Вздовж старовинного парку, що у центрі Львова, вгору спинається коротка вулиця . Її історія розпочалася в 70-х рр. ХІХ ст. У ті часи на межі Єзуїтського парку (нині Парк імені Івана Франка) знаходилися склади деревини. Простір, зайнятий складами, впорядкували і проклали вулицю, яку назвали на честь польського письменника, поета та історика Юзефа-Ігнація Крашевського (1812–1887). Крашевський гостював у Львові 1867 року і на його честь було влаштовано урочистий прийом у ресторані у згаданому Єзуїтському парку. Урочисте відкриття вулиці Крашевського відбулося у 1880 р.
Наприкінці XIX ст. лівий бік вулиці був щільно забудований кам’яницями за проектами відомих архітекторів Альфреда Каменобродського, Міхала Ковальчука, Людвіка Рамулта, Александра Загурського, Леонардо Марконі.
Одним з останніх був збудований будинок № 23 (1884 р.) за проектом архітектора Якуба Кроха. Балкон другого поверху прикрашений алегоричними статуями Скульптури і Музики авторства Леонарда Марконі. За масивними дерев’яними воротами відкривається широкий прохід до внутрішнього подвір’я, де могли розміститися кілька кінних екіпажів. У подвір’ї знаходилися господарські споруди. Будинок мав два входи – з брами (парадний) і з подвір’я. Дерев’яні сходи парадного входу півколом піднімаються до третього поверху. Освітлюється кам’яниця денним світлом з “ліхтаря” – заскленої конструкції у покрівлі будинку. Дерев’яні перила укріплені кованими балясинами з рослинним орнаментом.
Першими власниками будинку були міщани С. Бачинський, згодом – Ю. Горошкевич. У 1903 р. до цього дому була прикута увага усіх галичан, адже його новою власницею стала українська співачка Соломія Крушельницька, яку щиро вітали як “горожанку” Львова. З цього часу бере свій початок історія “Музикальної кам’яниці” – львівського Дому Соломії.
Переїзд родини Соломії Крушельницької з Тернопільщини до Львова був пов’язаний із трагічною подією. 31 грудня 1902 року помер батько Соломії о. Амвросій Крушельницький, парох села Біла. На його місце було призначено нового священика. Соломія вирішила допомогти своїй осиротілій родині, купивши у Львові власний будинок, який мав приносити дохід. Вона написала листа своїй матері, щоб та ліквідувала господарство в Білій та переїхала на постійне проживання до Львова. Так родина і зробила. Весною 1903 р. Теодора з дітьми переїхала до Львова. А вже в кінці року Соломія придбала у Львові триповерховий будинок. Зі спогадів Одарки Бандрівської [7], племінниці С. Крушельницької, довідуємося, що справами купівлі будинку, на прохання Соломії, займався її батько, юрист, радник Скарбу Карло Бандрівський (1855-1931). Упродовж 28 років він ретельно виконував обов’язки адміністратора будинку.
16 вересня 1907 р. померла мати Соломії Крушельницької Теодора. Сестри співачки Емілія і Марія вийшли заміж, а брат Володимир закінчив юридичні студії у Львівському університеті і був покликаний на військову службу. Наймолодшу сестру Анну Соломія взяла до Італії. Звільнилися кімнати в будинку, і їх почали заселяти “льокатори” – квартиранти. З історією львівського дому Соломії Крушельницької знайомить стаття Галини Тихобаєвої “Давні мелодії “Музикальної кам’яниці”, яка побудована на спогадах Одарки Бандрівської та Уляни Любович. З цієї статті читач дізнається про життя родини Соломії Крушельницької у цьому домі, отримує загальну інформацію про “льокаторів”.
У “Музикальній кам’яниці” проживали люди різних національностей, соціального статусу і професій. Були серед її мешканців також відомі діячі української культури. Цим постатям присвячена стаття Р. Мисько-Пасічник “Сторінки історії львівської кам’яниці Соломії Крушельницької”.
