з буковинською поетесою Меланією Семакою. Знову вони зустрілися у Відні і вирішили одружитися. За якийсь період подружжя переїхало до Праги – міста, яке було політичним, культурним та науковим осередком української еміграції. Нестора на переїзд підмовив через приятеля видатний піаніст Василь Барвінський, творчість якого мала сильний вплив на молодого композитора. Барвінський відіслав Нижанківського до свого вчителя Вітєзслава Новака. Ще впродовж п’яти років продовжує навчання у Містровській школі Празької академії мистетцва Нестор Нижанківський. Водночас викладає у Високому педагогічному інституті імені М. Драгоманова. Все більше дошкуляє хвороба – туберкульоз кості. Незважаючи на переобтяженість викладацькою справою і навчанням, Нижанківський багато пише.
Музична освіта, яку розпочав восьмирічним юнаком в домі діда, завершилася, коли Нестор Нижанківський мав 35 літ – вік, коли «митець, як правило, входить у пору творчої зрілості». «Я є лірик з великою дозою героїзму. Не гармонік, більше контрапунктик. Трошки імпресіоніст – але більше мелодик. Процес розвою – далеко незакінчений. Донедавна був вокаліст, поволі переробляюсь на інструменталіста. Куди моя дорога, не знаю! Поки-що хочу здобути якнайбільше засобів виразу, щоб було з чим підійти до того сфінкса – який дотепер нерозгаданий, а так приманюючий – до народної пісні», – пише в автобіографії Нестор Нижанківський.
З дипломом празької академії Нижанківський поривається на батьківщину, до Львова. Василь Барвінський простягає йому тут руку допомоги, навіть, в такий спосіб, що залишає його на своїй посаді директора Вищого музичного інституту імені М. Лисенка, а сам має на рік їхати до Праги. Окрім того Нижанківського береться лікувати брат Барвінського і невдовзі ставить хворого композитора на ноги. Щоправда, ненадовго.
Нарешті у Львові та по Галичині звучить музика Нестора Нижанківського! Сам він, попри велику кількість викладацьких годин, часто виступає як концертмейстер, зокрема, на концертах С. Крушельницької, О. Руснака та інших. Саме львівський період був також дуже плідний на статті та критичні рецензії, з якими виступав Нестор Нижанківський на сторінках українських видань. «Він мав літературний хист, – каже Уляна Молчко, яка систематизувала і проаналізувала публіцистичну спадщину Нестора Нижанківського. – Його нариси, статті, рецензії, музичні погляди, репортажі, спогади (всього понад 80 матеріалів), друковані в «Діло», «Українські вісти», «Назустріч», «Життя і знання», «Світло й тінь», висвітлювали найважливіші культурно-мистецькі проблеми Галичини. Нижанківський брався рецензувати майже всі галузі музичного мистецтва Львова початку ХХ століття, а саме: вокальну, камерно-інструментальну, інструментальну, хорову, оперно-театральну, симфонічну. В кожній статті відчутний його патріотизм. В. Вербицький називає рецензента «мистецько-професійне сумління української культури». Його публіцистичному стилю властивий емоційно-експресивний тон висловлювання, полемічний запал, дискусійна напруженість». Уляна Молчко розповіла, що також і дружина Нестора – Меланія Нижанківська – часто бралася за журналістське перо. В самого ж композитора було ще одне цікаве захоплення – фотографія.
«Фотопубліцистичний доробок Н. Нижанківського – це і національне, і високомистецьке явище початку ХХ століття. У світлинах композитора на чільному місці є український народ, його традиції і культура, а також краса рідної природи», – додає музикознавець Уляна Молчко.
З приходом совітів на землі Галичини Нижанківські, як і всі інші українські діячі, відчули тиск. «Хтось шепнув Нестору, що пора втікати», – каже Уляна Молчко. Вони скористалися австрійським громадянством і виїхали в Польщу 5 січня 1940 року. В Лодзі в таборі для переселенців Нестор Нижанківський потрапив до шпиталю. Як згадував їхній син Олег, батько зізнавався, що не має сили жити далі. Розлука з рідним краєм остаточно надломала його. Навесні того ж року він помер. Був похований у Лодзі: надгробок мав напис: «Україно, Україно, ось де твої діти». Аж у 1993 році з ініціативи влади та митців Стрия і за сприяння сина Олега прах Нестора Нижанківського перевезли в Україну і перепоховали на стрийському кладовищі поруч з родинним гробівцем Нижанківських.
Юлія ОВСЯНИК
Джерело: https://zbruc.eu/node/82669
