У лютому й березні 1905 р. львів’яни мали нагоду побачити гру видатної української акторки Марії Заньковецької. Її порівнювали з найвідомішими акторками- сучасницями — Елеонорою Дузе і Сарою Бернар, Єрмоловою і Комісаржевською, а Толстой, Чайковський, Репін бачили в ній близького за духом митця.
Вже після першої вистави «Наймичка», де акторка виконала роль Харитини, львівська газета «Діло» у захваті писала: «Сей виступ був її справжнім тріюмфом, бо так знаменитої гри руска публіка, певно, ще не бачила. Спазматичний напад, потрясаючий всіма нервами артистки і видців при характерним ламані рук і видираючих з грудей стонів віддала пані Заньковецька так чудово, що видці слідили за ходом події з очевидним напруженням. Її викликали безліч разів, а по третім акті вручено їй великий вінець живих квітів у доказ признання».
Море квітів й захоплені відгуки супроводжували гастролі великої акторки. «В комедії «Дзвін» вона своїм незрівняним гумором та добре відданою наївністю сільської наймички розсьмічувала публіку до утоми… Штука Карпенка-Карого «Суєта» не була досі грана у Львові, тож наша публіка вже пару днів наперед розшибалась за білетами, отже, саля була битком заповнена… «Батькова казка» Карпенка-Карого в пописі Заньковецької і Садовського є справжнім духовим пиром для численно зібраної публіки…» — писали часописи.
Акторка виступала в залі «Ядхарузим» з трупою львівського театру «Руська бесіда», грала також у виставах «Чорноморці» Лисенка, «Лісова квітка» Яновської, «Безталанна» Карпенка-Карого. Кілька вистав було дано з метою зібрати гроші на будову церков.
Українська преса була не завжди задоволена публікою. «Замічуємо, що руська публіка часом байдуже відноситься до театру, бо на вчорашньому перегляді було до сорока осіб. Погано!» — скрушно резюмувало «Діло».
Натомість величезне враження справила М. Заньковецька на акторів Галичини. Основні риси її таланту — істинна народність та вишукана простота вони сприйняли як справжнє відкриття в мистецтві. Львів бачив чимало відомих акторів — польських, німецьких, французьких, але саме українській акторці випало показати, що таке правда в мистецтві і що таке справжній темперамент…
Наша гостя відвідала І. Франка, отримала від нього на пам’ять томик зі зворушливим написом. Франко вважав Заньковецьку геніальною, незрівнянною, а ще додав кілька рядків про велику роль істинного таланту: «Велика сила справжньої штуки, Горлиця розправляє крила і летить у блакить неба, і хижий вовк затуляє пащеку свою, розтулену «воєже пожрати кого», і зтомлений подорожній, на шляху до могили, враз оживає і проти розуму, голосом серця промовляє: А життя все-таки чудове!»
Книжечка з цим записом пропала. Однак місто Лева пам’ятає видатну акторку: іменем М. Заньковецької названі вулиця і театр — один з найдавніших в Україні…
Георгій МАЦЕНКО
Джерело: Маценко Г. Славетні гості Львова. Львів: Апоріорі, 2010
