Мистецтво може звучати не лише аполлоновою лютнею, але також і грубим та скрипучим залізом. Може не таким вже й грубим, може не зовсім залізом, але точно досить незвично. Мідні обличчя, мідні люди, мідне сонце, місяць, зорі і мідна “вежа Корнякта” – це те, чому присвячено цю статтю. Сюжети зі стародруків стануть нашими поводирями в мандрівці таємницями мистецтва гравіювання. Тому запасаємось жадобою знань та інформаційним голодом.
У 1615 році у Львові з’явився один цікавий панегірик. Його було підписано грецькою назвою “χαριστηριον”. Ця брошурка є збіркою вітальних віршів студентів Ярославського колегіуму єзуїтів на честь повернення з-за кордону князя Костянтина Острозького. Видання було підготовлене до публікації католицьким друкарем Криштофом Вольбрамом. Окрім самих віршів та їхнього змісту, цікавими є також відтиски з гравіювання на міді, які можна виявити в брошурці. Так виглядає, що гравіювання виконував майстер своєї справи, спеціально на замовлення: для друку і видання книги.
У цьому ж 1615 році світ побачило ще одне варте уваги видання. Його назва знову ж була на “непонятном языке” і звучала “Vota, fausta, omina …”. Цей панегірик склали учні Львівського єзуїтського колегіуму і присвятили його львівському католицькому архієпископу Яну Анджею Прухніцькому. У виданні не залишає байдужим, перш за все, зображенням герба, яке складається з кількох символів. Головний герб овальної форми зображено у вигляді щита, а довкола нього знаходяться ще шість маленьких овалів з гербами. Над щитом зображено прелатську шляпу.
Інтригуюче за змістом та наповненням ще одне видання. Прикрашений гравюрами на міді, збірник “Panselene…” є серією панегіричних текстів на честь князів Острозьких і Заславських. Його було видано у Львові, в друкарні Яна Шеліги, у 1630 році. Тексти зі збірника декламували учні Острозького єзуїтського колегіуму на похороні князя Олександра Острозького. Візуальна частина видання – це два гравійовані обличчя у вигляді півмісяця. Їх зображено під княжою короною і повернутими одне до одного. Таке розташування антропо-астрологічних елементів символізує спільність походження родів Острозьких та Заславських, а також об’єднання у руках Заславських володінь обох родів, що відбулося згодом. Зверху можна знайти ім’я спільного для обох родів предка – Василя, “князя на Острозі і Заславі”, а знизу номен Домініка Заславського, який також став “князем на Острозі і Заславі”, коли до кращого світу відійшов Олександр Острозький.
На кінцівку залишимо найсолодше – весілля. Панегірик “Choreae bini solis et lunae…in nuptiis…Ianussii Radivil…et Marie…Io Basilii palatini et despotae Moldauiae filiae…” (1645 р.) написаний студентом Києво-Могилянського колегіуму Філіпом Баєвським. В його основі, можливо, весілля князя Януша Радзивіла з Марією, донькою молдавського “деспота” (ну тобто господаря) Василя Лупу (його донька Розанда була дружиною Хмельницького, але не Богдана). Шлюб між ними відбувався за православним обрядом і за участі митрополита Петра (Могили). На звороті титульного листа цього панегірика можна помітити гравюру з геральдично-символічним зображенням. В її центрі фігура лицаря на коні. В руках у нього меч, прикрашений вітками і завершений вінком. Над лицарем зображено орла із перстнем у дзьобі, а ще вище два півмісяця і два сонця. З обох боків від головного зображення стоять вежі, які візуально трішки нагадують вежу Корнякта у Львові. Над вежами знамена з гербами обох родів.
До цього ж панегірика відноситься гравюра на міді, яка композиційно чимось нагадує сонячну систему: сонце, довкола якого крутяться небесні тіла. На місці сонця скромно зображено князя Януша Радзивіла. У сферах довкола нього зображено різні символічні елементи і портрети видатних предків та родичів нареченого. В переважній більшості це чоловіки. Лише дві жінки “псують” цю статистику – Барбара Радзивіл і наречена Януша Марія. У верхній частині малюнка бачимо портрет Василя Лупу, а за ним нариси небесної сфери з сонцем, місяцем і зірками.
Такий вигляд, в загальних рисах, має одна зі сторінок з історії латинського книговидавництва Львова. Також такою є сторінка з історії мідного гравіювання і використання цієї техніки у друках давніх часів. Як можна бачити, звучать вони по-різному, але це звучання інтригує та не залишає байдужим.
Євген ГУЛЮК
Використані джерела:
- Ісаєвич Я. Україна давня і нова. Народ, релігія, культура. – Львів, 1996. – С. 114 – 125
- Ісаєвич Я. Початки друкування латинським шрифтом // Ізборник [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://litopys.org.ua/isaevych/is12.htm
