Через свій маленький зріст вона не зробила кар’єри оперної співачки, про яку мріяла. Натомість стала однією з найпопулярніших естрадних виконавиць міжвоєнної Польщі, яку називали “маленьким варшавським соловейком”.
Місто Рівне було місцем народження багатьох талановитих і відомих у подальшому особистостей. І хоча не всі з них мешкали в Рівному тривало, та все одно вони — рівняни. Імена багатьох з них стали частиною європейської, а подекуди й світової культури та науки. Натомість на їхній малій батьківщині вони практично невідомі, а про декотрих за срср й згадувати було заборонено. Серед них — відома польська співачка, піаністка, композиторка й акторка кабаре Зоф’я (Софія) Терне. Утім, таке ім’я вона носила не завжди.
Ребека, Віра, Зоф’я
Третього лютого 1909 року в єврейській родині Якуба Хайтера і Барбари Маркевич народилася дівчинка, яку назвали Ребекою. Зі скупих відомостей про її юні роки відомо, що початкову школу вона закінчила в Рівному. Під час польсько-більшовицької війни перед наступом “червоних” на Рівне в 1920 році родина виїхала спочатку до Станіславова (тепер Івано-Франківськ), а потім до Львова. Там Ребека продовжила навчання в гімназії, але її вже називали Вірою. Мріючи стати оперною співачкою, Віра Хайтер вступила до консерваторії Польського музичного товариства у Львові (так з 1919 року стала називатися консерваторія Галицького музичного товариства).
Там вона навчалася за класом фортепіано та сольного співу. Остаточний вибір на користь кар’єри співачки Віра зробила за наполяганням її викладачки вокалу професорки Зоф’ї Козловської, яка високо оцінила вокальні здібності дівчини. Студентка Віра Хайтер успішно виступала в консерваторських концертах класичної музики. Здавалося, оперна сцена — ось вона, перед нею, проте… Головною перешкодою для досягнення мети став маленький зріст талановитої вокалістки. Дівчина довго не могла змиритися з цим і з надією продовжувала брати приватні уроки співу у відомої на той час своїм колоратурним сопрано оперної співачки Станіслави Корвін-Шимановської. Тоді ще Віра й гадки не мала, що її мініатюрні форми, позбавивши її великої мрії, зрештою стануть її великим надбанням.
Двадцять третього червня 1927 року 18-річна Віра Хайтер успішно склала іспит при “Асоціації польських сценічних артистів” і отримала сертифікат на виступи в професійних театрах. Її одразу ж взяли на роботу в найвідоміше тогочасне варшавське кабаре власників Єжи Бочковського і Северина Майде “Qui Pro Quo” (з латини — хто замість кого; фразеологізм, що означає непорозуміння, плутанину, коли одну людину сприймають за іншу; часто вживається для опису комічних ситуацій у театрі та літературі). Восени 1927-го відбувся дебют Віри Хайтер, але на сцену цього популярного закладу вона вийшла вже під новим іменем — Зоф’я Терне. На той час її єврейське походження і прізвище могло завадити кар’єрі.
На історії “Qui Pro Quo”, цього найпопулярнішого польського “театрику” міжвоєнного часу, варто зупинитися трохи детальніше, оскільки саме там Зоф’я Терне стала зіркою, там познайомилася з багатьма знаменитостями. Єжи Бочковський, який упродовж 12 років існування театру опікувався саме мистецькою частиною, дбав про високий художній рівень репертуару. Адже заклад був орієнтований на польську інтелігенцію. Його відвідували відомі політики та культурні діячі того часу. Тому акторів також добирали прискіпливо. Доля цього закладу позначилась і на подальшій творчій долі талановитої уродженки Рівного.
…Варшава, Сенаторська, 29, “Галереї Люксенбурга” — одна з найвідоміших адрес міжвоєнної столиці Польщі. Саме там в перебудованому підземному поверсі найвідомішого тогочасного варшаського торгового пасажу з 1919 року і до закриття у 1931-у містилося найпопулярніше літературно-сатиричне кабаре Варшави “Qui Pro Quo”. Люксенбург — це прізвище варшавського купця і філантропа Максиміліана Люксенбурга, який збудував цей величезний торговий центр, у якому потім розмістилися також кабаре, кінозал і театр.
