Мабуть, від самих початків існування людства азартні ігри крокували поруч, прогресуючи разом із світовими цивілізаціями. Хоча, прямих писемних згадок про це явище на світанку львівської історії ми не маємо, проте, артефакти стверджують, що гра у кості була поширена як на теренах Львівщини, так і на території майбутньої України загалом вже в ХІ-ХІІ сторіччях. Одразу, ще з тих далеких часів, маємо факти “темного” боку цієї забави… Львівський археолог Святослав Терський свідчить, що серед знайдених ним під час розкопок гральних костей дві третини виявилися шулерськими. Бо тогочасні шулери робили у гранях костей непомітні канальці, в котрі заливали свинець або ртуть…
Незважаючи на популярність та поширення азартних ігор, львівська влада у всі часи забороняла, намагалась боротись із цим згубним суспільним явищем, усвідомлюючи всю небезпеку азарту для людських душі та тіла…
Про заборону азартних ігор у Львові вперше ми дізнаємось з праці Бартоломея Зиморовича “Потрійний Львів” під 1460 роком. Тоді у Львові заборонили грати у кості на великі, чи малі гроші під загрозою штрафу для обох гравців і конфіскацією виграшу. Якби у когось у шинку такі ігри сталися тричі, він втрачав право шинкування…
Доброю ілюстрацією суспільного ставлення до гри є ікона “Страсті Христові” із Добромиля (1593 рік), яка зберігається у Національному Музеї у Львові. Під розп’яттям Христовим, зображено групу катів, яка, за тогочасним звичаєм, розігрує в кості одяг страченого. У стародавніх іконописців була добра традиція писати біблійні персонажі, як портрети сучасників. Цим підкреслюється вічна актуальність Святого Письма. Тож можна не сумніватися, що сцена гри у кості є майже документальною, замальованою з побуту кінця XVI століття. Мабуть, автор дуже нелюбив гравців, бо зробив другорядний сюжет мало не центральним. Наче намагався сказати, що азартна гра личить лише покидькам…
Доки існувала Річ Посполита, до кінця XVIII сторіччя, діяла заборона львівських райців на азартні ігри в межах міста. Із приходом нової, Австрійської монархії, ситуація для любителів гравецького “екстріму” та легкої наживи стала ще жорсткішою…
Цісарева Марія-Терезія заборонила у Львові не лише азартні ігри, але навіть борделі, які були міською власністю, прибуток від них йшов на утримання міських шпиталів… Відтоді медицина отримувала державні кошти з імперського бюджету, здобула поштовх до подальшого розвитку. Львівська поліція, котра почала діяти у 1786 році (раніше від уславлених Скотленд-Ярду та французької Сюрте), більш вправно слідкувала за дотриманням законів імперії аніж середньовічні ціпаки…
Багато хто робить помилкові висновки наслухавшись легенд про так звані львівські “казино”… У часи Габсбургів, та пізніше, у міжвоєнну добу, насправді існували “касино”, тобто клуби. Формально різниця невелика – лише одна літера, а по-суті – небо і земля… Найвідомішими із касино були “Шляхетське” або “Народове” (тепер Будинок вчених по вулиці Листопадового чину) та “Міське” (проспект Шевченка, 13).
Вони являли собою клуби для спілкування певних верств, до послуг яких були буфети, більярдні, танцювальні зали, читальні, ломберні столики, врешті-решт… Але нічого подібного до рулетки. У “Міському касино” часто бували бали, так би мовити, для трудової інтелігенції – медиків, політехніків тощо. У довоєнний пресі про тогочасні розваги можна було зустріти подібні анекдоти: “Знаєш, донечко, – каже мама.Твоя сукня дуже відкрита. Для балу медиків годиться, але для балу політехніків – то занадто”.
Цікаву згадку про тогочасні розваги у касино залишив для нас Іван Франко у творі “Для домашнього огнища”: “…Принесли вино, і ціле товариство подалося до реставраційного салону. Шум, гамір, сміх, брязкіт склянок заповнив увесь салон. Почалися тости, зразу поважні, а потім юмористичні, далі почали співати пісень, грати на фортеп’яно…”. І жодної згадки про азартні ігри…
Звісно ж, на будь-який закон знайдеться й порушник… Азартні ігри були – й у шляхетних кам’яницях, де програвались цілі маєтки, й у генделиках на околицях де робочі втрачали важко зароблені шеляги… Але, не було це у передвоєнному Львові проблемою розповсюдженою, справжньою раковою пухлиною на тілі міста, що руйнувала душі майбутніх поколінь…
Євгеній ІПАТОВ
Використані джерела:
За мотивами оповідання “Львів чи Рулетенбург” Юрія Охріменка , http://www.liveinternet.ru/ , http://retrobazar.com/ , http://vinvogni.com.ua/
