Наступні дні перебування в Москві коротко передамо за «Оперативним повідомлення 4-го правління НКДБ СРСР про перебування делегації УГКЦ в Москві».
Того ж дня, коли зустрічалися з Іваном Полянським, між о. Климентієм і Гавриїлом Костельником відбулася суперечка. Костельник наполягав, що слід у розмовах заторкнути й політичні питання, зокрема ставлення Церкви до ОУН. На що о. Климентій категорично відповів, що вони приїхали сюди у церковних справах, а входження в це питання стане для більшовиків аргументом, що Церква втручається у державні справи. Тиск Костельника на о. Климентія тривав і в наступні дні; окрім того, він демонстрував у розмовах безсумнівну симпатію до радянського режиму. Він втручався у перемовини о. Климентія з офіційними представниками СРСР, намовляв на «розрив з Папою», переконував о. Котіва: «Якщо о. Климентій як ярий католик не хоче йти на розрив, то нехай він долучиться до цього руху» та ін. Ці факти категорично піддають сумніву думку про те, що співпраця Костельника з владою була лише наслідком шантажу, застосованого до нього.
Наступного дня, 23 грудня, весь склад делегації відвідав Московського місцеблюстителя патріаршого престолу, який подарував греко-католикам комплект «Журналу Московської Патріярхії» та запросив їх на богослужіння.
[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 285–296]
Одначе о. Климентій не скористався цим запрошенням і 24 грудня в неділю залишився в готелі номера. Цього дня йому слід було виконати другу частину місії — зустрітися з о. Брауном.
«Опікуни» делегації були категорично проти такої зустрічі. Та йому вдалося переслати повідомлення римо-католицькому священику, зазначивши адресу, де вони проживали, і час, коли Архимандрит буде його очікувати.
Про цей епізод розповідав о. Котів єпископу Чарнецькому, що збереглось у доповідній записці НКДБ УСРС про показання заарештованих керівників від 17 січня 1946 року. Зокрема, о. Климентій вислав Котіва з запискою на квартиру о. Брауна. Посланець не застав священика вдома і передав її служниці. Браун прибув до готелю того самого дня пізно ввечері ( чи вночі) і мав довгу розмову з о. Климентієм.
Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. Т.ІІ. — С. 482–483]
Можливо, о. Котів і не знав про час зустрічі о. Климентія й о. Брауна, оскільки він не був присутнім на ній. Свідком зустрічі був о. Герман Будзінський, і це дає нам підставу припустити: о. Климентій та о. Браун зустрілися 24 грудня в неділю, коли Гавриїл Костельник та о. Котів поїхали на богослужіння до патріаршого собору.
Митрополит Сліпий згадував: «Отець Бравн хвалив дуже, що бодай один митрополит в Радянському Союзі підніс належні домагання Католицької Церкви в большевицькій державі. Делеґація не могла відвідати о. Бравна, бо НКВД рішучо противилося тому, одначе о. Климентій післав білет [у значенні «записку»] до нього, і він прийшов до готелю «Інтурист» [насправді до готелю «Москва» — І. М.], до якого заїхала наша делеґація».
[Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-ге вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 154]
Припускаємо, що копія цього Меморандуму через о. Брауна була передана до Ватикану. Екзарх Росії та Сибіру о. Климентій у розмові з о. Брауном, як пише дослідниця Світлана Гуркіна, намагався отримати відповідь на ще одне питання, яке в той час набуло надзвичайної актуальності: як діяти в ситуації, коли радянські органи держбезпеки розпочали перші арешти духовенства? Питання стосувалося «відправлення релігійних обрядів уніатськими священиками у випадку їхнього виселення у віддалені місцевості Радянського Союзу… чи можна цим священикам відправляти по декілька богослужінь і взагалі, як повинні діяти священики, які віддалені від вищої церковної влади».