Кабаре “Qui Pro Quo” було головним осередком культурного життя передвоєнної Варшави. Зірковий творчий склад театру просто вражав. Актори Ханка Ордонувна, Зуля Поґожельска, Міра Зіміньска, Евгеніуш Бодо, Мєчислав Фоґ, Адольф Димша, Ядвіга Анджеєвска, Стефанія Гурска. Тексти писали імениті Юліан Тувим та Мар’ян Хемар, а музику — “король танго” Єжи Петерсбурський, Генрик Голд та Анджей Власт. Родзинкою були виступи легендарного конферансьє та режисера, який привніс у варшавське кабаре елементи паризького ревю Фридерика Яроси (у деяких джерелах — Яроши). Утім, цей чоловік був не лише сценічним партнером героїні цієї публікації… Серед цього сузір’я знаменитостей зійшла зірка й рівнянки Ребеки Хайтер — Зоф’ї Терне.
Кабаре припинило своє існування у 1931 році через фінансові труднощі. Як писав у своєму дослідженні польський кінокритик і журналіст Войцех Калужиньскі, “після краху в 1931 році “Qui Pro Quo” залишив про себе не тільки легенду, а й 770 тисяч довоєнних злотих боргу”.
“Маленька, але удаленька”
Після закриття “Qui Pro Quo” колектив кабаре робив неодноразові спроби “інкарнації” зіркового театру під іншими вивісками — “Małe Qui pro Quo”, “Богема”, “Банда”, “Cyganeria”, “Стара банда”. Аби втриматися в світі естради, ці невеличкі театри намагалися продовжити в своїй творчості традиції легендарного “Qui Pro Quo”, проте… Лише створений у серпні 1935 року літературний театр “Варшавський цирульник” протримався аж до початку Другої світової війни. У всіх цих мистецьких проєктах брала участь і Зоф’я Терне. Її маленький зріст невдовзі став її справжнім надбанням, артистичною родзинкою. Про це вона навіть співала згодом у своїх піснях: “taki już mój los, że Pan Bóg zamiast wzrostu dał mi głos” — “така вже моя доля, що пан Бог замість зросту дав мені голос”.
Фридерик Яроси ще з першого виходу молодої артистки на кабаретову сцену вирішив використати маленький зріст співачки на користь її ж успіху. Представляючи дебютантку, він сказав: “Зараз за лаштунками стоїть молодий талант, який ми привезли просто зі Львівської консерваторії. У неї дуже гарний голос, вона приємно співає, але має одну “біду” — вона дуже маленька на зріст”. Через багато років потому, в Лондоні, Фридерик Яроси згадував: “Вона була дуже маленькою, і щоб здаватися вищою, носила високі підбори. Але я сказав їй зняти підбори та укладати волосся гладко. І маленька Зося одразу виросла!”
Голос цієї мініатюрної дівчини був сильним, красивим, а емоційність виконання не залишала в залі байдужих. І зовсім скоро варшавська артистична богема і шанувальники співу вже називали її “маленьким варшавським соловейком”. Після “Qui Pro Quo” черговим етапом її успіху була робота у “Варшавському цирюльнику”, де вона виходила на сцену з актрисами найвищого професіонального рівня Ядвігою Анджеєвскою та Стефанією Гурскою. З ними Зося, як називали Зоф’ю Терне колеги, з’явилася на сцені новоствореного кабаре в прем’єрній програмі “Проти шерсті” першого серпня 1935 року.
Зоф’я Терне знімалася у фільмах: “Донька генерала Панкратова” (1934), фільмі-ревю “Парад зірок Варшави” (1937), “Діти”» (1943). Зіграла в опереті Франца фон Зуппе “Прекрасна Галатея”. Талановита молода співачка отримала кілька успішних контрактів з фірмами грамзапису “Syrena-Record”, “Odeon”, “Parlophon”, “Columbia”. До її репертуару входили хіти написані або адаптовані спеціально для її голосу. Серед них — два чи не найвідоміші, без яких не обходився практично жоден її сольний концерт — “Коли заквітне білий бузок” та пісня про Львів “Стільки є міст…” (“Tyle jest gwiazd. Tyle jest miast…”).
Тексти обидвох пісень написав Мар’ян Хемар — відомий польський поет, сатирик, комедіограф, драматург. Причому пісню про Львів, уродженець Львова Мар’ян Хемар подарував Зоф’ї Терне, поклавши на вальсову мелодію відомого американського композитора Ігнасіо Герберта Брауна. Уперше вона прозвучала у виконанні артистки в театрі “Банда” в ревю “Зіркове кабаре коміків “… А Банда сміється” в 1931 році. Цю пісню виконували згодом чимало відомих вокалістів, але так чутливо й проникливо вона звучала лише у виконанні Зоф’ї Терне. До речі, нині ця пісня є в репертуарі іменитого українського колективу “Піккардійська терція”.
Війна. І знову Рівне?
