Багато лучан знають цю історію. Був дуже гарний будинок в місті, вистояв дві війни, не був знищений, не зазнав сильних пожеж. Але сьогодні від його сонячних кларнетів залишилася тільки дудка фарбована.
А все тому, що один із найбагатших луцьких власників нерухомості на початку ХХ століття Марк Кронштейн вирішив провернути одну справу, ціна якої виявилася занадто високою, ніж він міг собі це передбачити… Іронія в тому, що і він прогорів і ми розплачуємось досі.
Наприкінці ХІХ століття до Луцька приїжджає родина Кронштейнів (Кронштайнів), яка має певні статки. Тут вони започатковують бізнес із нерухомістю – будують, продають, здають в оренду цілий ряд будинків. Враховуючи, що родина була великою і з часом розросталася, мабуть, на початку ХХ століття саме Кронштейни володіли найбільшою кількістю нерухомості. Найгарніші будівлі Луцька того часу – їхні. Родина спричинилася не тільки до економічного руху, а й до естетичного оновлення міських вулиць.
Найколоритніший куточок з будинками Кронштейнів знаходився на центральній вулиці міста недалеко від Братського мосту. Тут ще з кінця ХІХ віку були споруджені кілька будинків, які суттєво увиразнили вулицю Шосейну. Триповерхові споруди різних стилів не суперечили, а доповнювали одна одну. Вдало розміщені – на повороті вулиці, біля мосту і з виглядом на замок – вони приваблювали сюди чимало фотографів. Не дивно, що з їхніх світлин видавці робили поштові листівки, які потім роз’їжджалися по світу.
Будинок на Лесі Українки, 2, у якому тепер розміщується Луцький базовий медичний коледж, після Першої світової належав Марку Кронштейну. Якщо порівняти його вигляди колись і тепер, то так зразу важко сказати, що це та сама споруда. Раніше вона мала пишний декор: пілястри з капітелями, багато складної ліпнини з орнаментами, ковані балкончики (вони, правда, частково збереглися), фігурні елементи, дивні вигнуті фронтони, гарний парапет з вазами на даху, а по центру фасаду на фронтоні – виліплений череп і зірка Давида. Будівля мала представницький вигляд.
Приміщення здавалися в оренду. На першому поверсі – магазинчики ремісників і дрібних торговців, на другому і третьому – офіси солідніших контор з помешканнями. Певний час тут містився луцький магістрат, тобто колишня міськрада.
І в наш час будівля була б просто шикарною, з великою історією. Але зараз вона виглядає плоско. Весь декор втрачений, немає більше ліпнини, фасад більше не приваблює уваги, як раніше. Що ж сталося?
Хто трохи більше цікавиться історією Луцька, знає чутку, запущену багато років тому. Її сюжет гласить, що польська влада, яка закріпилася в місті після Першої світової, навмисно вирішила збити декор споруди, бо ідеологічно вважала його «російським». Така собі «декомунізація» часів міжвоєння по-польськи.
Неймовірність такої логіки видна одразу. Це не те місце і не той символ, проти якого варто боротися. Люди минулого хоча і були не менш затяті, ніж сьогоднішні, але часто не настільки дурні. Та й будинок не мав жодного стосунку до взаємин між поляками і росіянами. Легенда про навмисне ідеологічне знищення фасаду аж ніяк не виглядала достовірною.
Довелося прогортати сотні архівних аркушів, щоб знайти ті кілька, які й дали відповідь на питання. І ця відповідь – банальна, як двері, і стара, наче світ 🙂 . Ґешефт! І його феєричний провал.
Виявляється, причиною знищення краси будинку став сам його власник Марк Кронштейн. Одного разу він вирішив зробити ремонт у своєму будинку на Ягеллонській, 6. Взимку на початку 1927 року біля будинку виростали мішки зі сміттям, ходили робочі. Роботи велися переважно всередині на 2 і 3 поверхах. Третій поверх зазнав повної перебудови включно з підвищенням стелі на півметра і розширенням віконних отворів, але сам декор споруди переважно зберігся. Що ж такого сталося, що треба було робити такі радикальні дії?
Ось один дуже цікавий документ. Уже на початку березня того ж року Марк Йосипович писав до луцького магістрату. З характеру почерків видно, що лист писав не сам Марк, але він його підписав унизу.
“Прошу магістрат видати мені засвідчення, що після завершення будівельних робіт третій поверх мого будинку на Ягеллонській, 6 отримає усілякі пільги, передбачені законом від 22 вересня 1922 року (про пільги для новозбудованих споруд) і законом від 29 квітня 1925 (про розбудову міст).
м. Луцьк, 11 березня 1927 року, Марк Кронштейн.”
То виходить, він переробив частину приміщення для того, щоб мати податкові пільги? Що йому відповіли в мерії?
“Магістрат міста Луцька засвідчує цим, що під час робіт, виконаних в 1927 році в будинку Марка Кронштейна на вулиці Ягеллонській, 6 стелі, перегородки, покриття даху, двері і вікна, а також всі печі третього поверху були наново збудовані, крім того, висота стін зросла на 0,5 м і фронтова стіна була цілком перероблена зі збільшенням віконних отворів. Тому Магістрат засвідчує, що ці роботи треба кваліфікувати як нове будівництво, через що третій поверх повинен підлягати пільгам…
Підписи: президент м. Луцька, міський інженер. 24 березня 1927″
А що, так можна було? Виходить, що можна. Збільшення віконних отворів третього поверху спричинило деформацію зовнішнього декору, адже він робився під нижчі вікна. І це дуже добре видно на фото! Ось зверніть увагу на надвіконний декор третього поверху до і після ремонту. Втратився фриз із ліпниною і карниз.