[Гуркіна С. Архимандрит Климентій Шептицький у 1944-1947 рр… — С. 206]
Під час бесіди домовилися також про те, що о. Леопольд Браун та архимандрит Климентій (Шептицький) будуть підтримувати письмовий зв’язок, щоб інформувати Ватикан щодо становища та діяльності ГКЦ. Оскільки о. Леопольд перебував під пильним контролем НКВС, він запропонував, щоби листи архимандрита Климентія надсилалися на адресу п. Віти, дочки колишнього міністра шляхів сполучень Чехословаччини, яка проживала в Москві. Із метою більшої конфіденційності, Архимандрит Климентій запропонував, що у листах буде підписуватися псевдонімом «Петро», а о. Леопольд — «Гавелка».
[ГДА СБУ, Ф. 6. Кримінальні справи на реабілітованих осіб. 1919 – 1991 рр. Спр. 74978 ФП. Кримінальна справа Шептицького Казимира Івановича, 1947 — 1948 рр. — Т. І. — Арк. 233]
Із о. Брауном Архимандрит зустрівся ще раз, перед від’їздом.
26 грудня 1944 року членів делегації запросили у Політичне Управління, де з ними зустрілись агенти НКВС Пйотр Фєдотов, Алєксандр Леонтьєв і Павєл Судоплатов, які представилися делегатам генералами Івановим, Лебедєвим та Сергєєвим. Розмова між делегацією й агентами опублікована.
[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 277–285]
Саме ця зустріч була ключовою у візиті делегації. Про її суть, як таємницю «теплого» прийому в Москві, писав у своїх спогадах Митрополит Йосиф:
«Причина, задля якої нашу делеґацію приймали з такими почестями, лежала в чому іншому. А саме: Ґенеральний штаб Червоної Армії запросив делеґацію до себе, і один з генералів (ця зустріч відбулася 26 грудня і, як ми писали, розмова відбувалась не з генералами, а з агентами НКВД, які себе за них видавали — І. М.) звернувся до делеґації з менш-більш такими словами: «Ми знаємо, що ваша Церква має великий вплив у народі, чи не міг би ваш Митрополит вплинути на те, щоби Шухевич припинив воєнні дії УПА. Ми їх побідимо, але нам не випадає воювати за Західну Україну». На те делеґати відповіли йому, що то дуже небезпечна справа, бо НКВД може підозрівати нашу Церкву у зв’язках з УПА і за це переслідувати її. «Як ви можете висувати таке? — сказав ґенерал. — Ви ж говорите з ґенералом Червоної Армії. Хто може боятися?» А йому у відповідь делеґати: «А хто не боїться в Радянському Союзі?» І це викликало сміх, бо всі добре здавали собі справу з терору. Після перекуски й чемностей делеґація сказала, що справу предложить Митрополитові. Отець Климентій був дуже повздержний, а отець Костельник знову занадто для них уляглий. Звіт делеґації не дуже мене вдоволяв, і я сказав о. Климентієві, що є неприйнятним для мене входити у зв’язки з УПА, мимо всіх запевнень, хіба нехай він старається повідомити Шухевича. І справді, дещо пізніше ґенерал Роман Шухевич прийшов до митрополичої палати, до о. Климентія, який йому закомунікував предложення совітського Ґенерального штабу. Дійсно, мали відбутися стрічі представників обох армій, як я довідався з протоколів слідства й від деяких ув’язнених упівців в ляґрах. Одначе, я згори знав, що УПА не схоче беззастережно капітулювати, не довіряючи большевикам».