Генеральна репетиція в театрі “Фігаро” 31 серпня 1939 року була останнім виходом Зоф’ї Терне на варшавську сцену перед початком Другої світової війни. Першого вересня 1939-го літаки нацистської Німеччини вже бомбардували Варшаву, яка невдовзі опинилася під нацистською окупацією. Невідомо, за яких обставин, але за спогадами деяких колег-акторів, 24 жовтня Зоф’ю разом із Фридериком Яроси німецька окупаційна влада арештувала. За деякими джерелами, Яроси в подальшому потрапив до концентраційного табору, з якого був звільнений союзниками срср у 1945-у. А Зоф’ю звільнили через місяць та відвезли на кордон, наказавши залишити межі Генерального губернаторства (так нацисти називали територію окупованої Польщі) й повернутися до Рівного. А в її рідному місті у той час уже порядкували “совєти”. Утім, чи дісталася тоді Рівного Зоф’я Терне, достеменно невідомо. Можливо, приїхавши, не знайшла себе в професії, бо ані кабаре, ані підходящих для неї театральних труп на той час у Рівному вже не було. Чи перебували в Рівному бодай хто з родичів родини Хайтер, нічого про це невідомо. Доля знову закинула артистку до Львова. Там до початку радянсько-німецької війни вона працювала в місцевому Театрі мініатюр під керівництвом Конрада Тома.
Як довелося перелаштовуватися на нові “совєтські” реалії і театру, і самій ще недавній варшавській зірці можна дізнатися, зокрема, зі замітки “Львівський театр естради і мініатюр” (автори Л. Михайлович, К. Петров) у газеті “Збруч” від 22 лютого 1940 року, мовою оригіналу: “Естрада колишньої Польщі, як і взагалі буржуазна естрада, будувалася на вульгарному кафешантанному репертуарі, на далеко недотепних розсолоджених бульварних анекдотах, антисемітських, хуліганських перекривленнях. В репертуар такого театру входили беззмістовні скетчі, якщо їх можна було так називати, бульварні пісні і кабареточні танці. Разом з усією цвіллю колишньої Польщі остаточно і назавжди повинна зникнути з радянської естради така балаганщина. В західних областях України народжується нове радянське театральне мистецтво. Новий глядач звільненої землі виявляє великий інтерес до театру, зокрема до популярного і любимого жанру — естради. У естрадному театрі новий глядач повинен знайти не тільки легкий дотеп, жартівливу пісеньку і балетні танці. Тут має бути реалістична творча сатира на все чуже, що ще звідусіль оточує.
Естрадний театр повинен стати одним з закладів культурного відпочинку для трудящого. Львівський театр естради і мініатюр — молодий — він народився лише 4 місяці тому. Відкидаючи старі заплісневілі буржуазні методи праці, колектив прагне перебудувати систему своєї роботи, перейти на рейки радянського реалістичного мистецтва, наблизитися до нової дійсності. В першу чергу це стосується до перебудови репертуару. Остання програма названа “Повним ходом” не може задоволити вимоги, які ставляться перед театром. Ряд номерів програми ще не вільні від залишків старих кафешантанних намулів. Зокрема це почувається і в скетчах позбавлених будьякого змісту. Вони побудовані на нежиттєвих, диких випадковостях. Відрадним явищем є те, що колектив театру переключається в своїй роботі до вимог нової дійсності. Успіх артистів Гвідона Боруцького і Софії Терне, які виконали кілька пісень композитора Дунаєвського показали, як тепло аудиторія сприймає творчість радянських авторів. Почувається, що колектив театру маючи досвідченого режисера-естрадника Конрада Тома може твердо стати на рейки нових вимог”.
Романси для Жукова
З львівським Театром мініатюр Зоф’я Терне гастролювала по срср. Початок німецько-радянської війни застав її в Куйбишеві. Через кілька місяців трупа театру дісталася до Бузулука, де генерал Владислав Андерс формував Польську армію. Її складовою став і театр, де працювала Зоф’я Терне. У жовтні 1941 року її було призначено до жіночої допоміжної військової служби в срср. Потім вона служила у Польській армії на Сході (пізніше — Другий польський корпус). Спочатку у відділі культури та преси, затим у відділі добробуту солдатів. Зоф’я Терне брала активну участь у культурному житті Польської армії на всьому її шляху від Росії через Іран, Близький Схід, Північну Африку до Італії. Військові називали її “маленьким капралом Другого корпусу”.
Після закінчення ІІ Світової, в Лондоні, генерал Андерс згадував 1940-й рік, Бузулук і Оренбург, де формувалася Польська армія: “Тисячі поляків утримувалися в трудових таборах і в’язницях, незважаючи на польсько-радянську угоду. Тільки генерал Жуков мав повноваження звільняти їх. Я запрошував його на вечірки, а щоб пом’якшити його ставлення, просив Зосю Терне співати для нас російські романси, які Жуков дуже любив. А після “Очі чорниє” я дав знак Зосі піти, дістав список полонених, який завжди носив із собою, і передав його на підпис Жукову. Таким чином сотні наших офіцерів здобули свободу”.
