Напевно, жодна вулиця у Львові, окрім вулиці Лисенка, не зможе похвалитися тим, що у різні історичні епохи її бруківкою крокувало стільки визначних постатей. Цією вулицю у різні часи ходили гетьман Богдан Хмельницький, шведський король Карл ХІІ, Іван Франко, Леся Українка, Михайло Грушевський…
Гетьман і король намагалися звідси завоювати Львів, а великий письменник, поетеса і перший президент України вчащали до будівлі Наукового товариства імені Шевченка. Отут же, біля НТШ, 25 червня 2001 року своїм папамобілем їхав до Палацу латинських архієпископів Папа Римський Іван Павло ІІ. Зараз ми розповімо вам про історії та легенди вулиці Лисенка та її околиць.
Колишня назва вулиці Лисенка – Куркова походить від «курка», тобто когута. Він був відзнакою Стрілецького товариства, яке існувало у Львові з ХІV ст. Тоді міщани вправлялися у стрільбі біля Краківської брами, і їх мішенню біло зображення когута, розміщене на високій вежі. Вже за австрійських часів у кінці ХVІІІ ст. Стрілецьке товариство перенесли на вул.Лисенка, 23 а, і тут було засновано стрільницю. У цій будівлі відбулися надзвичайно важливі для українського народу події: перший Шевченківський концерт у Львові і перше засідання товариства «Просвіта».
Це місце відоме й тим, що тут уперше в історії Львова але, на жаль, не востаннє, показові виступи військовиків закінчилися людськими жертвами. 1832 року на Зелені Свята під час показових вправ «Корпусу міської артилерії» гарматним снарядом було вбито міщанина.
З горою, яка височить над стрільницею, пов’язана легенда, але вірогідніше всього історичний факт про те, як львів’яни надурили польського короля. За Магдебурзьким правом, яке Львів одержав 1356 року, міські землі поділялися на дві частини: королівську і міську. Королівський староста Микола Гербурт, обійнявши цю посаду 1570 року, з прикрістю довідався, що львів’яни чомусь недоплачують у королівську скарбницю, а якраз із цієї суми треба було негайно реконструювати і відбудовувати зруйновані облогами Високий та Низький замки. Найбільше нового старосту дратувало те, що таке велике і багате місто платить мізерний дохід.
Гербурт вирішив докопатися, у чому ж власне магістрат обдурює короля. На найзнаменитішій львівській гравюрі Абрагама Гогенберга, яка з описом Львова 1618 року увійшла у книгу «Міста світу», над горою Лева неподалік Високого Замку ми читаємо такий напис латиною «Mons Stephani vulgo Leonis dictus», що означає «Гора Стефана, яку в народі звуть горою Лева».
Староста Гербурт ще раніше мав підозри щодо подвійної назви гори Лева під Високим Замком, і ось він записав оповідку вже власне про цю гору, яка розташована над Стрільницею: «Люди таке оповідають. Гора Стефанова з того названа, що зем’янин Стефан з Зельова, їдучи гостинцем з Глинян до Львова, ступивши з гостинця, повісився на липі. І від ого часу називають її Стефановою горою, що лежить біля Глинянського гостинця. А є від тої гори Стефанової до тої, що на неї львівські бургомістри показують, як ніби-то на Стефанову, троє стай (це близько 400 метрів)».
Отже, допитливий староста розгадав загадку. Коли проводилася межа між міськими і королівськими землями, вона мала проходити по горі Стефана, і ось підприємливі львів’яни відсунули цю межу далеко на північ аж до гори Лева, у своїх інтересах назвавши її горою Стефана, що й зафіксовано на гравюрі Гогенберга. На цьому великому шматку землі містилися каменоломні і винниці, з яких місто мало великі прибутки, а король їх відповідно втрачав.
А власне гора Лева теж має свої цікаві історії і легенди. У давніх часах під Замковою горою з цього боку був глибокий яр. Тут колись видобували каміння, але потім каменоломні закинули і пустирі в цій околиці страшили своєю безлюдністю. У середині ХІХ ст. на цих пустирях оселилися цигани. Цей мандрівний народ позакладав собі тут будинки й кузні, де виробляли підкови і цвяхи для міських бляхарів. А позаяк цигани не цуралися і злодійського фаху, то місто мусило їх звідти усунути.
Яр із часом засипали сміттям, але ще довго тут біля закинутої циганської кузні стояла глибока криниця, яка мала недобру славу, за що її було названо криницею самогубців. Одного разу з її глибокого дна витягнули двох закоханих. Вістка швидко поширила містом і схожі випадки почастішали. Якась магічна сила тягнула невдах до цієї студні. Врешті міські власті дали розпорядження її засипати, але про недобру славу циганської криниці ще довго згадували львів’яни.
Гора Лева має ще одну польську легенду, яку записав один з польських часописів. 11 березня 1925 року перед полуднем тут шалів вітер, гнув додолу дерева і кидав хмарами піску і снігу. В одній хвилі з гори Лева відірвалася брила піску і люди побачили, як на цьому місці з’явилася постать лицаря при повному обладунку. Його панцир був зложений з лусок, що робили враження грубої шкіри З’ява стояла нерухому, але повіяв вітер – і постать зникла, залишився тільки сірий слід на піску. Так постала легенда про лицаря – опікуна гори Лева. Кажуть, що привид лицаря неодноразово бачили ще за совєцьких часів.
З околицями вулиці Лисенка пов’язане також місцезнаходження єдиного у Львові мусульманського цвинтаря. 1607 року при перевірці границь земель міських і королівських межею між ними слугував так званий Турецький камінь, який стояв на розі майбутніх вулиц Кривоноса і Гуцульської. У магістратських документах говориться: «Цей камінь ділить ґрунти міські і замкові, і тут звикли турків ховати, коли якомусь у Львові померти доведеться». Чотириста років тому тут були володіння вірменина Миколи Серепковича. Цілком логічно, що мусульманський цвинтар був на вірменському землеволодінні, адже львівські вірмени мали монополію на торгівлю з мусульманським сходом, а тому і моральний обов’язок поховати гостя-мусульманина, якщо вже таке трапилось із ним у Львові. Цю ділянку 1664 року передали вірменським ченцям театинам, які збудували відомий у Львові тих часів «Червоний кляштор». Він зберігся і донині.
Ілько Лемко. Легенди старого Львова, 2008 р.
