До кого повинні звернутись з листом львів’яни, щоб Львівська міська рада нарешті офіційно передала приміщення для Музею Митрополита Андрея Шептицького у Львові (по вул.Кривоноса, 1)?
22 вересня 2019 року у Львові було відкрито Музей Митрополита Андрея Шептицького за адресою м.Львів, вул.Кривоноса, 1. Свою діяльність він розпочав з презентації виставки «Історія нескореної церкви», присвяченої 30-літтю виходу УГКЦ з підпілля.
Мусимо сказати, що історія відкриття Музею Митрополита Андрея Шептицького тягнеться уже близько 20 років через обіцянки Львівської влади надати приміщення для цього Музею. Та завдяки незламній волі однієї єдиної людини – отця Севастьяна Дмитруха (директора і співзасновника музею) цей Музей найбільш знакової особистості для Української церкви XX ст.- Митрополита Андрея Шептицького, все ж було відкрито.
Але досі Львівська міська рада офіційно не передала Музеєві Митрополита Андрея Шептицького у Львові приміщення для розміщення там освітньо-наукового та культурно-митецького центру (в повному обсязі) – будівлю колишнього монастиря ордену реформаторів, прилеглу до церкви Блаженного священномученика Климентія Шептицького (по вул.Кривоноса, 1), яку раніше займав університет внутрішніх справ МВС. Також не надана відповідна документація про передачу цих приміщень Музеєві. Більше того, ми допускаємо, що згадані приміщення стали об’єктом різноманітних махінацій – чи то зі сторони університету внутрішніх справ МВС, який намагається виторгувати собі якнайбільше приміщень взамін; чи то робочої групи Львівської міської ради, яка має якнайшвидше вирішити це питання передачі приміщень Музеєві, а воно лиш ще більше затягується; чи то зі сторони депутатів Львівської міської ради які безпосередньо мають проголосувати за це рішення; а чи третіх осіб, які не хочуть щоб у Львові постать Митрополита Андрея промовляла до львів’ян, будила їх свідомість, національний дух і розкривала очі на справжні цінності, а не матеріальні блага.
Основною метою діяльності цього Музею о.Севастьян вбачає пізнання широким колом громадськості, і в першу чергу молоддю, невідомих чи малознаних сторінок історії Української греко-католицької церкви та її діячів за допомогою різноманітних засобів – виставок, екскурсій, лекцій, освітніх програм, дискусійних зустрічей, мульти-медіа-проектів та інших сучасних форм донесення інформації. Отець вважає що як ніколи сьогодні в Україні, в час агресії Росії та інших викликів сучасного світу, є актуальним опрацювання, дослідження, оприлюднення та донесення громадянам України ПОСЛАНЬ, які для нас залишив Митрополит Андрей та його ПОСЛІДОВНИКИ у своїх ПОВЧАННЯХ, проповідях, наукових працях, речах особистого вжитку та ДІЯННЯХ – збережених колекціях, збудованих музеях, школах, сиротинцях, лікарнях та ін. – саме їх діяння та державницька позиція повинні стати для нас дороговказом сьогодні.
Адже історію творять постаті і ми маємо бути гідними їх продовжувачами, – бо кожен з нас може стати суб’єктом історії – це залежить від нашої освіченості, фаховості, сили духу та волі до позитивних змін у Нашій Державі, адже Громадянське суспільство у Європі – це вже давно сформована невід’ємна складова і мірило демократичного устрою цих держав.
Отець Севастьян познайомився з священником УГКЦ в підпілля ще в 9 років (в 1964 році). До них у село Добряни приїжджав отець Василь Вороновський – знакова постать у історії української церкви – незламна, вольова особистість, сповнена внутрішньої відваги у відстоюванні власних ідеалів, яка спричинилась до збереження Церкви у Підпіллі – він став одним із наставників та провідників отця Севастьяна у житті. Саме через о.Василя Вороновского відбулось знайомство з іншими священниками УГКЦ – архімандритами студитами Никанором Дейнекою, Германом Будзінським, Юрієм Макаром. Тоді отець Севастьян вибрав життєву стежку, а уже в 1978 році вступив до Монастиря студійського уставу у підпіллі. Далі навчання у Підпільній Семінарії УГКЦ – та здача екзаменів Владиці Володимиру Стернюку – «Татуньові церкви». Архімандрит Юрій Макар, у якого о.Севастьян був помічником, все казав о.Севастьяну вчитись, питав що читає, давав книги, бо будучи випускником єзуїтської колегії бачив цінність освіти і здобутих знань. Вони разом їздили до Східниці, де владика мав змогу приділити більше уваги спілкуванню з о.Севастьяном. Найщасливішою миттю у житті архимандрит Юрій Макар вважав вихід церкви з підпілля, який він побачив у 1989 році. По смерті о.Юрія у 1990 році о.Севастьян став ігуменом церкви св. Архистратига Михаїла студійського уставу УГКЦ . Він працював над розбудовою церкви, дбав про освіту монахів та священників, сам закінчив офіційні студії у духовній семінарії в Любліні та докторат, захистив дисертацію про Климентія Шептицького. Також він повернув Греко-католицькій церкві їхню святиню – Унівську лавру, яка була заснована Климентієм Шептицьким як осередок студійського монашества, а за радянських часів була закрита та передана під будинок пристарілих.
