1 квітня 2016 року, о 15:00 в Музеї визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а) відбудеться презентація книги українського військового історика, харків’янина, кандидата історичних наук, автора 12 книг та кількох десятків наукових статей та публікацій з військової історії, історії науки і техніки Романа Пономаренка під назвою «Бойова група «Байєрсдорф».
Сьогодні розгорнутий анонс, історію написання та кілька цікавих фактів з цього майбутнього історичного бестселера вам пропонує сам автор, харків’янин Роман Пономаренко.
“Ідея книги, як і взагалі ідея цього проекту, в мене назрівала давно. Дивізія «Галичина» – це одна з найбільш неоднозначних та одночасно найменш відомих сторінок в нашій історії. Звісно, про існування дивізії багато хто чув, дехто навіть читав в книжках чи статтях з Інтернету, але треба констатувати, що рівень обізнаності про неї дуже малий. Проблем додає і те, що багато історичних фактів відверто перекручено, завдяки чому активно поширюються міфи, які нічого спільного з реальністю не мають. Певен, що всі погодяться з тим, що сьогодні, коли Україна відновлює свою національну пам’ять поступово очищуючи її від роками нагромаджених фальсифікацій, завдання правдивого висвітлення нашої історії є важливим та актуальним. Українці повинні набути одну з головних ознак зрілої нації з розвиненою самосвідомістю – спокійне прийняття та ставлення до своєї історії.
Яке питання є найбільш хвилюючим коли мова заходить про дивізію військ СС «Галичина»? Звісно, мотивація, з’ясування того, чому українці йшли до неї? Зазвичай зі Сходу одразу розпочинається крик про те, що це були «нацистські холуї» з якими воювали «діди» і все в такому ж дусі. У відповідь з Заходу можна почути, що добровольці йшли до дивізії, щоб отримати військового вишколу і після того відразу маршем піти до УПА.
Але насправді це питання далеко не так однозначно. Більшість з тих, хто йшли до дивізії – а це переважно ветерани Визвольних змагань та українська молодь, вбачали в Німеччині союзника та планували зі зброєю в руках завоювати для України місце в майбутній нацистській «Новій Європі». В цьому плані дивізія мала стати зародком майбутньої української національної армії. Іншою причиною, чого українці йшли в дивізію, був антикомунізм населення Західної України, бо якщо кого і вважали вони своїм віковічним ворогом, так це «Червону Москву». Але в цьому плані створення української дивізії не було якимось унікальним явищем, оскільки подібні процеси тоді відбувались по всій Європі і це також треба враховувати.
Якщо про дивізію «Галичина» багато хто чув, то бойова група «Байєрсдорф» відома лише вузькому колу військових істориків. Тому дана книга є першою, в якій висвітлюється діяльність виключно цього підрозділу. Зрозуміло, що такий вузький напрямок дослідження дозволить показати вояцьке життя українців до дрібних деталей, а таке завжди викликає великий інтерес. До того ж, навіть сучасним військовим буде цікаво ознайомитись з досвідом 70-річної давнини, тим більше, що військовий досвід того часу теж стане в нагоді і зараз, особливо коли мова йде про формування збірних бойових підрозділів з різних частин, про боротьбу з партизанами чи диверсантами тощо.
Отже, зимою 1944 року під командуванням командира артилерійського полку дивізії «Галичина» Фрідріха Байєрсдорфа з різноманітних частин дивізії утворили бойову групу для боротьби з радянськими партизанами на Люблінщині та Холмщині. Цікаво, що створення її було чистою імпровізацією керівництва. Дивізія тоді лише формувалась, більшість її вояків ще не закінчила свого вишколу. Тому офіцери, особливо німецькі виступили категорично проти формування бойової групи, оскільки вважали, що українці ще не готові до участі в боях. На відміну від німців, українські добровольці сприйняли цю новину з ентузіазмом. Воно і зрозуміло – молоді хлопці шукали пригод та змоги взяти участь у справжньому бою. Тому від добровольців, як то кажуть «відбою не було». І саме ця група стала для українців першим бойовим випробуванням як організованої сили у лавах військ СС. Саме в цьому її значення для української воєнної історії.
Разом з тим, історія бойової групи дуже цікава сама по собі. Наприклад, це був перший дебют українських офіцерів військ СС в справжній бойовій обстановці. На початку творення дивізії «Галичина» до її лав вступила велика кількість колишніх офіцерів УГА та армії УНР. На жаль, більшість з них не мали відповідної компетенції для керування військовими підрозділами у Другу Світову. Лише деяким з них можна було довірити командування і саме їх залучили до бойової групи «Байєрсдорф». Перш за все мова йде про Миколу Палієнко який командував артилерійською батареєю та Івана Ремболовича, командира саперної роти. Цікаво те, що Ремболович зовсім не знав німецької мови і спілкувався з німцями через перекладача (бо командна мова в дивізії була німецька), але оскільки в своїй справі він був компетентним офіцером, тому йому це пробачалось та з ним рахувались.
Для молодих українських хлопців служба в бойовій групі розпочиналась як початок захопливих пригод, бо для них це було перше потрапляння на справжню війну. Однак вже перші дні та втрати змусили вояків більш ретельніше ставитись до служби. Звісно, антипартизанські операції мають свою особливу специфіку, яка не схожа на бойові дії на фронті, бо тут ворог повсюди, з усіх сторін. Тяготи вояцької служби: холод, погане харчування, постійні марші та рейди в відчайдушній спробі наздогнати відступаючого ворога – все це швидко вивітрило військову романтику з молодих голів, але одночасно навчило бути дисциплінованими та невибагливими вояками, які впевнені в своїх силах. Служба в групі «Байєрсдорф» стала першим бойовим хрещенням для 1500 українських вояків, багато з них в майбутньому стали офіцерами.
В українській історичній науці панує думка, що результати дій бойової групи «Байєрсдорф» були невдалими. Мов, нічого не досягли, лише час втратили. Але ретельний аналіз наявних джерел дозволяє стверджувати протилежне – бойова група навпаки проявила себе найкращим чином, зігравши важливу роль в знищенні радянських партизан, за що багатьох українців відзначили німецькими нагородами. Тому в моїй книзі усунуто цю історичну несправедливість та розказано, як воно було насправді.
Дана книга для мене дуже важлива та особлива, бо це моя перша книга написана українською мовою. Треба ж було колись почати і тематика історії української дивізії «Галичина» для цього підходить якнайкраще. Видання книги на себе взяло тернопільське видавництво «Мандрівець», яке започаткувало унікальну книжну серію «Невідома Україна мілітарна». «Бойова група» вже п’ята книга в цій серії і зараз я закінчую роботу над наступною.
Запрошую всіх на презентацію, яка відбудеться 1 квітня о 15:00 в Музеї визвольної боротьби України (вул. Лисенка, 23а).
Роман ПОНОМАРЕНКО