[Сліпий Йосиф. Спомини / За ред. І. Дацька, М. Горячої. — 3-ге вид. — Львів — Рим: Видавництво УКУ, 2014. — C. 155]
Історик Богдан Боцюрків у своїх дослідженнях згадує про другий прийом членів делегації, який відбувся 27 грудня. Саме тоді Іван Полянський, наперед узгодивши свою відповідь із Хрущовим та Молотовим, сказав, що «перед радянським законом усі релігії є рівними і всі релігійні організації діють у рамках чинного в країні законодавства про культи. Тому жодних винятків не буде робитися й для Греко-Католицької Церкви, а її прохання, які не суперечать закону, будуть задоволені». Як зазначає Боцюрків, «відповідь Полянського фактично означала відхилення майже всіх пунктів звернення глави УГКЦ, оскільки ті не узгоджувалися з чинним законодавством про культи (до якого, треба нагадати, не було внесено особливих привілеїв, наданих РПЦ Йосифом Сталіним) і перевищували навіть те, що було дозволено в межах радянської церковної політики Московському патріярхату».
[Боцюрків Б., Українська Греко-Католицька Церква і Радянська держава (1939-1950) / Б. Боцюрків; пер. з англ. Н. Кочан; за ред. О. Турія. — Львів: Вид-во УКУ, 2005. — С. 79–82]
Стенографічний запис другого прийому делегації в Раді у справах релігійних культів при РНК СРСР у Москві 27 грудня 1944 року є доступний для дослідників і опублікований у часи Незалежності:
[ХРЕСНОЮ ДОРОГОЮ. Функціонування… С. — 143–149]
Про те, що члени делегації не усвідомлювали відмови задовільнити їх прохання, довідуємося зі «спеціального повідомлення про реакцію духовенства й віруючих на поїздку делегації від уніатської церкви в м. Москву», в якому відображена розмова між о. Климентієм і агентом з числа «української львівської інтелігенції», про що свідчить рівень довіри йому в оточенні Митрополита Йосифа.
Зокрема, на о. Климентія справили враження метро й виставка трофеїв Другої світової війни.
«Прийняли делегацію у Москві, — говорив Шептицький, — дуже добре. Особливо надзвичайно приємним був тов. Полянський.
Із посмішкою Шептицький заявив: «…До делегації прикомандирували працівника Управління культів Савицького, який, як «ангел-охоронець», не відходив від делегації та всюди супроводжував нас по Москві, так що делегація мало що сама могла подивитись і побачити. Жили ми в готелі «Москва», харчувалися ми добре й дешево».
Щодо ділових питань делегації, то архимандрит Шептицький розказав, що вони мають повну домовленість про звільнення служителів культу греко-католицької церкви від призову до Червоної Армію, закріпили приміщення, яке займає Богословська академія за церквою (…).
Делегація в Москві відвідала представника Церкви старообрядців Абрикосова. Архимандрит захоплювався великими багатствами церкви старообрядців і особливо їхньою бібліотекою».
[Патріарх Йосиф Сліпий у документах радянських органів державної безпеки (1939-1987): у 2-х т. / [Упоряд. Сергійчук В.]. — Т. І. — К., 2012. — 656 с., Т. ІІ — К., 2012. — С. 62–63]
Із Москви делегація виїхала 28 грудня 1944 року та повернулася 2 січня, затримуючися по дорозі в Києві, про що дізнаємось із вже цитованих агентурних донесень. Щоправда, у Києві ніхто зустрітись із делегацією не захотів, як згадував Митрополит Йосиф у розмові з офіцером НКВС Сергієм Даниленком-Каріним.
[Ліквідація УГКЦ (1939–1946). Документи радянських органів державної безпеки. / [Упоряд. Сергійчук М.]. — К., 2006. — Т. І. — С. 336].
Згадки про повернення знаходимо у вже цитованій «Хроніці монастиря святого Йосафата Студійського уставу» (див. арк. 135). У цей період Митрополитом Йосифом був скликаний IV Собор Екзархів, на якому були присутні Архимандрит Климентій та єпископи Чарнецький і Будка. Доповідав на Соборі про поїздку делегації в Москву та досягнуті там домовленості о. Климентій.
[Спр. 74978 ФП. Кримінальна справа Шептицького Казимира Івановича, 1947 — 1948 рр. — Т. І. — Арк. 197]
Іван МАТКОВСЬКИЙ