За діяльність у військовому театрі та за виступи на передовій Зоф’ю Терне було нагороджено “Хрестом Монте-Кассіно” та “Бронзовим Хрестом Заслуги” (з мечами).
З коханим розлучила війна
Про особисте життя Зоф’ї Терне відомо мало. Дещо дійшло до нас у спогадах її колег-артистів. Деякі відомості можна знайти в дослідженні польської публіцистки, історика театру Анни Мєшковскої, яка писала про близькі стосунки Зоф’ї Терне з Фридериком Яроси. Цей пан був не лише легендарним конферансьє, а й неабияким ловеласом. Користуючись величезною популярністю у жінок, він знав, як завоювати жіноче серце, але тривалі стосунки його не цікавили. Утім, у своїх романтичних походеньках він був надзвичайно делікатним, і, розлучаючись з черговою коханкою, залишав її у повній впевненості, що це саме вона його кинула.
З середовища артисток кабаре його обраницями були троє: Ханка Ордонувна, Стефанія Гурска і Зоф’я Терне. Першою була Ханка Ордонувна, заради якої, як подейкували, Яроси і залишився у Польщі. Однак паралельно закрутив інтрижку зі Стефанією Гурскою, сподіваючись, що Ордонувна пробачить йому, але так не сталося. І невдовзі поруч зі знаменитим конферансьє опинилася Зоф’я Терне. Траплялося, в одній програмі кабаре на сцену виходили всі три його пасії, що потребувало від Яроси неабиякого дипломатичного хисту.
За спогадами їхніх колег, юна Зося одразу впала в око Фридерику Яроси. Він опікувався її сценічним іміджем, готував репертуар, для неї купив маленьке біле фортепіано, біля якого вона виконувала свої хіти. Хтозна, як би склалися їхні стосунки, якби не Друга світова війна. Та доля подарувала їм ще один шанс. Влітку 1945 року, ще перебуваючи в театрі при Другому армійському корпусі, Зоф’я дізналася, що Фридерик Яроси мешкає в Брюселі, де створив театр на кшталт передвоєнного і з такою ж назвою — “ Варшавський цирюльник”. Не вагаючись, молода жінка рушила до коханого, почуття до якого, вочевидь, ще не згасли. Якийсь час вони ще виступали разом, але їхні особисті стосунки вже не складалися. Яроси мав іншу. Після війни вийшла заміж і Зоф’я. Її обранцем став львівський художник Станіслав Мікула.
Еміграція і смерть
Після війни Зоф’я Терне воліла не повертатися до комуністичної Польщі й оселилася в Лондоні, де активно залучилася до життя польської еміграції. Виступала в польських кабаре і театрах, знову співпрацювала з Мар’яном Хемаром, Феліксом Конарскім. Заснувала власний клуб “Chez Sophie”. Співала польською, англійською, французькою та російською мовами. Її голос можна було почути на радіо “Вільна Європа” та в польській секції BBC. У 1960 році 51-річна Зоф’я Терне вперше після війни приїхала до Варшави, яку потім відвідувала ще кілька разів. Вона давала концерти, зробила серію архівних записів для Польського радіо, брала участь у телевізійних програмах.
За рік до смерті дала останній концерт. Тоді зі сцени вона з величезною самоіронією сказала: “Я довго та уважно дивилася на себе в дзеркало, перш ніж тут з’явитися. Роздивившись добре, мушу зазначити, що таких гарних дзеркал, як колись, вже не виготовляють…”.
Зірка польського кабаре міжвоєнного періоду Зоф’я Терне померла 17 серпня 1987-го у віці 78 років. Останні роки життя акторка була самотньою. Її поховали в секції польських художників на лондонському цвинтарі Норт Шин (North Sheen). Не маючи рідні, акторка заповіла все своє майно Будинку акторів ветеранів польської сцени в Сколимові поблизу Варшави. У 1980-х роках на її кошти та інших благодійників було збудовано новий корпус закладу.
Невідомо, чи згадувала бодай коли Ребека Хайтер — Зоф’я Терне місто Рівне, в якому народилася і яке залишила 11-річною дівчинкою. Усміхнена маленька жінка з твердим характером і великим талантом. Рівнянка.
Фото до публікації: Національний цифровий архів Польщі (NAC); Національна цифрова бібліотека Польщі (polona.pl); книга Ludwik Sempoliński “Wielcy artyści małych scen” (Warszawa, 1977); публікації дослідниці театру Анни Мєшковскої
Джерело: РівнеРетроРитм
