Буремні часи переживає Україна. Революція Гідності, війна проти російських окупантів, спалені міста та багаточисельні жертви і біженці. Шквал політичних новин захопив ефір і думки молоді. Здається тепер вже не до кохання, але віра в перемогу сил добра та однакові погляди на майбутнє країни, і свої власні, зближують молодь.
В багатьох з них спалахує світле почуття – кохання. Складні часи безумовно пройдуть. І будуть знову освідчення, весілля, народження дітей. Адже життя неможливо зупинити!
Історія про перемагаючи силу справжнього кохання двох закоханих із Львова – українки Пелагею та італійця Ромуальдо Мікелліні, що трагічно завершилась у 1524 році, може стати доказом, що для справжнього почуття не існує нездоланних перепон. Час не власний над тими, хто надихнув своєю відданістю мільйони закоханих у цілому Світі.
Час зберіг для нас чимало історій про непереможну, не зважаючи на усілякі перешкоди, силу справжнього почуття. Одна з них загальновідома трагічна історіякохання, яка отримала всесвітню славу після виходу із друку в Лондоні у 1594 році п’єси Вільяма Шекспіра “Ромео та Джульєтта”. Шекспір, створив п’єсу на основі авторського переспіву написаної близько 1529 року новели італійського письменника Луїджі Да Порта (Luigi Da Porto). Історія про це трагічне кохання, настільки захопила видатного англійського поета-романтика лорда Джорджа Байрона, що він під час його проживання в Італії в 1816-1820 роках, спеціально помандрував до Верони, щоби в місцевому архіві знайти її документальне підтвердження. Архіваріус Верони розповів йому, що ніяких документів про проживання родин Монтеккі та Капулетті у місті не існує. Коли Байрон домігся, щоб відкрили кам’яні кришки поховань Ромео та Джульєтти, то побачив, що вони порожні. Тож він вирішив, що розповідь про веронських закоханих – звичайна вигадка.
Але історія про жертовне кохання – не вигадка! Джерелом інформації для Луїджі Да Порта стала історія самовідданого, достатнього подиху, дивовижного кохання української дівчини Пелагеї та італійського юнака Ромуальдо Мікелліні. Цю історію він дізнався від прибулих із Львова (LEOPOLIS) друзів Ромуальда – виноторговців.
На околиці середньовічного Львова існувало Краківське передмістя, в якому з давніх часів проживали представники різних народів: євреї, татари, греки, німці, українці та італійці.
Так склалася доля, що поруч тут мешкали дві родини – українця ремісника та італійця виноторговця. Вони були добрими сусідами. В їхніх родинах зростали діти майже однолітки – в українській дівчинка Пелагея, а в італійський хлопчик Ромуальдо (Ромео). Діти стали друзями – вона вчила його української – він її італійській мови… Швидко промайнули роки, дитяча дружба переросла в справжнє кохання.
Ромуальдо освідчився Пелагеї в коханні до неї, вона відповіла взаємністю. Вони заприсяглися один одному у вічному коханні. Але коли розповіли про це своїм батькам – італійці та українці, не змовляючись відповіли, що згоди на одруження не дадуть ні за що. Справа була у тому, що в той час існувала категорична заборона, аж до смертної кари, за намір шлюбу між представниками різних конфесій. Мешканці Львова ще незабули, як у 1518 році на центральній площі міста за присудом суду були спалені живцем православний вірменин і полька католичка, які покохали один одного. Добрі сусіди православні українці та католики Мікелліні перетворились на ворогів. Виноторговець, вирішив відправити Ромуальдо із караваном до Італії, сподіваючись, що під час довгої подорожі останній відмовиться від свого кохання.
Весною 1524 року у Львові спалахнула епідемія чуми. Повернувшись із Італії Ромео дізнався, що його кохана Пелагея захворіла. В той час хворих на цю недугу вивозили подалі від міських мурів і залишали в саду (неподалік від нинішнього ринку “Краківський”), де ними опікувалися монахи. Там і знайшов свою кохану Ромео. Не дивлячись на умовляння родини, яка благала його не ризикувати своїм життям, він залишився із Пелагею сподіваючись, що зможе врятувати її від смерті. Але, на жаль, через декілька днів дівчина померла на руках коханого. Пелагею поховали на кладовищі біля церкви Благовіщення, яка в той час знаходилась на сучасній вулиці Городоцькій.
А через декілька днів, перейнявши від Пелагеї хворобу, помирає невтішний Ромео. Вмираючи, він попросив родину поховати його на цвинтарі костелу Святого Станіслава, який в той час знаходився неподалік від кладовища, де спочила Пелагея. Цвинтарі розділяла тільки стіна. Знаючи, що кохана похована під стіною, юнак свою родину про те, щоб його могила теж була під самою стіною та щоб на обох могилах були однакові надгробки і на кожному із них були вибиті два серця з’єднанні листям лавру.
Безутішні родини, які втратили своїх дітей, примирилися і виконали останню волю Ромео, відтворивши на надгробках напис із вірша львівського поета Шимона Шимоновича: “Що любов сполучить і смерть не розлучить”.
Після похорон засмучені друзі Ромео – італійці знов помандрували до Італії, розповідаючи своїм знайомим про романтичну і водночас трагічну історію кохання між Ромео і Пелагею.
Не відомо чому, переказуючи цю львівську історію Луїджі Да Порта змінив ім’я Пелагеї на Джульєтту і переніс подію до Верони у своїй новелі – залишимо це на сумлінні автора.. Цю давню легенду підтвердив у своєму латиномовному рукописі «Leopolis Triplex» (Потрійний Львів) видатний львівський поет та історик Бартоломей Зиморович, який із 1648 по 1668 був бургомістром Львова.
Маючи доступ до архівів та вивчаючи старовині документи він знайшов свідчення того, що на початку XVI століття у Львові дійсно проживала родина італійця Мікелліні та про трагічне кохання Ромуальдо та Пелагеї. Зиморович віднайшов могили закоханих, переписав написи на надгробках і повернувшись до магістрату вніс опис в свій рукопис.
Давно вже нема у Львові ні церкви Благовіщеня, ні костелу Святого Станіслава (він стояв на місці перетину теперішніх вулиць Ш.Алейхема та Городоцької) – понад двісті років тому руїни тих храмів були знесені за наказом австрійської влади. Не стало і старих поховань. Але коли крокуєш вузькими вуличками старовинного Львова здається, що над старими куполами храмів і дахами будинків витають душі Пелагеї та Ромуальдо, нагадуючи нам, що тих кого з’єднало кохання не в силі роз’єднати навіть смерть.
9 травня 2012 року на вулиці Лазневій, навпроти готелю “Львів”, відкрили пам’ятник-фонтан, що уособлює історію Вічного Кохання, яке зародилося 500 років тому між Ромуальдо та Пелагею. Тепер у закоханих з’явилося місце у Львові, де існує можливість висловити свої найсвітліші почуття.
Марко СІМКІН
журналіст –міжнародник , кореспондент «Forum International Press TV»