Більшість мешканців були пов’язані з музикою, тому й дім почали називати “Музикальною кам’яницею”. Дві доньки адміністратора будинку Карла Бандрівського були музикантами – старша Ольга – піаністкою, молодша Дарія (Одарка) – талановитою співачкою і педагогом. Ольга багато років викладала фортепіано у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка та в музичній школі-десятирічці при Львівській консерваторії. У 1912 р. Ольга Бандрівська вийшла заміж за піаніста Тараса Шухевича (1886-1951) і подружжя оселилося в домі Соломії Крушельницької. У 20-30-х роках ХХ ст. на третьому поверсі будинку мешкала сестра Тараса Шухевича з родиною – Дарія. Дарія Шухевич (1882-1941) – піаністка і педагог. Поряд з педагогічною, Дарія Шухевич займалася активною концертною діяльністю як концертмейстер. Вона акомпанувала видатним оперним співакам – Модесту Менцинському (1900 р.) та Соломії Крушельницькій (1903). Чоловік Дарії Володимир Старосольский (1878-1942) – видатний український вчений-етнополітолог, соціолог, історик і теоретик права, один з провідників національно-визвольного руху в Галичині, доктор права й адвокат, професор кількох європейських університетів і в’язень сибірських таборів.У подружжя народилося троє дітей – сини Юрій та Ігор і донька Уляна. Трагічна доля не обминула родину Старосольських. Весною 1940 р. був заарештований Володимир Старосольський, а 13 квітня того ж року його дружину з дітьми вивезли до Казахстану. Виснажлива дорога, нестерпні умови життя на чужині підірвали здоров’я Дарії. Вона померла у віці 59 років.
Сусідом родини Старосольських був видатний український композитор Станіслав Людкевич (1879-1979). С. Людкевич прожив у домі Соломії Крушельницької десять років, проте у своїх спогадах про співачку він жодним словом не згадує про цей факт, як і про спілкування з С. Крушельницькою у її львівській кам’яниці.
У 1939 році з приходом радянської влади дім Соломії Крушельницької націоналізували. С. Крушельницькій, громадянці Італії, заборонили виїжджати за межі Радянського Союзу, не давши навіть можливості полагодити майнові справи у Віареджо, де вона постійно мешкала. У Львові українська співачка із світовим іменем стала безробітною, нікому не потрібною літньою жінкою, котру від репресій, можливо, врятував італійський паспорт. Позбувшись свого дому, вона навіть не мала права отримати квартиру в ньому, бо була громадянкою іншої країни і ніде не працювала.
Напевно, вперше у своєму житті співачка світової слави відчула таке приниження від державних чиновників. Тому не дивно, що з початком німецько-радянської війни співачка одразу звернулася із заявою про повернення їй будинку до німецької влади. Однак це не вирішило питання, а навіть навпаки. Німці вирішили влаштувати в будинку штаб, і Соломія разом з молодшою сестрою Анною змушена була перебратися на третій поверх.
Невідомо, чому С. Крушельницька не виїхала до Італії під час німецької окупації. Її подруга Неґріта Кано де П’яцціні запрошувала Соломію до Аргентини, але цим запрошенням скористалася не Соломія, а її сестра Емілія Стернюк з родиною.
У кінці 1944 р. директор Львівської консерваторії Василь Барвінський запросив Соломію Крушельницьку на посаду професора кафедри сольного співу. І С. Крушельницька отримує право мешкати у своєму домі. Її квартира № 4 на другому поверсі складалася з чотирьох кімнаті кухні.
Тут Соломія жила зі своєю наймолодшою сестрою Анною (1887-1965). Після смерті Анни Крушельницької цей дім став одним із звичайних радянських будинків з численними комунальними квартирами, а про його особливий статус нагадували хіба дві розкішні статуї на балконі другого поверху – Скульптура і Музика.
У 1977 р. на фасаді будинку було встановлено меморіальну таблицю С. Крушельницької (скульптор – Е. Мисько), а в 1993 р., вшановуючи велику артистку, вулицю перейменували на честь Соломії Крушельницької.
У 1989 р. Соломія Крушельницька повернулася до своєї оселі – у фотографіях, рукописах, особистих речах і, звичайно, нетлінним голосом, збереженим у грамофонних записах. Цей рік розпочав відлік нової історії Соломіїного Дому – історії Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові.
Роксоляна ПАСІЧНИК
ст. наук. співробітник Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові
Джерела:
Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8
Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 32. — ISBN 966-603-115-9
Мельник І. В. Крушельницької вулиця // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 648. — ISBN 978-966-7007-99-7
Мельник І. В. Львівські вулиці і камʼяниці. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 268, 269. — ISBN 978-966-7022-79-2 [ред.] Посилання
«Вулиця Крушельницької». Центр міської історії центрально-східної Європи. http://www.lvivcenter.org/uk/uid/picture/?pictureid=1393.
