Трактувати творчість, як бойові мистецтва чи фрідайвінг разом із відомим письменником Любком Дерешем мали нагоду всі, хто вирішив розбавити свій недільний день, 26 березня 2017 року, цікавими діалогами в рамках проекту „Розмови про літературу і життя“ в Львівській обласній бібліотеці для юнацтва.
Сімнадцять років, із усіма можливими підйомами та спадами, творить свої літературні шедеври Любко Дереш. Під час “Розмови про літературу і життя” він поділився не лише тим, коли до нього приходить муза — зранку і до обіду, допоки в животі не “говорить картопля”, без особливої „пози лотоса“ та насичення вранішньою сонячною енергією. А й розказав про те, що навіть у нього бувають сумніви, що перша слава швидше налякала, аніж окрилила і навіть мав ідею, доки ще ніхто не знав, як виглядає Любко Дереш, на інтерв’ю підсилати свого кращого друга.
Коли бувають хвилини сумнівів, невпевненості, він відпускає все в стан “вільного падіння”, бо давно усвідомив, що має робити те, що робить і так, як вміє.
— Для мене література схожа на фрідайвінг (пірнання із затримкою дихання). Коли набрав повітря і мусиш пірнути, а потім виринаєш, хапаєш повітря і знову пірнаєш за черговою книжкою чи серією книжок. Сам момент пірнання якраз і є тим моментом „вільного падіння“. Десь внизу маєш торкнутися дна і тоді вже знаєш, що буде нова книга, бо з’явилися якісь ідеї. Але є такий період, коли пірнаєш і не знаєш, що буде далі, чи вистачить тобі повітря, — поділився роздумами гість.
А загалом для молодого письменника література надзвичайно пов’язана з вірою, яка допомагає реалізовувати різні задуми, задовольняти амбіції та вмінням віддавати.
— Віра в те, що те, що робиш, має сенс, особливо, якщо робиш щось вперше, коли хочеш створити новий образ, новий напрям, новий стиль і не знаєш, чи це буде успіх, чи провал. Тому нічого іншого не залишається, ніж йти і віддавати. Я взагалі бачу, що довкола мене багато таких, які вірять в те, що треба віддавати. Наша країна поступово перетворюється на дружній материк фрідайверів, які в один момент разом пірнули і йдемо до дна, але не для того, щоб впасти, а щоб відштовхнутися до нового виринання. Тут важливо повністю розслабитися і йти своїм шляхом, розуміючи, що під товщею подій є надійна основа і, відштовхуючись від неї, стаємо іншими людьми, що ми — рушійна сила. Такий досвід робить із людини людину, з письменника — письменника. І дає впевненість покладатися на невидимий океан, який веде. Думаю, що і наша країна зараз здобуває такі важливі внутрішні якості, — наголосив Любко Дереш.
Для гостя зустрічі поява літератури — це маленьке метафізичне явище, де письменник є певним медіумом, співтворцем, який допомагає текстові народитися. А загалом вважає, що є письменники-каратисти, які швидкими різними рухами творять, а себе відносить до письменників-боксерів, які довго відпрацьовують той чи інший удар і б’ють влучно, завершуючи нокаутом.
Наталія ПАВЛИШИН