Так, будинок втратив на своїй красі, але погодьтеся, загалом все ще виглядав дуже пристойно. Але насправді не все так просто. Ніякими пільгами скористатися Кронштейну не вдалося. Про це говорить наступний пакет листувань, який датується серединою 1930-х років. Марк 7 років чекав пільг, і тоді, вочевидь, вдався до радикального кроку – вирішив повністю переробити фасади і збити декор.
5 травня 1934 року технічний відділ магістрату видав дозвіл на цілковите перероблення фасаду. Тут є важливий момент для сьогодення, яке програє тому часові в плані дотримання закону і порядку. Хоча будинок повністю належав Марку Кронштейну, він не міг з ним робити що завгодно. Тільки з дозволу магістрату. Будь-які перебудови – з дозволу і під наглядом технічного відділу і його керівника, який вважався не просто посадовцем, а перш за все мусив бути кваліфікованим архітектором, чи принаймні, інженером. За самочинні роботи реально штрафували.
На наступному документі стоїть дуже відоме ім’я керівника техвідділу – Юзеф Новак. Той, який запроектував одні з найкращих модерністських споруд у Луцьку (поряд з Сергієм Тимошенком і Францішком Кокешом).
Перебудова фасаду на Ягеллонській, 6 затягувалася. Принаймні, до 20 серпня 1934 року її не виконували. Проте або тоді в серпні, або пізніше декор із фасаду збили, бо на фото часів війни будівля гола (як і нині). Як виглядала оновлена споруда, видно з малюнку тридцятих. Він дуже нагадує те, в якому стані той фасад є зараз.
Очевидно, масштаб робіт дав підставу Кронштейнову ще більше наполягати на пільгах. Далі ще цікавіше. У справі стали фігурувати відсотки.
…Люб’язно прошу Міський уряд видати мені засвідчення, що вартість старих частин будинку становить 15% загальної вартості 3 поверху в нинішньому його стані, і з господарської і технічної точок зору, повинні трактуватися як нова будівля відповідно до засвідчення Магістрату від 24 березня 1927 року. Засвідчення мені потрібне для передачі до Скарбового уряду.
Мойсей Табачник, уповноважений Марка Кронштейна, 28 березня 1935 р.
Не дуже спішив магістрат засвідчити право Марка на пільги для цього будинку. У квітні 1935 року створили комісію, яка оглянула будинок і дійшла цікавих висновків, невтішних для Кронштейна і його представників, які були членами комісії. У своєму висновку вона скасувала засвідчення магістрату від 1927 року про право на пільги. Ось що ішлося у висновку комісії:
“Роботи на фронтовій частині третього поверху становлять 80% коштів будівництва цієї частини будівлі, з тильної сторони – 25-30%. Загалом відносно третього поверху здійснені роботи становлять біля 55-60% вартості будівництва цієї частини. До перебудови третій поверх повністю використовувався як житло, після перебудови частина залишилася як житло, інша частина під офіси. Комісія вважає, що третій поверх не набув характеру нової будови з господарської і технічної точок зору, тому що під час перебудови не виникли нові житлові кімнати… Видані в цій справі засвідчення суперечать фактичному стану, … комісія робить запит на анулювання цих засвідчень.”
І вже приблизно за місяць, 21 травня 1935 року, повторюючи висновки комісії, магістрат анулював свої попередні засвідчення і таким чином не дозволив Маркові Кронштейну отримати пільги.
Тоді була спроба апелювати до будівельного комітету Волинського воєводства. Але звідти надійшла відповідь, що будинок справді не набув ознак нового, а уряд міста Луцька діяв послідовно, тож права на пільги немає. Цією відповіддю у січні 1936 року, фактично, була й поставлена крапка в цьому питанні.
За двома зайцями. Марк і так отримував немалі гроші від здачі в оренду такого будинку, але хотів нажитися з пільг шляхом тотального оновлення будинку так, щоб він виглядав як новий. Зовні він і справді виглядає як інший, не порівняти з первинним виглядом. Але магістрат сказав своє слово: ремонт не дотягнув до стану нового будинку, тож про жодні пільги йтися не може. Ось такий бріф відповіді на питання, що сталося з будівлею медколеджу на Лесі Українки, 2 і хто знищив його фасад.
Чесно кажучи, залишається дві бентеги. Не зрозуміло, чи цілковите перероблення фасаду пов’язане з пільгами, чи це окрема акція. І головна бентега – навіщо це було Маркові. Не дуже віриться, щоб у нього були якісь фінансові проблеми. Хоча він міг бути з породи тих людей, які не зупиняться перед навіть найменшим зиском. Зрештою, про вартість тих пільг так і невідомо. Можливо, це справді було аж так вигідно. Це лише зовні вся справа видається не вартою витрачених зусиль, але Марк напевне щось знав. Все ж загальний контекст його вчинку залишається неясним.
Але нам від того не легше. Стара частина Луцька була сильно розбомблена під час Другої світової війни. Але цей будинок вистояв. Якби не вся ця історія, мали б дуже гарну прикрасу в центрі міста. Це були б свого роду ворота до сьогодні незнаної і забутої спадщини Луцька часів Російської імперії, які б показували, що саме там лежить один із ключів до розуміння модерної історії міста.
Ех, Марку, ти був не правий!
Олександр КОТИС
Джерело: Хроніки Любарта