Пізніше о.Севастьян заснував і очолив парафію Блаженного священномученика Климентія Шептицького у закиненому храмі по вул. Кривоноса, 1
З кінця 80-х років протягом 30 років о.Севастьян рятував від знищення по закинених церквах на західній Україні все що ще залишилось – ікони, хрести, скульптуру, інші предмети церковного вжитку, яких сьогодні налічується понад 6 тис. Він ще дитиною бачив, як люди кричали «рятуйте ікони», коли у його рідному селі радянські партійні діячі викидали їх з церкви і нищили. Тоді він не міг нічого зробити. Але все своє свідоме життя о.Севастьян присвятив служінню Українській Церкві, а через неї людям, та збереженню унікальних пам’яток що є свідченням духовності українського народу – пам’яток мистецтва, діяльності церкви та її видатних постатей.
Наступним кроком стало відкриття Музею Митрополита Андрея Шептицького
Під час екскурсії залами виставки о.Севастьян розказує, що отець Герман Будзінський щомісяця писав листа до Генерального прокурора СРСР про легалізацію УГКЦ, за що відбув 10 років таборів – і це його не зломало – він продовжував боротись за праве діло, яке вірив здійсниться. Митрополит Андрей Шептицький готував єпископів, священників, монашество до того що вони будуть переслідувані за свою віру Радянською владою, але повинні перейти через ці випробування і пронести свою віру, про що видав окреме Послання у 1932 році. У час гонінь на Українську греко-католицьку церкву після Псевдособору 1946 року практично кожен священник, який не зрадив свою церкву, перейшов чистилище – заслання у Сибірі, ув’язнення, тортури, смерть і кожен з них віддав своє життя щоб утвердити віру. Я про це знаю з історії власної родини – мій прадід отець Степан Чеховський був заарештований і засуджений до 25 років каторжних робіт «за проведення антирадянської агітації і засланий у 1949 році до концтабору у Мордовії, де загинув. Блаженніший Йосип Сліпий, із яким о.С.Чеховський відбував заслання, пише в 1952 році до родини листа про його смерть. Дружина і діти прадіда також були переслідувані «як члени родини арештованого». Моя бабуся Леонтина Новаківська з дому Чеховська – дочка о.Степана разом із мамою Анною та чоловіком Жданом-Олексою Новаківським відбули заслання до Сибіру у Томській області в с.Кареліно (1950 – 1960 рр.). І такою була доля чи не кожного священника УГКЦ та його родини. Однак переслідування не знищило духу Греко-католицької церкви у підпіллі.
Приклад діячів Підпільної Греко-католицької церкви, які не зломались під гнітом репресивної системи СРСР, яких пізнав о.Севастьян у своєму житті, сформували його особистість, віру в християнські цінності та потребу робити добро ближньому, а також непохитність у відстоювання своїх ідеалів та потяг до навчання, пізнання історії свого народу та його церкви.
О.Севастьян усвідомив, що освіта і духовність є наріжними каменями для формування достойних поколінь майбутніх українців, з цією метою він й прагне розгорнути діяльність у Музею Митрополита Андрея Шептицького.
І не зважаючи на сотні перепон з різних сторін Музей діє, і буде нести Слово і Діяння Митрополита Андрея та його послідовників!
А ми надіємось що Львівська міська влада не буде діяти на зразок Радянської влади перешкоджаючи діяльності Української греко-католицької церкви і популяризації діянь отців і провідників нашої церкви. Бо Радянську владу у 1989 році таки ЗЛОМАВ ЛИСТ українських греко-католицьких священників до Генсека КПСРСР Горбачова, який вони повезли йому особисто до Москви (серед них був і Ігор Возняк – нині Митрополит Львівський). Священники, не отримавши зустрічі та відповіді не здались – вони розпочали голодування практично під мурами Червоної площі, а далі до них приєдналось багато представників львівської інтелігенції, які підтримали священників. Ця акція отримало розголос у світових ЗМІ та вилилось 150-тисячною мирною ходою мешканців Львова, наслідком якої стала ПЕРЕМОГА – ЛЕГАЛІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ГРЕКО-КАТОЛИЦКОЇ ЦЕРКВИ!!!
Тож я, та й кожен небайдужий справи відкриття Музею Митрополита Андрея Шептицьького у Львові, сьогодні запитую себе «до кого повинні звернутись з листом львів’яни, щоб Львівська міська рада нарешті офіційно передала приміщення для Музею Митрополита Андрея Шептицького у Львові (по вул.Кривоноса, 1)?”
Думаю, що міський голова Львова – міста яке позиціонує себе як один з центрів духовності та культури України, і гордо називається «Місто – музей», центр якого внесений до світової спадщини ЮНЕСКО через багатющу спадщину пам’яток архітектури, мистецтва, культури та духовності різних національностей, що населяли та творили місто Львів – українців, австрійців, поляків, євреїв та багатьох інших, не зможе відмовити вірним української греко-католицької церкви, які зібрали уже не одну сотню підписів за офіційну передачу приміщень прилеглих до церкви бл. священномученика Климентія Шептицького і передасть Музеєві Митрополита Андрея Шептицького будівлі колишнього монастиря ордену реформаторів (по вул.Кривоноса, 1)!
Іванна НОВАКІВСЬКА
